Сивий Капiтан - Володимир Миколайович Владко

- Завжди до ваших послуг, пане Хуанес! У дверi постукали.

- Увiйдiть! - недбало кинув Мiгель Хуанес.

Увiйшов черговий.

- Термiнова телеграма. Начальник вiддiлу рапортiв наказав негайно передати її вам, пане особливо уповноважений!

Черговий вручив Хуанесу телеграму i вийшов. Детектив розгорнув папiрця i прочитав:

"Агент № 418 доповiдає появу розшукуваного автомобiля захiднiше Вiнароса. Автомобiль з великою швидкiстю пiвгодини тому проїхав на захiд у напрямi Фонтiвероса. Назад не проїжджав".

Хуанес пихнув люлькою i мовчки передав телеграму Френко. Той прочитав її i так само мовчки запитливо глянув на свого начальника. Хуанес нахмурив брови. Тодi вiн повiльно заговорив, мовби радився сам з собою:

- Близько години тому Сивий Капiтан розмовляв з начальником полiцiї по телефону. Тсс, Френко, про це нiхто не мусить знати! Говорив вiн з автомата номер три тисячi п'ятнадцять, тут, з околицi столицi. Минуло всього пiвгодини - i його автомобiль уже бачили бiля Вiнароса... за двiстi - двiстi п'ятдесят кiлометрiв вiд столицi. Гм... Виходить...

- Жоден автомобiль не може так швидко проїхати цю вiдстань, - зауважив Хосе Френко.

- Це я й без вас знаю, - буркнув Мiгель Хуанес. - Доводиться припустити одне з двох. Або Сивий Капiтан ще й досi лишається в столицi, а його "Люцифер" поїхав до Фонтiвероса без нього, або по телефону з начальником полiцiї говорив не Сивий Капiтан, а хтось iнший. Проте я ж чув: то був той самий голос, який лунав i вчора... Гм... Так чи iнакше, вибирати нема з чого. Головне - не марнувати часу, Френко.

- Так, пане Хуанес.

- Ви тiльки й кажете, що "так", Френко! - незадоволено скривився його начальник. - Хоч би раз вимовили щось путяще, таке, що могло б допомогти справi...

- Пробачте, пане Хуанес!

- Гм... Вигляд Сивого Капiтана нам невiдомий, шукати його зараз серед мiльйонiв iнших людей у столицi - безглуздя... принаймнi не арештувавши перед тим вашого Педро Дорiлью, чи як його там... i не довiдавшись у нього чогось. Френко, негайно наказ про арешт Дорiльї! Вiд мого iменi, як особливо уповноваженого!

- Єсть, пане Хуанес.

- Далi розпорядiться, щоб на аеродромi приготували для мене лiтак. Я тим часом вiддам усi iншi накази... Доведеться використати й вiйськовi частини. I негайно повертайтесь. Ми вилетимо разом. До Фонтiвероса, Френко! Я надумав дещо... Здається, Сивий Капiтан не вислизне з пастки, яку я йому влаштую!..

Роздiл третiй

1. ПРОБУДЖЕННЯ ОЛЕСЯ

Олесь вiдкрив очi - i зразу ж таки знов заплющив їх вiд яскравого свiтла, яке заслiпило його. Щось заважало на головi, мов стягувало лоба. Хлопець спробував пiдвести руку i здивувався: рука пiдводилась дуже повiльно, непевно. Здавалося, що на нiй висить важкий тягар. I, щоб подолати той тягар, треба напружувати всi сили. А їх чомусь так мало...

Нарештi слабка рука торкнулася лоба. На ньому наче якась пов'язка чи бинт... Що трапилось?

Хотiлося спати. Олесь знову потихеньку вiдкрив очi. Свiтло вже не здавалося таким слiпучим. Мабуть, то було лише одразу, з незвички. Вiн обдивлявся навколо себе - i все бiльше дивувався.

Справдi, де це вiн? Крихiтна довгаста кiмнатка з округлою стелею. Такий вигляд мають маленькi каюти на кораблях або ще купе в поїздах. Вузеньке лiжко з подушечкою, на якiй ледве вмiщується голова... I ця подушка не звичайна, а надута повiтрям. А над ним, угорi, ще одне лiжко, таке саме вузеньке. Зовсiм наче морська каюта... I як же болить голова, як важко її повертати, вона наче налита свинцем...

Навiть вiкна в цiй кiмнатцi теж незвичайнi. Вони не прямокутнi, а овальнi, з товстими рамами i ще товщим склом - помiтно, як воно виступає з округлої металевої рами. Чи видно взагалi щось крiзь таке грубе скло? Ой, як хочеться пити! I губи сухi-сухi, позапiкалися...

Тiльки тепер Олесь помiтив на столику бiля свого лiжка невеличкий графин з водою i склянку. Ось воно - те, що йому зараз найбiльш потрiбно!

Вiн простягнув руку: як хороше, вона стала вже слухнянiшою! А чому ж графин не пiдiймається, хiба вiн такий важкий? А, зрозумiло. I графин, i склянка не просто стояли на столику, а були закрiпленi в пружних пiдставках. Значить, це все ж таки якийсь корабель? Але як сталося, що вiн потрапив на корабель? Нiчого не можна зрозумiти, навколо самi загадки...

Вода була приємна, прохолодна, з якимсь освiжаючим присмаком.

"Виходить, я на кораблi", - подумав ще раз Олесь. Вiн витяг i другу руку з-пiд легкої пухнастої ковдри, якою був накритий, i прислухався. Навкруги було тихо, якщо не зважати на якийсь ледве чутний м'який гул. Чи це гудуть, майже непомiтно вiбрують самi стiни?.. Чи, може, то працюють якiсь мотори? Але ж так нечутно, що й не збагнеш, чи пливе цей корабель, чи стоїть на мiсцi.

Ось Олесь вiдчув, як його лiжко гойднулося. Ще раз... ще... Виходить, цей загадковий корабель таки пливе. Це його гойднули хвилi. Дуже легко, але все ж таки гойднули. А втiм, коли так, чому тi хвилi не гойдають бiльше? Адже все навколо знов заспокоїлося i стало так само тихо, тiльки отой невиразний, ледве чутний гул... Нi, нiчого, нiчогiсiнько не можна зрозумiти!

Ну добре, чи не допоможе дiлу, якщо вiн спробує пригадати все по порядку? Що з ним сталося взагалi?..

Легко, майже зовсiм нечутно вiдчинилися дверi. Хлопець рвучко повернув голову.

До кiмнати ввiйшов високий огрядний чоловiк у синьому комбiнезонi. Вiн поглянув на юнака - i на його широкому вилицюватому обличчi засвiтилась посмiшка. Пiд чорною смужкою коротко пiдстрижених вусiв заблищали два рядки мiцних бiлих зубiв. Великi темно-карi очi дружньо дивилися на юнака. Хто це такий?

- Ну, здрастуй, друже,- привiтно мовив незнайомець.- Нарештi ти опритомнiв. А то я вже турбуватися почав: що ж це таке? Спить i спить... Давай знайомитися, чи що. Мене звуть Валенто Клаудо. А тебе?

- Олесь, - через силу вiдповiв юнак. Говорити було також чомусь важко, язик ледве повертався в ротi, немовби вiн став набагато бiльший, нiж звичайно.

- Олесь? Дивне iм'я! Ну, нiчого, давай руку!