Соляріс. Едем. - Станіслав Лем

— Для початку його можна поводити по кораблі, — сказав Інженер. — Що ти думаєш із цього приводу? Це може йому багато чого пояснити, а крім того, він знатиме, що ми від нього нічого не приховуємо.

— Особливо важливе друге, — погодився з ним Координатор. — Та… поки ми не можемо з ним порозумітися, не пускайте його до перев’язочної. Я боюся якогось непорозуміння. А зараз давайте обійдемо корабель. Котра вже година?

Було три години ночі.

13

Обхід ракети тривав досить довго. Дуплекс особливо цікавився атомним реактором й автоматами. Інженер креслив йому безліч ескізів — тільки в машинному відділенні на це пішло чотири блокноти. Автомат викликав у гостя явний інтерес. Він докладно оглянув мікроСітку й неабияк здивувався, побачивши, що вся вона занурена в резервуар, який охолоджується рідким гелієм. Це був кріотронний мозок надпровідного типу для надзвичайно швидких реакцій. Але, мабуть, він уловив, з якою метою охолоджується мозок, бо дуже довго покашлював і, з великим задоволенням вивчав ескізи, які йому креслив Кібернетик. Здавалося, з питання про електричні схеми вони зможуть порозумітися швидше, аніж із приводу того, яким жестом чи символом позначити навіть найпростіші слова.

О п’ятій годині, над ранок Хімік, Координатор й Інженер пішли спати; на посту в тунелі, після того як закрили вантажний люк, залишився Чорний; решта разом з дуплексом подалися до бібліотеки.

— Знаєте що? — сказав Фізик, коли вони проходили повз лабораторію. — Давайте покажемо йому ще таблицю Менделєєва. Там є схематичні зображення атомів.

Вони ввійшли досередини. Фізик почав копирсатися в купі паперів під шафкою, і в цю мить щось зацокало.

Фізик викидав із кутка шелесткі згортки й нічого не почув, але Лікар весь нашорошився.

— Що це? — запитав він.

Фізик випростався й, теж почувши цокіт, глянув на товаришів переляканими очима.

— Це Гейгер, там… стійте! Десь витік…

Він підскочив до лічильника. Дуплекс усе ще стояв непорушно й водив очима по приладах. Нараз він наблизився до столу, й лічильник зацокотів довгими чергами, наче барабанщик, що вибиває протяжний дріб.

— Це він! — крикнув Фізик, обіруч схопив металевий циліндр і спрямував його на велетня.

Лічильник аж завібрував.

— Радіоактивний? Він? Що це означає? — запитав приголомшений Кібернетик.

Лікар зблід. Він підійшов до столу, глянув на тремтливий індикатор, узяв із Фізикових рук металевий циліндр і почав водити ним у повітрі довкола дуплекса. Дріб слабшав тим виразніше, чим вище підіймав він лічильник. Коли він опустив його до товстенних, незграбних ніг прибульця, мембрана аж заревла. На шкалі апарата спалахнув червоний вогник.

— Радіоактивне зараження… — пробелькотів нарешті Фізик.

Здивований дуплекс переводив очі з одного на іншого, нітрохи не занепокоєний незрозумілою для нього операцією.

— Він потрапив сюди через отвір у мурі, який пропалив Захисник, — тихо сказав Лікар. — Там радіоактивна пляма… І він пройшов по ній…

— Не наближайтеся до нього! — крикнув Фізик. — Він випромінює щонайменше мілірентген за секунду! Зачекай — його треба якось… Якщо ми загорнемо його в керамітову фольгу, можна буде ризикнути…

— Але ж, чоловіче, тут ідеться зовсім не про нас! — підвищив голос Лікар. — Тут ідеться про нього! Як довго він міг там перебувати? Скільки одержав рентгенів?

— Н… не знаю. Звідки я це можу знати… — Фізик весь час дивився на стрекотливий лічильник. — Ти повинен щось зробити! Ацетатна ванна, абразія епідермісу… Дивіться, він… він нічого не розуміє!

Лікар мовчки вибіг із лабораторії й за хвилину повернувся з аптечкою першої протирадіаційної допомоги. Дуплекс спершу ніби хотів опертися незрозумілим процедурам, але потім дозволив робити з собою все, що треба.

— Надінь рукавиці! — крикнув Фізик Лікареві, який голими руками торкався дуплексової шкіри.

— Розбудити решту? — невпевнено запитав Кібернетик, який стояв під стіною, опустивши руки.

Лікар швидко натягував важкі рукавиці.

— Навіщо? — сказав він і низько нахилився над дуплексом. — Поки що нічого… Еритема з’явиться через якихсь десять — дванадцять годин, якщо…

— Якби ми могли з ним порозумітися, — буркнув Фізик.

— Переливання крові, тільки як? Звідки? — Лікар дивився перед собою невидющими очима. — Той, другий! — раптом вигукнув він, але тут же завагався й додав уже тихіше: — Ні, не можна… довелося б спершу дослідити кров обох на аглютинацію — може виявитися, що в них різні групи…

— Послухай, — Фізик відвів його набік, — справи дуже кепські. Я боюся… ну, ти розумієш? Він, мабуть, пройшов по радіоактивній плямі, тільки-но спала температура: в зоні мікроанігіляційної реакції завжди утворюється багато радіоізотопів. Рубідій, стронцій, ітрій і все інше. Рідкоземельні елементи. Поки що він нічого не відчуває, найраніше завтра — так я думаю. Чи є в його крові білі тільця?

— Є, однак вони мають зовсім інший вигляд, ніж людські.

— Усі клітини, які щедро розмножуються, завжди вражаються однаково, незалежно від виду. У нього повинна бути трохи більша опірність, ніж у людини, але…

— Ти звідки знаєш?

— Бо нормальна радіоактивність грунту тут майже вдвічі вища, ніж на Землі, отже, вони до певної міри можуть бути до неї пристосовані. Твої антибіотики тут, звичайно, безсилі?

— Так, безсилі; тут, мабуть, існують зовсім інші бактерії…

— Так я і думав. Знаєш що? Ми повинні перш за все якось порозумітися з ним… Випитати якомога більше. Реакція настане щонайраніше через кілька годин…

— А! — Лікар швидко глянув на Фізика й опустив очі.

Вони стояли за п’ять кроків від дуплекса, який напівлежав під стіною й не спускав з них своїх блідо-голубих очей.

— Витягнути з нього якомога більше, перш ніж він… помре?

— Я не думаю про це таким чином, — відповів Фізик, намагаючись зберегти спокій. — Я припускаю, що він поводитиметься, як людина. Психічну здатність він зберігатиме ще декілька годин, а потім настане апатія, — та ти й са’м це добре знаєш… На його місці кожен із нас думав би передусім про виконання завдання!

Лікар знизав плечима, глянув на нього спідлоба й раптом усміхнувся:

— Кожен із нас, кажеш? Так, можливо, знаючи, що сталося. Але він постраждав через нас. З нашої вини.

— Ну то й що з цього? Невже для тебе важлива якась спокута? Не будь смішним!!

Фізикове обличчя вкрилося червоними плямами.

— Ні, — сказав Лікар. — Я з тобою не згоден. Розумієш? Це, — він показав на дуплекса, — хворий, а це, — він тицьнув пальцем у свої груди, — лікар. І всім, крім лікаря, тут зараз нічого робити.

— Ти так вважаєш? — глухо запитав Фізик. — Але ж це не наша провина, що…

— Неправда! Він опромінився, бо йшов по сліду Захисника! Та досить