Капітула Дюни - Френк Херберт
Це викликало в них зацікавлення. Вони звикли до такого тону старших командирок. А тепер їхню увагу привернув і зміст сказаного. Тяжко було прийняти це від такої молодої… хоча… те, що вона зробила. І ще Логно та її помічниці!
Мурбелла помітила, що приманка їм сподобалася.
«Підживлення. Ця група забере його з собою. Гібридна життєва сила. Ми підживлені, щоб рости сильніше. І квітнути. І давати насіння? Краще про це не задумуватися. Всечесні Матрони не помітять цього аж до миті, коли самі майже перетворяться на Превелебних Матерів. Тоді сердито озирнуться, як колись зробила я. Чого ми були такими дурними?»
Вона бачила, що в очах її радниць з’являється слухняність. Настає медовий місяць. Всечесні Матрони наче діти в крамниці солодощів. Далеко не відразу збагнуть неминуче. Лише коли потраплять у пастку.
«Як потрапила я. Не питай оракула, що ти можеш здобути. Це пастка. Стережися справжнього віщуна долі! Тобі потрібні тридцять п’ять століть нудьги?»
Внутрішня Одраде заперечила.
«Віддай Тиранові належне. Це не може бути цілковитою нудьгою. Більше скидається на те, як Навігатор Гільдії вибирає перехід через Простороскладку. Золотий Шлях. Один із Атрідів заплатив за твоє виживання, Мурбелло».
Мурбелла почувалася обтяженою. Тиранова плата звалилася їй на плечі. «Я не просила його робити це для мене».
Одраде не могла пропустити цього.
«А все ж він це зробив».
«Вибач, Дар. Він заплатив. А тепер я мушу платити».
«Тож ти остаточно стала Превелебною Матір’ю!»
Під її поглядом радниці дедалі сильніше непокоїлися.
Ангеліка вирішила промовити від їхнього імені. «Врешті-решт, я першообрана».
«Стеж за нею! В її очах полум’я амбіції».
— Як ми маємо реагувати на цих відьом? Що ти про це скажеш? — Власна хоробрість її стривожила. Хіба ж Велика Всечесна Матрона не була тепер відьмою?
Мурбелла м’яко відповіла:
— Будете з ними терпимими й не вдаватиметеся до насилля.
Лагідний тон Мурбелли додав Ангеліці зухвальства:
— Це рішення Великої Всечесної Матрони чи…
— Годі! Я можу залити підлогу цієї кімнати кров’ю вас усіх! Хочете перевірити?
Ніхто не хотів перевіряти.
— А якщо я скажу, що це промовляє Мати Настоятелька? Спитаєте, чи маю я політику розв’язання нашої проблеми? І я відповім: політика? Ах, я маю політику для малозначних речей, як комахи, що розносять інфекцію. Малозначні речі вимагають політики. Для тих із вас, хто не бачить мудрості в моєму рішенні, я політики не потребую. Таких я швидко позбуваюся. Вмирають, ще й не встигнувши збагнути, що поранені! Так я реагую на наявний бруд. Чи є якийсь бруд у цій кімнаті?
Це була мова, яку вони розуміли: нагай Великої Всечесної Матрони, підкріплений її вмінням убивати.
— Ви моя Рада, — промовила Мурбелла. — Очікую від вас мудрості. Можете принаймні прикинутися, що ви мудрі.
Весела симпатія з боку Одраде. «Якщо Всечесні Матрони так віддають і виконують накази, то від Белл не вимагатиметься глибокого аналізу».
Тим часом Мурбеллині думки помандрували деінде. «Я більше не Всечесна Матрона».
Перехід від одного стану до іншого був таким свіжим, що вона почувалася незручно, виконуючи роль Всечесної Матрони. Її зміни були метафорою того, що станеться з її колишніми Сестрами. Нова роль, і вона ще з нею не звиклася. Інша Пам’ять симулювала віддалені асоціації з самою собою як новою особистістю. Це не було містичним преображенням, просто новими здібностями.
«Просто?»
Зміна була глибокою. Чи розумів це Дункан? Їй було боляче, що він може ніколи не побачити наскрізь її нової особистості.
«Це залишки мого кохання до нього?»
Мурбелла облишила ці питання, не бажаючи відповіді. Відчула, як її відштовхує те, що зайшло глибше, ніж їй хотілося копати.
«Мені доведеться ухвалювати рішення, яким любов перешкоджатиме. Рішення для Сестер, а не для мене самої. От звідки мій страх».
Невідкладні потреби повернули її до дійсності. Вона відіслала радниць, погрожуючи болем і смертю, якщо не навчаться нової стриманості.
А далі й Превелебні Матері мають навчитися нової дипломатії: не водитися ні з ким — навіть одна з одною. Із часом стане легше. Всечесні Матрони впишуться у звичаї Бене Ґессерит. Одного дня не буде більше Всечесних Матрон: лише Превелебні Матері з кращими рефлексами і ширшим знанням сексуальності.
Мурбелла відчувала, як переслідують її слова, почуті нею, та не прийняті, — аж до цієї миті. «Те, що ми зробимо для виживання Бене Ґессерит, не має меж».
«Дункан побачить це. Я не можу це від нього приховати. Ментат не триматиметься усталеної думки про мене — якою я була до Агонії. Він відкриває свій мозок, як я відкриваю двері. Дослідить свій невід. “Що я піймав цього разу?”»
Саме це й сталося з леді Джессікою? Інша Пам’ять принесла їй Джессіку, вплетену в основи й утоки Поділів. Мурбелла трохи розпустила це плетиво й виявила старше знання.
«Єретичка леді Джессіка? Службове зловживання?»
Джессіка поринула в кохання, як Одраде поринала в море, а хвилі, які через це здійнялися, ледь не поглинули Сестринство.
Мурбелла відчула, що її несе туди, куди вона не хотіла йти. Біль стиснув їй груди.
«Дункане! Ох, Дункане! — Сховала обличчя в долонях. — Дар, допоможи мені. Що я маю робити?»
«Ніколи не питай, чого ти стала Превелебною Матір’ю».
«Я мушу! Поступ у моїй пам’яті такий виразний і…»
«Це послідовний ряд. Думка про його елементи як про причини і наслідки відволікає тебе від цілісності».
«Дао?»
«Простіше. Це ти».
«Та Інші Пам’яті тягнуться назад — далі, далі й…»
«Уяви, що їх піраміди перекриваються й координуються».
«Це лише слова!»
«Твоє тіло досі функціонує?»
«Мені боляче, Дар. Ти більше не маєш тіла, і нема сенсу…»
«Ми займаємо різні ніші. Болі, які відчуваю я, не є твоїми болями. Мої радощі не є твоїми».
«Я не хочу твого співчуття! Ох, Дар! Навіщо я народилася?»
«Ти народилася, щоб утратити Дункана?»
«Дар, прошу!»
«Тож ти народилася і тепер знаєш, що цього ніколи не досить. Так ти стала Всечесною Матроною. Що ти ще можеш зробити? Все одно не досить? Тепер ти Превелебна Мати. Думаєш, цього достатньо? Ніколи не достатньо, доки живеш».
«Ти кажеш, що я завжди мушу сягати за власні межі».
«Ба! Ти не ухвалюєш рішень на цій підставі. Ти його чула? Не думай, просто роби! Невже ти вибереш легку дорогу? Чого ти мала б засмучуватися через те, що зіткнулася з неминучим? Якщо це все, що ти бачиш, то обмежся покращенням породи!»
«Бодай тебе! Навіщо ти це зі мною зробила?»
«Що саме?»
«Змусила мене побачити себе
