Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Саме його вона прагнула, відколи прийшла у Велику Пастку, закурена, заболочена, натомлена, і вгледіла його: широке веселе обличчя, голий торс, набедреник з вепрячої шкури. Сподівалася зустріти турка, а зустріла свого судженого. В гамаку вночі їй запаморочив голову його запах.

Бастіан да Роза — хлопець гарний, голубоокий блондин, грінго, та й годі, дім його — повна чаша. Але її суджений, той, хто їй снився, хто запалював її кров, — це негр Кастор Абдуїн, коваль на прізвисько Факел. Ось чому самохіть несла вона у правій руці клунок, а у лівій — своє серце.

Факел саме міцно тримав копито мула Прочухана, прибиваючи нову підкову. Еду, ковальчук, подавав вухналі, а хлопчак Гавана, підручний погонича, милувався вправною роботою. Діва стала перед ними й всміхнулася. Кастор теж усміхнувся: якщо він і здивувався, то не показав цього. Вони не обмінялися й словом; він опустив молоток на голівку вухналя. У супроводі Горюхи й Дамки Діва переступила поріг, ввійшла в оселю, свою оселю.

У горні палав вогонь. Діва взяла каганець, оглянула світличку, де ніколи не була: на підлозі мата, у кутку гамак, у ящику одяг. До штанів і сорочок, убогого скарбу Факела, вона додала дві спідниці, дві блузки, ситцеве плаття й капці. Задула каганець, забралась у гамак і затихла. Віднині ніяких суперниць, це ложе належить їй. Господиня тут вона.

МІСТЕЧКО

Парад вагітних, і в дворі плідно

1

У Великій Пастці багато жінок ходили вагітні, красувалися великими животами — побільшає дітей на літо, коли скінчиться сафра. Спершу тільки Діва та Абігайл, молодша донька Жозе дос Сантоса; потім Ізаура, старша на одинадцять місяців од сестри, і Динора, дружина Жоанзе. Після приїзду естансіанців кількість вагітних майже подвоїлась, бо троє жінок цього клану були теж вагітні, розродитися і їм допоможуть благодатні руки Жасинти Збуй-Вік.

Динора наче воскресла того дня, коли побачила Велику Пастку, і Жоанзе підбадьорливо торкнувся пучками її змарнілого запорошеного обличчя. Ледь жива, хоч сідай і плач, вона думала, що тільки й лишилося чекати Страшного суду. Проте коли глянула на гарну, квітучу долину, коли відчула ніжний доторк закоханого чоловіка, то повірила, що в цій глушині можна обробляти землю, розводити худобу, відродитися, відчути себе справжньою жінкою.

2

Діва, Ізаура й Абігайл завагітніли одна за одною. Перша зайшла в тяж Абігайл, наймолодша з трьох, ставши жити з Бастіаном да Розою у затишному домі цього майстра мулярської справи. Надумавши взяти до себе Діву, Жозе Себастіан да Роза побілив свій «замок» — так Фадул називав його оселю, щоб відрізняти її від сусідніх, — пофарбував у блакитний колір фасад і в рожевий лутки вікон, викопав колодязь, вимурував піч і купив в Ітабуні залізне ліжко та волосяний матрац — усю цю полковницьку розкіш. Проте, діставши одкоша, він довго не переживав. Усе в нього перемололося дуже швидко: крута лайка, кілька журних зауважень щодо жіночих вередів, ніякого посипання голови попелом, тим паче клятви помститись.

Та, на яку він покладав надії, до якої місяцями залицявся, воліла перенести свої пожитки до коваля, неабияк здивувавши Дурваліно і більшість мешканців Великої Пастки. Нічого не поробиш. Вона не єдина і навіть не найкраща з місцевих дівчат. Побачивши її на базарі, таку пишну попідруч із Факелом, він побажав їй щастя і пішов собі геть.

Та якщо сіли маком горе-віщуни, завзяті любителі прогнозів і передбачень, то Збуц-Вік виявилася на висоті. Коли злоріки дивувалися — піднесла Бастіанові гарбуза, вподобала негра, казна-що! — вона, допомагаючи сповивати немовля, нагадала Бернарді:

— Чи ж я не казала… Тільки сліпий не бачив.

— Не у всіх, кумо, такі зіркі очй Ви все бачите, все розумієте.

Збуй-Вік передбачила й поведінку знехтуваного жениха:

— Він одразу знайде собі іншу.

Справді, Бастіан да Роза довго не побивався. Оплакувати свою недолю — тільки марнувати час і гроші. Адже він будував собі дім, щоб привести туди господиню, а не для того, щоб його заполонило гадюччя й блощиці. Крім Діви, у Великій Пастці є й інші молоденькі й гарненькі дівчата, здатні топити в печі й народжувати дітей. Не треба й шукати: дочки Зе дос Сантоса, що деруть маніоку в млині, так і прядуть очима на нього. Одразу забракувавши косооку й навіжену Рикардіну, він міг вибирати між Ізаурою і Абігайл — обидві юні, зграбні й незаймані. Обрав він смаглявку Абігайл.

Пласточубий, високий і кремезний, небалакучий і роботящий Зе дос Сантос полишив дочок на Клару; його ж діло — ходити коло землі. Він знав, що рано чи пізно дівчата підуть з дому і він позбудеться робочих рук. Сама Клара, а її ім’я означало «ясна», була темношкіра, привітна гладуха з кучерявим волоссям і з круглим, ще свіжим обличчям. Дівчата ходили в неї чепуристі, й за їхню долю вона не потерпала.

З Сержипе вона вивезла ті самі забобони, що так дошкуляли Ванже, проте легко пристосувалася до нових умов: на цій щедрій землі доводилося міряти життя іншою міркою. Що її найбільше непокоїло, то це як би доньки не втрапили на панель, не опинилися серед повій на Жаб’ячій Косі. За це вона таки потерпала. Співжиття ж у цій глушині було як благословення небес і цінувалося навіть більше, ніж церковний шлюб у Букімі, звідки вона приїхала.

Троє дочок Жозе дос Сантоса і Клари були такі несхожі зовнішністю і вдачею, що й не подумаєш, що вони рідні сестри. Ізаура успадкувала материну щирість, балакучість і товариськість, а від батька їй дісталося пряме волосся і бронзувата шкіра. Абігайл, мовчазна, як і Зе дос Сантос, з вигляду була більше схожа на сію Клару: така сама тілиста, темношкіра, кучерява, волоока; в ній переважала негритянська кров. А від якого білого предка успадкувала одноока гладка Рикардіна своє біляве волосся й білу шкіру, блакитні очі й високий зріст? У сержипанських родинах, у метисів з мішаною кров’ю, вряди-годи з’являються голубоокі блондини — статура й біла шкіра в них від далекого предка голландця чи й вихреста, що прибув у Ресифе з князем Маврицієм Нассау, який після поразки знайшов притулок у Сержипе-дел-Рей та й лишився тут назавжди, наплодивши дітей з негритянками й мулатками. Приклад цьому —