Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга - Юрій Миколайович Щербак

Абсолютно байдужим залишився Гайдук до декрету Василя Волі, який тимчасово, до повного одужання Гайдука, поспішив призначити Ігоря Палія директором Розвідувального комітету і одночасно головним координатором Збройних Сил. Попри Олині коментарі про підступність і непорядність президента, сам Гайдук навіть зрадів за Палія.

27 травня Палій приніс Гайдукові, який все ще не повертався до свого офісу, повідомлення агента «Артист» про нараду в Суздалі. Оля вперше поїхала до лікарні для слизовиків, де розпочався набір пацієнтів. Гайдук, ледве додибавши без топірця до кухні, заварив міцну каву, й вони сіли з Палієм за лептоп і почали читати інформацію. Дім, у якому жив Гайдук, посилено охоронявся, жучків у кімнатах не було — принаймні, так твердила служба капітана Середи.

До повідомлення про нараду агент доклав кілька оперативних документів щодо напрямків ударів й місць зосередження військ нападників: на екрані чітко промальовувалися плани Ганса Муратмухамедова — дві стріли, що пронизували Україну-Русь з півночі, одна — зі сходу і одна — з півдня, з Одеси. Україна нагадувала жертовного бика, прохромленого списами-бандерильями. Матадору залишалося завдати останнього, смертельного удару шпагою в серце. На півночі з російського боку вже зводилися перші фрагменти зернотрубопроводів та гігантських зерносховищ.

— Яка гарна картинка, — сказав Гайдук, розглядаючи фотографії і креслення споруд.

— Можемо не встигнути до початку, — занепокоєно заворушився на риплячому стільці Палій. Гайдук сидів на важкому ослінчику, бо другого стільця в кухні не було.

— Далі відступати нікуди. Треба діяти, — Гайдук відключив комп'ютер. — Я сподіваюся на вас, Ігорю.

— Я з вами, — глянув у вічі Гайдукові Палій. — Я готовий на все. І не тільки я. Останнім часом я побував у більшості братств, у військах. Люди не хочуть повторення гетьманщини і зради Клинкевича. Незважаючи на світло, напруження зростає. Бояться за долю врожаю.

— Нам треба негайно їхати в гості до Інспектора Кварка, — сказав Гайдук.

— Кварк? Хто це? — з недовірою вимовив незнайоме ім'я Палій.

— Ви чули про «Чорнобиль-30»?

— Нічого конкретного.

— Ви побачите і почуєте багато цікавого.

Дивно, але Гайдук був радий, що Олі немає вдома. Не хотів посвячувати її в свої плани. І не тому, що не довіряв, а тому, що не знав, як поставиться вона до плану «Ранні жнива».

У середу 7 червня 2079 року президент Воля раптово скликав надзвичайне засідання сенату й уряду України-Руси, що мало відбуватися у великій залі президентського палацу на Хрещатику, а не на Печерську, як зазвичай. Гайдук негайно зв'язався з Індірою Голембієвською, яка сама була заскочена рішенням президента, бо не знала, про що йтиме мова на засіданні. З воріт РОК на Рибальському острові одночасно виїхали три бронеавтомобілі того ж типу, що й «Козак Мамай», які роз'їхалися різними маршрутами, прямуючи до президентського палацу — так наполягала охорона Гайдука. В одному з бронеавтомобілів їхали Гайдук і Палій, знервовані, напружено мовчазні: розуміли, що готується щось незвичне. Володимирський узвіз, Європейська площа і Трьохсвятительська вулиця були перекриті для руху транспорту, і потрапити сюди можна було лише за спецперепустками. Поліцейські й жандармські підрозділи щільно блокували всі прилеглі до палацу вулиці і окремі будинки.

Гайдук подумав, що за час його перебування в госпіталі знову щось змінилося в державі, в якій стабільною була лише нестабільність. Всюди на залитих сонцем вулицях, охоплених зеленою лихоманкою народження трав, листя та цвітінням каштанів, тріпотіли на вітрі великі яскраві банери: «Воля — наш президент»; «Від Святослава до Волі»; «Україні-Руси — Волю!»

Перед тим, як потрапити до зали засідань на першому поверсі, довелося пройти доскіпливу перевірку: суворі офіцери охорони, які заступили китайців, — і в цьому теж було щось незвичне — ввічливо попросили Гайдука розстебнути генеральську сорочку й показати їм корсет; довго на екрані вивчали тінь карпатського топірця, потім мацали дерев'яну сокирку-руків'я, особливо загострену частину, ще довше радились с начальником, але, як виняток, віддали генерал-полковнику його інвалідську ковіньку; хотіли забрати знеболюючі капсули, що тримав у пляшечці в кишені, але він навідруб відмовився віддавати, й охорона змушена була пропустити його.

На подіумі було встановлено три прапори. Праворуч — новий державний прапор України-Руси з чотирнадцятьма зірками: сім золотих на верхній, блакитній частині полотнища, сім синіх — на жовтій. По центру, всупереч протоколу, там, де мав стояти державний прапор, розміщувався темно-синій, з золотим шитвом важкий штандарт президента, а зліва — блакитний, з малиновим гербом, прапор сенату.

На керівників держави чекали три крісла, низенький скляний столик з пляшками мінеральної води і кришталевими склянками і по центру — прозора трибуна з мікрофонами, за якою зазвичай стояв Василь Воля, даючи прес-конференції.

Ложі для журналістів та представників дипломатичного корпусу (Україну-Русь вже визнало п'ятдесят сім держав світу) були переповнені.

На подіум вийшли президент Воля, прем'єр-міністр Єфім'єв та Індіра Голембієвська — в строгому чорному костюмі, з синьо-жовтою шовковою хусткою на смаглявій шиї. Вона велично підійшла до трибуни й відкрила засідання сенату. Пролунав новий, щойно затверджений Волею гімн України — «Живи, Україно, квітуча і сильна, об'єднана Русь, наша древня земля», і до мікрофонів легко і молодо вийшов Василь Воля. Мабуть, трохи пройшлися візажисти просвітлюючою фарбою по його чубу, бо ясне волосся, блакитні очі, легка засмага й харизматична усмішка лідера нації створювали в душах виборців портрет переможця: все мало вирішитися у неділю, 16 липня, після чого влада Василя Волі буде всенародно підтверджена на наступні сім років — аж до 2086-го.

Гайдук з повагою і навіть із шанобливим здивуванням поставився до цього рішення Волі — пройти через виборчі випробування й стати легітимним президентом: попри всі свої недоліки й вагання, Воля виявився справжнім демократом, не порівняти з Махуном і Клинкевичем.

— Шановні члени сенату, члени уряду, члени