Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

Інші міста мали ще дивніший дизайн, проте більшість із них були суто промисловими й агрокультурними станціями без постійних жителів. Одне з них — 120 кілометрів завдовжки і три кілометри завширшки — скидалося на тонку довгу палицю й мало назву Ресурси I. Воно оберталося не навколо довшої осі, а навколо центру. Внутрішній простір був розділений на багато відсіків, гравітація всередині яких сильно різнилася: лише кілька зон були придатними для проживання, а решта використовувалися для розміщення виробництв, які потребують різної сили тяжіння. За словами Цао Біня, в кластерах біля Сатурна й Урана подібні міста-палиці з’єднували в хрест чи навіть зірку.

Найбільш ранні кластери космічних міст, зведені в рамках проєкту «Бункер», розташовувалися біля Юпітера і Сатурна. У подальшому під час будівництва кластерів біля Урана і Нептуна з’явилися деякі нові архітектурні концепції космічних міст, найважливішою з яких було впровадження універсальних перехідників-коннекторів. Кожне місто цих двох кластерів, розмішених у віддаленому куточку Сонячної системи, було обладнане одним або кількома такими коннекторами, за допомогою яких міста можна було з’єднувати між собою. Після стикування їхній внутрішній простір подвоювався, що сприяло покращенню самопочуття містян і пришвидшенню економічного зростання. Злиття атмосфер та екосистем міст згладжувало різкі коливання й зменшувало витрати на підтримку життєвого простору.

Зараз міста стикувалися лише по осьовій лінії, тож могли продовжувати обертатися з попередньою швидкістю для збереження звичайної гравітації, як і до з’єднання. Існували пропозиції й вертикального чи паралельного стикування, що дало б змогу зробити об’єднання міських просторів більш збалансованим у всіх напрямках. Однак у такому випадку синхронізоване обертання міст неодмінно призведе до зміни узвичаєної сили тяжіння, тож від подібних спроб відмовилися.

У цей час найбільше з’єднання поселень було розтошовано коло Нептуна, де чотири з восьми наявних міст об’єдналися в одне завдовжки у 200 кілометрів. За потреби — наприклад, коли з’явиться попередження про атаку за теорією Темного лісу, — з’єднання можна за короткий проміжок часу від’єднати для підвищення маневреності. Багато хто сподівався, що одного дня всі міста в чотирьох кластерах інтегруються між собою, утворивши чотири великі світи.

Загалом у затінку Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна знайшли прихисток 64 великі космічні міста, а також майже сотня середніх і невеличких поселень та значна кількість різноманітних космічних станцій. У цьому новому світі загалом проживали 900 мільйонів людей.

Сімдесят років тому, одночасно зі стартом проєкту «Бункер», була запроваджена сувора політика планування сім’ї. Опинившись перед незвіданим і повним небезпек майбутнім, суспільство легко прийняло запропоновані обмеження. Це дало змогу зменшити загальну чисельність населення Землі з 4,1 мільярда на початку проєкту до 0,9 мільярда. Усе людство переселилося до сховищ іще до отримання попередження про атаку за теорією Темного лісу.

Кожне космічне місто мало політичний статус, еквівалентний окремій державі, а чотири кластери утворили Федерацію Сонячної системи з новим федеральним урядом, створеним на базі колишньої Організації Об’єднаних Націй. Історично всі основні земні цивілізації виникли в епоху міст-держав, а тепер такі ж утворення знову з’явилися на політичній мапі околиці Сонячної системи.

Земля збезлюдніла. На планеті залишилося жити близько 10 мільйонів осіб, які не побажали залишати рідну домівку і не страхалися раптової загибелі. Також багато мешканців бункерного світу продовжували сміливо подорожувати чи відпочивати на Землі, хоча кожна така поїздка могла закінчитися смертю. З плином часу відчуття наближення до фатального моменту лише посилювалося, тож людство дедалі більше адаптувалося до існування в бункерному світі. Складне життя, насичене повсякденними турботами, потроху притлумлювало відчуття ностальгії за рідною планетою, і дедалі менше людей звертали увагу на події на Землі. Більшість лише знала, що природа завзято повертає собі втрачене, вкриваючи континенти лісами і луками. Ходили чутки, що зараз усі люди на Землі живуть, немов королі в давнину: кожен має простору садибу з власними лісами та озерами, але, виходячи за її межі, мусить не забувати про зброю, щоб захиститися від нападів диких тварин. Земля перетворилася на ще одне місто-державу у складі Федерації Сонячної системи.

Корабель із Чен Сінь та Цао Бінєм на борту опинився на околиці міського кластера Юпітера. На тлі величної і похмурої планети ці космічні міста видавалися крихітними і самотніми хижками у затінку високої скелі. Здалеку вони скидалися на ледь жевріючі свічечки. Незважаючи на їхній невеликий розмір, вони лишалися єдиним натяком на тепло домівок посеред нескінченного холоду та запустіння, мрією для всіх втомлених мандрівників. Чен Сінь пригадала короткий вірш, завчений іще в середній школі. Його автором був давно забутий поет часів Республіки Китай.

Сонце сіло.

Гори, дерева, скелі й річки —

Усе величне потонуло в тіні.

Люди з цікавістю запалюють крихітні вогні,

Аби роздивитися щось бодай трішечки.

Із сподіванням побачити шукане[25].

Рік 11-й Епохи сховищ. Швидкість світла ІІ

Кінцевим пунктом призначення Чен Сінь та Цао Біня було місто Зоряне кільце, яке належало до категорії середніх. До неї зараховували міста з внутрішньою площею від 50 до 200 квадратних кілометрів. Вони, як правило, розташовувалися всередині скупчення великих міст. Однак два середніх міста в юпітеріанському кластері — Зоряне кільце та Швидкість світла ІІ — були розміщені на віддалі від основних поселень, майже на межі захисної тіні Юпітера.

Маршрут польоту до Зоряного кільця пролягав повз Швидкість світла ІІ, про яке Цао Бінь розповів, що воно колись мало статус наукограда. Це був один із двох науково-дослідницьких центрів, у яких проводилися експерименти зі зменшення швидкості світла у вакуумі для реалізації плану «Чорний домен». Проте зараз це місто спорожніло й занепало. Чен Сінь надзвичайно зацікавилася почутим і попросила поглянути на диво-наукоград; Цао Бінь неохоче наказав бортовій системі космічного корабля повернути у вказаному напрямку.

— Роздивімося все ззовні, бо всередину ліпше не потикатися, — запропонував Цао Бінь.

— Хіба це небезпечно?

— Так.

— Але ж ми так само ризикували, коли опинилися в Океанії І.

— Це різні речі. Швидкість світла ІІ не населена. Це… місто привидів. Принаймні всі так говорять.

Із наближенням до міста Чен Сінь дедалі більше пересвідчувалась у правдивості слів Цао Біня — від нього дійсно залишилися лише руїни. Місто не оберталося навколо власної осі, а зовнішня обшивка була подертою, з безліччю отворів і тріщин. Подекуди обшивки бракувало на великих ділянках корпусу, й у цих місцях було видно конструкції тримального каркаса. Побачивши грандіозну картину запустіння, яку ледь-ледь вихоплювали з темряви елементи освітлення корабля, Чен Сінь мимохіть відчула, як на неї накочує хвиля страху і трепету. Руїна нагадувала їй величезного кита, який викинувся на берег багато років тому. Від нього залишилися лише висохлий кістяк та порепана шкіра як доказ того, що життя давно покинуло ці рештки. Чен Сінь чомусь здавалося, що місце, де вони перебували, давніше за Акрополь і приховує значно більше таємниць.

Човник повільно наближався до великого розлому, в кілька разів ширшого за невеличкий космічний корабель. Крізь отвір виднілися покручені частини металевого каркаса, що відкривали їхнім поглядам внутрішнє оздоблення міста. Прожектор човника вихопив із темряви шматок далекої «землі», й Чен Сінь встигла розгледіти, що поверхня була абсолютно порожньою. Човник