Багато, багато, багато золота… - Микола Васильович Білкун
Мечислав розумів, як впливає на людей це оточення. Тому, коли Вертес оголосив перерву на обід, Слупові, як старшому барменові, було наказано налити кожному чарку віскі.
Слуп гідно справився з покладеними на нього обов’язками, довівши, що професійний бармен, то, прошу вас, професійний бармен, а не який-небудь босяк, котрий видобуває корок із пляшки зубами. Крім чарки віскі, кожен одержав кабацький жарт, хоч і не дотепний, але круто посолений. Тут Данило Слуп почував себе як акула в океані. Такі, як оці, що простягають зараз тремтливі руки по чарку, завжди були його постійні клієнти. Траплялося, навіть похмеляв їх у борг. Коли стоїш за шинквасом бару, треба часом бути гуманним, щоб не розгубити клієнтуру.
Зараз Данило Слуп хазяйського віскі не жалів, але якось воно так сталося, що налити по абсолютно повній чарці в нього просто не піднімалася рука. Тому для Вертеса й для Слупа залишилася чимала економія. Віскі підбадьорило всіх, і по обіді працювали веселіше, сподіваючись, що шеф не забуде їх і тоді, коли вони сядуть вечеряти.
Треба віддати належне Мечиславові — він’не забув. Знову Слуп виконував таку приємну його серцю роль бармена, а Вертес косив оком — яка ж то буде цього разу економія? Вечеряли вони в салоні, як пасажири першого класу, але відрізнялися від цих пасажирів тим, що не мали, квитків і самі собі прислужували. По вечері хтось спробував побренькати на банджо, хтось затягнув меланхолійну пісню, але на них почали цитькати, їх лаяли, в них кидали черевиками. День був важкий, люди потомилися, люди хотіли спати, люди відчували, що завтрашній день буде не легший, і вони не помилялися.
І так було на завтра, і так було ще через день. Тепер ніхто не дивився на океан і на океанське кладовище. Їх просто не помічали. Вони працювали, їли, пили свою чарку віскі і потім, звалившись де-небудь у кутку, засинали важким сном, щоб на завтра розпочати з того місця, де зупинилися сьогодні.
На п’ятий день дійшли до машинного відділу. Там усі переділки були цілі, і машинний відсік майже зовсім не затопило. Мечислав був приємно здивований і наказав усе довести до ладу. Вертес і Слуп налягли на горлянки.
І настав день сьомий. Робота підходила до кінця, залишалося розкласти устаткування, яке Мечислав привіз із собою. Люди кинулися до роботи, як голодні до миски. Вони знали, що це остання робота й що завтра підпливе “Ціцелія” і забере їх туди, звідки вони ризикнули вирватись. Але перед цим буде ще не один приємний момент. Сьогодні ввечері бос обіцяв премію. Він обіцяв за сумлінну роботу напоїти їх так, Що вони побачать морського змія.
— А він зелений? — запитав якийсь дотепник.
— Побачиш і розповіси нам, — відповів Мечислав, і всі зайшлися гучним реготом, ніби почули не знати яку смішну річ.
Крім усього, після роботи сьогодні, як і годиться в кінці тижня, будуть виплачені гроші. І, нарешті, пішли такі чутки, Що бос збирається накинути їм за гарну роботу певну суму. Скільки кому, чи всім порівно, ніхто не знав, але чутки ходили всякі, й чутки ці приємно збуджували.
Під кінець залишилася найважча робота, але ніхто не скаржився, і з усіх кутків корабля чувся сміх. Вертесу й Слупу не доводилося ні на кого погейкувати, всі хотіли закінчити роботу найшвидше. Вертес і Данило Слуп нудьгуючи никали по кораблю з кутка в куток, поки їх не покликав до себе шеф.
Мечислав без довгих передмов відразу ж перейшов до справи.
— Я сподіваюся, вам не треба пояснювати, що ці джентльмени, — він кивнув головою в бік палуби, звідки чулися голоси, — брали квитки в один кінець? Назад вони не поїдуть.
Слуп закректав, ніби йому довелося підняти щось важке, очі його стали маленькими й червоними, підборіддя подалося вперед, він зрозумів усе. Але Вертес удав, що не зрозумів нічого. Мечислав нетерпляче пересмикнув плечима й почав пояснювати:
— Кілька днів тому я чув, як один з цих джентльменів, — і Мечислав знову кинув у бік палуби, — розпатякував щось про створення на борту “Менхасетти” підпільного притону з курильнею опіуму й продажем наркотиків на будь-який смак. Як по-вашому, через скільки днів портова поліція нанесе нам візит? Після того, як цей тип завтра ввечері зайде до якого-небудь бару?
Вертес і Слуп помовчали. Вертес запропонував:
— То, може, його одного?
Мечислав з жалем подивився на нього:
— Вертес, досі я був про вас значно кращої думки. Ви ж очолювали таку фірму! Дивуюсь, як ви нею керували? Після того як його слухало бодай двоє, він уже не один. А його слухало не двоє, це я сам добре знаю, бо сидів на ящику біля того кнехта.
— Нта-а-ак, — протяг Вертес.
Слуп теж не поспішав з висновками й не ліз поперед батька в пекло. Він розумів, що “мокре” діло в Свіщевському лісі — це одне, а “мокре” діло в ста п’ятдесяти милях від портової поліції — то вже зовсім інше. Крім усього, він емігрант, вигнанець, людина з темним минулим, і електричний стілець не вагаючись прийме його в свої гарячі обійми.
Вертес, правда, почував себе значно впевненіше, бо йому доводилося робити й не такі штуки підсамісіньким носом поліції. Вертес бачив, що зараз він значно потрібніший шефові, ніж шеф йому, і відразу ж набрався нахабства. Мечиславові почала набридати їхня мовчанка. Він був людиною справи
