Остання збірка - Роберт Шеклі
— Представник уряду ще не прийшов, — сказав Гелсенові один із присутніх. — Він буде за хвилину.
— Нам дають зелену вулицю, — сказав інший.
— Чудово.
Гелсен сів ближче до дверей і оглянув кімнату. Це було схоже на урочисте засідання або зліт скаутів. Шестеро чоловіків, які тут зібралися, цілком компенсували відсутність інших своєю товщиною та вагою. Президент «Саутерн Консолідейтед» на весь голос просторікував про нечувану витривалість сторожового птаха.
Два президенти компаній, які його слухали, широко посміхалися й кивали; один із них намагався вставити зауваження про результати випробувань, які виявили неабияку кмітливість сторожового птаха, інший говорив щось про нові акумулятори.
Інші троє зібралися окремо й, схоже, теж нахвалювали сторожових птахів.
Гелсен зауважив, що всі вони були дуже поважні, трималися прямо, як і личить рятівникам людства. Це не видалося йому смішним. Кілька днів тому він і сам почувався рятівником. Таким собі втіленням святості, з черевцем і лисиною на голові.
Він зітхнув і закурив сигарету. На початку проекту Гелсен був таким самим ентузіастом, як і інші. Він згадав, як сказав тоді Макінтайру, своєму головному інженерові: «Починається нова епоха, Мак. Сторожовий птах вирішує все». І Макінтайр, який також був палким прихильником ідеї застосування сторожових птахів, зосереджено кивав.
Яким геніальним все тоді здавалося! Ось воно просте й надійне рішення однієї з найбільших проблем людства, втілене в кількох кілограмах нержавіючого металу, кристалів та пластмаси.
Можливо, саме тому тепер Гелсена здолали сумніви. Навряд чи людські проблеми вирішуються так легко й просто. Десь повинна бути якась хиба.
Зрештою, вбивство — проблема стара як світ, а сторожовий птах — над сучасне рішення.
— Добродії...
Усі так захопилися розмовою, що ніхто й не помітив, як увійшов представник уряду. Одразу запанувала тиша.
— Добродії, — повторив він, — президент за згодою Конгресу підписав указ про створення в кожному великому й малому місті підрозділів сторожових птахів.
Зала вибухнула оплесками. «Отже, їм, нарешті, було надано шанс врятувати світ, — подумав Гелсен і заклопотано запитав себе: — Що ж тут не так?»
Він уважно слухав представника, який викладав урядову схему розподілу. Країну передбачалося поділити на сім областей, кожну з яких обслуговуватиме й забезпечуватиме один виробник. Це, звісно, означало монополію, але монополію необхідну. Подібно до телефонних мереж, таке рішення відповідало інтересам суспільства. У службі сторожових птахів конкуренція недоцільна. Сторожові птахи служать всім і кожному.
— Президент сподівається, — продовжував представник, — що вся система сторожових птахів буде розгорнута в найкоротший можливий термін. Вам буде надано найвищий пріоритет у постачанні стратегічних металів, робочої сили тощо.
— З нашого боку, — промовив президент «Саутерн Консолідейтед», — ми сподіваємося доставити першу групу сторожових птахів протягом тижня. Виробництво вже налагоджене.
Інші також були практично готові. Підприємства уже давно підготовлені до розгортання масового виробництва сторожових птахів. Остаточні стандарти пристрою погоджені, не вистачало лише останнього слова президента.
— Чудово, — зауважив представник. — Якщо так, я гадаю, ми можемо... Є запитання?
— Так, сер, — сказав Гелсен. — Я хотів би знати, ми випускатимемо нинішню модель?
— Звісно, сказав представник, — вона найдосконаліша.
— У мене є заперечення.
Гелсен підвівся. Колеги пронизували його гнівними поглядами. Він, очевидно, намагався відстрочити настання Золотої Доби.
— У чому воно полягає? — запитав представник.
— Насамперед хочу сказати, що я на сто відсотків за впровадження машини, здатної припинити вбивства. У ній уже давно назріла потреба. Я заперечую лише проти встановлення на сторожових птахах системи самонавчання. По суті, це означає оживити машину, надати їй своєрідної самосвідомості. Цього я схвалити не можу.
— Але ж, містере Гелсен, ви самі запевняли, що без такої системи сторожовий птах буде недостатньо ефективним. За оцінками, тоді птахи зможуть запобігати лише сімдесяти відсоткам убивств.
— Я знаю, — промовив Гелсен. Йому було страшенно незручно, але він уперто доводив своє. — Я вважаю, що довіряти машині рішення, які мають ухвалювати люди, може виявитися небезпечно з морального погляду.
— Та годі вам, Гелсене, — сказав один із бізнесменів. — Немає ніякої небезпеки. Сторожовий птах лише реалізовуватиме рішення, які ухвалювали чесні люди з незапам'ятних часів.
— Гадаю, ви маєте рацію, — погодився представник президента. — Але я можу зрозуміти почуття містера Гелсена. Прикро, що ми змушені довіряти машині проблему, яку мають вирішувати люди. Ще сумніше, що дотримуватися наших закони нам доводиться з допомогою машин. Але не забувайте, містере Гелсен, у нас немає іншого способу зупинити вбивцю раніше, ніж він скоїть злочин. Якщо ми з філософських міркувань обмежимо ефективність сторожових птахів, це буде несправедливо стосовно багатьох безневинних жертв, які щороку гинуть від руки вбивці. Ви не згодні?
— У принципі, згоден, — похмуро сказав Гелсен.
Він і сам говорив собі це тисячу разів, але на душі було неспокійно. Треба поговорити про це з Макінтайром. Зустріч закінчилася, і його вразила несподівана думка. Він посміхнувся. Кумедно, безліч поліцейських залишаться без роботи!
— Як вам таке? — роздратовано промовив офіцер Селтрикс. — П'ятнадцять років у відділі вбивств, і от, будь ласка, мене замінюють машиною. — Він витер величезною червоною долонею чоло й схилився на стіл капітана. — Чудеса науки!
Двоє полісменів, колишніх співробітників відділу вбивств, похмуро кивнули.
— Не хвилюйся, — сказав капітан. — Ми знайдемо тобі місце у відділі крадіжок, Селтриксе. Тобі сподобається.
— Я не розумію, — жалібно промовив Селтрикс. -Якась паршива бляшанка буде розкривати всі злочини?
— Не зовсім так, — зауважив капітан. — Вважають, що сторожові птахи запобігатимуть злочинам до того, як їх буде скоєно.
— Тоді який же це злочин? — заперечив один із поліцейських.
— Не можна ж покарати людину за вбивство, якщо вона нікого не вбила, хіба не так?
— У тому й суть, — сказав капітан. — Вважають, що сторожовий птах зупинить людину, поки вона ще не скоїла вбивства.
— Отже, ніхто нікого не заарештовуватиме? — запитав Селтрикс.
— Я не знаю, як вони даватимуть цьому раду, — зізнався капітан.
Помовчали. Капітан позіхнув і почав вивчати свій годинник.
— Одного не розумію, — сказав Селтрикс, усе ще схиляючись над столом капітана. — Як вони це провернули? Звідки це почалося, капітане?
Капітан допитливо
