Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Джилл була дуже задоволена, та зовсім не здивована тим, що тітонька Патті прийняла як неминучий та необхідний, з відвертою повнотою той факт, що розділення води з Майком — дуже давня марсіанська церемонія, яка одразу ж призведе до розділення з самим Майком давнього людського ритуалу. Джилл трохи здивувало (хоч так само й порадувало), що Пат так само спокійно сприймала все навіть тоді, коли новому водному брату показали, що Майк був здатний творити більші дива, ніж здавалося раніше. Але тоді Джилл ще не знала, що Патриція Пайвонскі вже зустрічала святого раніше... І що Патриція очікувала більшого від святого. Сама Джилл була просто щаслива, що вони досягли точки на перетині кривих і обрали правильну дію... І була надзвичайно щаслива стати ближчою — оскільки точка перетину була визначена. Про все це вона думала марсіанською.

Коли вони відпочивали, Майк догоджав Патті, купаючи її за допомогою телекінезу, а Джилл сиділа на краю ванни і скрикувала, хихочучи разом із старшою жінкою. Це була просто гра, дуже людська, зовсім не марсіанська; якось Майк так само скупав Джилл — радше через лінь, щоб не підійматися з води, і так чи інакше випадково. Тепер це перетворилося на традицію, і Джилл хотіла, щоб про неї на власному досвіді дізналася і Патті. Джилл із задоволенням спостерігала за обличчям Патті, коли та зрозуміла, що її розтирають м'які, невидимі руки... За якийсь час вона за одну мить висохла — без рушника чи поруху повітря.

Патриція моргнула.

— Після цього мені потрібно випити. Багато.

— Звичайно, дорогенька.

— І я все одно хочу показати вам свої татуювання, їх усі — Патриція вийшла вслід за Джилл у вітальню, а за нею Майк. Він зупинилася посеред килиму. — Але спочатку подивися на мене. Подивися на мене, а не на мої татуювання. Що ти бачиш?

Злегка шкодуючи, Майк подумки стер її тату та глянув на свого нового брата без її прикрас. Йому дуже подобалися її татуювання; вони були особисто її, виділяли її та робили собою. Йому здавалося, що ці тату злегка додають їй марсіанського смаку, оскільки вона не мала невиразної схожості з більшістю людей. Він уже запам'ятав їх усі і розмірковував над тим, що із задоволенням теж зробив би собі татуювання по всьому тілу, — щойно ґрокне, що на них має бути зображено. Життя його батька, водного брата Джубала? Йому потрібно над цим подумати. Він обговорить це з Джилл, і вона, напевно, теж захоче зробити тату. Які візерунки зробили б Джилл ще прекраснішою? Так само як парфуми підсилили запах Джилл, не змінюючи його?

Те, що він побачив, коли глянув на Пат без її татуювань, йому сподобалося, проте не так сильно: вона виглядала так, як має виглядати жінка. Майк все ще не ґрокнув колекцію картинок Дюка; вони були цікаві; вони пояснили Майку, що існує безліч жінок різних розмірів, форм, пропорцій та кольорів; окрім того, він дізнався й про те, що існує певна різноманітність у акробатиці, яка є частиною фізичної любові. Проте, вивчивши ці прості факти, він, здавалося, ґрокнув, що більше не зможе нічого навчитися з картинок Дюка. Раннє виховання сформувало в Майку дуже точного спостерігача за допомогою зору (та інших відчуттів), проте те ж саме виховання зробило його нечутливим до ледь вловимого задоволення вуайеризму. Не тому, що жінки (включно з найвиразнішою, Патрицію Пайвонскі) не збуджували його сексуально, а тому, що причиною цьому було не їх споглядання. За відчуттями, більшою мірою нюховими та дотиковими, він був напівмарсіанин і напівлюдина; а паралельний людському рефлекс у марсіан (ледь помітний, як чхання), що виступав спусковим гачком, — активували лише у відведений йому час. Те, що можна було назвати «сексом» марсіанською, було приблизно таким же романтичним, як внутрішньовенне годування.

Проте, оскільки його попросили глянути на неї без її татуювань, Майк зосередив увагу на тій Патриції, яку вже й так знав: вона мала власне обличчя, відзначене красою її життя. Вона мала, як він побачив з легким здивуванням, власне обличчя навіть більше, ніж Джилл, — і це змушувало його відчувати до Пат щось навіть більше за те почуття, яке він ще не називав любов'ю, — і для якого, проте, використовував особливу марсіанську ідею.

У неї також був і власний аромат, і власний голос — як і в усіх людей. Її голос був хрипким, і йому подобалося слухати її, навіть коли він не ґрокав значення того, що вона казала; її аромат змішувався (він знав) з слідами гіркого мускусу від щоденних контактів зі зміями, що його не вдавалося змити. Він не прибрав його; змії Пат були частиною її самої — так само, як і її тату. Майкові подобалися змії Пат, і він міг абсолютно безпечно тримати отруйних, навіть не розтягуючи час, щоб передбачити та уникнути їхніх укусів. Вони ґрокали з ним; він насолоджувався їхніми невинними безжальними думками — це нагадувало йому про дім. Окрім Пат, Майк був єдиним, хто міг тримати Солоденьку булочку із задоволенням для самої боа-констріктора. Якщо було потрібно, щоб її взяв хтось інший, вона зазвичай зберігала свою звичну апатію, проте Майка вона сприймала як заміну Пат.

Майк дозволив малюнкам з'явитися знову.

Джилл дивилася на неї й дивувалася — нащо тітонька Патті ще від самого початку взагалі дозволила зробити собі тату? Вона б виглядала справді милою, якби не була стриптизеркою на ярмарку. Проте вона любила тітоньку Патті за те, якою вона була, а не за те, як вона виглядала, — і, звичайно ж, це забезпечувало їй стабільне життя... Щонайменше доки вона не стане такою старою та виснаженою, що дурні не плататимуть, щоб глянути на неї, навіть якби всі ці татуювання були підписані Рембрандтом. Вона сподівалася, що Патті відкладала кругленьку суму, але потім згадала, що тітонька Патті тепер була однією з водних братів Майка (і її теж, звичайно), а незліченні статки Майка забезпечували Пат впевнену старість; Джилл стало тепліше від цієї думки.

— Ну? — повторила місіс Пайвонскі. — Що ти бачиш? Скільки мені років, Майку?

— Не знаю, — просто відповів він.

— Вгадай.

— Я не можу вгадати, Пат.

— О, спробуй. Ти не образиш мене.

— Патті, — вставила Джилл, — він і справді має на увазі що не може вгадати. У нього ще не було