Чудесний генератор - Володимир Миколайович Владко
— Та напевно більше, ніж тобі, голубе мій… напевно більше.
Лисий, як коліно, але з довгими сивими пасмами волосся коло вух, — завжди чисто поголений, чисто одягнений, з доброю волосяною шваброю в руках, з незмінною самокрутною цигаркою в пожовклих від віку й тютюну губах, — Андрій Антонович до всього ставився хоч і ввічливо, але скептично. Що могло здивувати його — людину, яка свого часу знала навіть найстарішого професора молодим студентом, хлопчиком, що частенько просив цього ж таки Андрія Антоновича позичити на два дні двадцять копійок?.. Що могло вразити людину, яка знала геть усе життя інституту, всіх його професорів і студентів?..
І єдиною людиною, яку без краю поважав Андрій Антонович — був академік Антохін. Знали вони один одного дуже давно. І любили один одного. Не бувало випадку, щоб академік Антохін, зустрівши Андрія Антоновича, не привітав його, не підійшов до нього потиснути суху його руку, не запитав:
— Ну, як живемо, Андрію Антоновичу? Як воно куриться?..
На що Андрій Антонович незмінно відповідав:
— Нічогенько, Іване Петровичу, куриться, поки не згасло…
І вони розходилися, дуже задоволені один одним. Звідки Андрій Антонович дізнався, що сьогодні до лабораторії Містера-Пітерса прийде академік Антохін, — не знав ніхто. А втім, було це й не важливо. Андрій Антонович з самого ранку з’явився до лабораторії з шваброю й ганчіркою — наводити порядок. І коли Містер-Пітерс здивовано поглянув на нього й запитав:
— Чого це сьогодні ви так заходилися прибирати, Андрію Антоновичу?..
Він поважно відповів:
— А що ж, у брудній лабораторії прийматимемо Івана Петровича, чи що?
Містер-Пітерс знизав плечима: якщо Андрій Антонович узявся прибирати, треба було вже не заважати йому.
Андрій Антонович прибирав уважно, прибирав аж до того самого моменту, коли в двері лабораторії хтось постукав — чітко й сухо. Тоді він швидко озирнувся, побачив, що все як слід, — і задоволено почув, як з-за дверей пролунав голос академіка Антохіна:
— Ми з’явилися. Приймайте гостей, товариші-лаборанти.
Двері розчинилися. Так, це був сам Іван Петрович Антохін — і з ним ще четверо професорів. Вони увійшли до лабораторії, як увіходять до трюкової кімнати сміху чи то до кімнати страхів. Професори, звісно, певні були, що ніхто й ніщо не покаже їм нічого такого, чого б вони не знали. На те вони й були професорами. Але — академік Антохін казав, ідучи сюди:
— Готуйтеся побачити дивні речі, шановні товариші. Цей Містер-Пітерс — така вперта людина, що він завжди своє доведе.
Отже, професори входили до лабораторії, як скептики, — проте, стурбовані, збентежені скептики. Вони озиралися, вони оглядали все навколо себе, шукаючи чогось дивного.
Академік Антохін був такий, як і завжди. Він весело підійшов до Андрія Антоновича і сказав йому, усміхаючись:
— Ну, як живемо, Андрію Антоновичу? Як воно куриться?..
Обличчя старого розпливлося в задоволену посмішку:
— Нічогенько, Іване Петровичу, куриться, поки не згасло…
Академік уже йшов далі:
— Чи готові, товаришу Петро? Можна починати? Дивіться, ми настроєні дуже скептично.
— Я готовий, Іване Петровичу, — відповів Містер-Пітерс. — Сідайте, прошу. Ромо, посунь стільці.
Професура розсілася. Рома й Олесь стояли позаду. Містер-Пітерс залишився біля генератора. Рая була біля Містера-Пітерса, напоготові виконати перше-ліпше його доручення. І навіть Андрій Антонович стояв біля дверей, трохи зацікавлений: стільки професорів в одній кімнаті!.. Це вже напевно щось важливе, зокрема й тому, що тут сам Іван Петрович…
— Дозволите починати, Іване Петровичу? — запитав Містер-Пітерс.
І, діставши позитивну відповідь, він поклав руку на рубильник і почав:
— Я не хочу затримувати вашої уваги описом усіх наших дослідів, нашої роботи навколо конструювання цього генератора. Дозволю собі лише нагадати вам, що наш старий генератор, як і всі відомі досі ультракороткохвильні генератори, побудовані на Томсонівському контурі, був дуже малопотужним. Причини цього вам відомі: відсутність потрібних спеціальних ламп, труднощі побудови такого генератора, побічні впливи струмів ультрависокої частоти. Мені пощастило все ж таки сконструювати нову систему ультракороткохвильного генератора, побудовану на ефекті магнетрона. Цей генератор, що ви його тут бачите, насамперед дуже потужний. Ми можемо завдяки цьому просвічувати об’єкти його проміння не тільки касетним способом, вкладаючи просвічуваний об’єкт між половинками касети, а й просто, скеровуючи на об’єкт проміння цим рефлектором-анодом…
— Кхе-кхе… гм-м…
Містер-Пітерс озирнувся; що це за виявлення одвертого недовір’я та скепсису?.. Він оглянув свою незвичну аудиторію.
Академік Антохін сидів цілком спокійно. Він трохи схилив свою сиву голову набік — і уважно прислухався до слів Містера-Пітерса. Решта професорів так само уважно слухала — і на їх обличчях можна було помітити, лише підкреслену, властиву їм завжди байдужість і упевненість у своїх власних знаннях. Хто ж це гмикав?
Не знайшовши відповіді на своє запитання, Містер-Пітерс продовжував:
— Таким чином, ми тепер можемо просвічувати об’єкти не лише в лабораторії, а й скеровуючи проміння кудись поза межі кімнати…
— Кхе-кхе… гм-м… — почулося в кімнаті ще виразніше.
Містер-Пітерс спалахнув: що то за неввічливість? Він, проте, вирішив не звертати на неї уваги. Хай гмикає до певного часу отой неввічливий скептик…
— Крім того, мій новий генератор дає випромінювання надзвичайно високої частоти. Досить сказати, що зараз його врегульовано на хвилі довжиною п’ять міліметрів…
Аудиторія ворухнулася: п’ять міліметрів?..
— Так, — продовжував Містер-Пітерс, — але просто-таки на ваше бажання я можу переставити генератор на хвилі завдовжки міліметр і десять сантиметрів. Такі межі діапазону частот мого генератора. Як вам, безумовно, відомо, генератори з таким діапазоном частот досі ніким збудовані не були. Додайте до цього ще велику потужність…
— А саме?
— При хвилі завдовжки один міліметр — півкіловата. При хвилі десять сантиметрів довжини — п’ять кіловатів.
— А чим ви змінюєте частоту коливань?
— Зміною напруги анода. У мене ця напруга змінюється в межах від дванадцяти до вісімнадцяти тисяч вольтів. Залежно від цього автоматично змінюється і частота коливань, що їх дає генератор.
