Година Бика - Іван Антонович Єфремов
Постріли, без сумніву, рознеслися по всьому храму. Треба було діяти негайно. Родіс затягла Ер Во-Біа до спальні, причинила двері, розчахнула обидва вікна. Потім розчепила її зуби і влила ліки. Конвульсивні рухи Ер Во-Біа припинились. Ще трохи, й жінка розплющила очі, підвелася хитаючись.
— Здається… я… — хрипко вичавила вона.
— Так. Зробили все те, чого чекали від мене.
І раптом лють на її обличчі змінилася переляком, відвертим, неподільним і жалюгідним переляком.
— А камера? А Янгар?
— Там, — Родіс показала на двері до сусідньої кімнати. — Янгар мертвий.
— Хто його вбив? Ви?
Родіс заперечливо похитала головою.
— Сам себе. Власними кулями.
— І вам усе відомо?
— Якщо ви говорите про ваші з ним стосунки, так. Ер Во-Біа впала до ніг Родіс.
— Згляньтесь! Володар не простить, він не переживе свого приниження.
— Це я розумію. Такі, як він, не можуть допустити суперництва.
— Його помсту важко уявити! Тортури вишколених катів жахливі!
— Як і ваш Янгар?
Прекрасна тормансіанка похилила голову, благаючи пощади. Родіс вийшла до сусідньої кімнати і за мить повернулася з кіноапаратом.
— Забирайте, — сказала вона, простягаючи руку, — за рештки отрути.
Здригнувшись, Ер Во-Біа квапливо віддала крихітний пульверизатор.
— А тепер ідіть. Через перше вікно на галереї. Пригніться за балюстрадою. Дійдете до бічних сходів заднього фасаду, спуститесь у сад. Сподіваюсь, картку володаря ви маєте?
Ер Во-Біа мовчки стояла перед Родіс, закам’янівши від подиву.
— І не бійтесь нічого. Ніхто на планеті не дізнається про вашу таємницю.
Тормансіанка так само стояла, намагалася щось сказати і не могла. Родіс обережно торкнулась її пальцями.
— Тікайте, не стійте! Я теж мушу йти.
Родіс обернулась, почула за спиною дивні схлипування Ер Во-Біа і вийшла. У першій кімнаті перед захисною стіною СДФ юрмилися охоронники на чолі з офіцером, в кутку лежало тіло Янгара.
Очевидно, після розмови з Родіс у госпіталі володар планети розпорядився про негайний зв’язок, оскільки він одразу з’явився на імпровізованому екрані СДФ. Варта кинулась навтьоки.
Родіс сказала, що Янгар стріляв у неї. Чойо Чагас уже добре ознайомився з дією захисних екранів, щоб зрозуміти, чим усе скінчилось. А втім, володар анітрохи не був засмучений загибеллю начальника своєї особистої варти та першого помічника Ген Ші з безпеки держави, більше того, він, здавалось, був навіть задоволений,
Родіс ніколи було роздумувати над їхніми складними стосунками, вона боялася, що після загибелі Янгара її виженуть з храму. Володар запропонував їй задля безпеки знову поселитись у палаці, але вона ввічливо відмовилась, пославшись на нібито непрочитані матеріали, які мальовничо нагромадились у трьох кімнатах, приготовлені Таелем.
— Коли ви закінчите роботу? — обережно запитав Чойо Чагас.
— Як домовились — тижнів за три.
— Ага, справді! Перед відльотом ви повинні погостювати у мене кілька днів. Хочу ще раз скористатися вашим знанням.
— Ви можете користуватися досвідом усієї Землі.
— Саме цього я й не хочу. Ви пропонуєте загальне, а мені потрібне приватне.
— Я згодна допомогти вам і в приватному.
— Гаразд, пам’ятайте про моє запрошення! Зараз я залишу вас, дайте відповідь тільки на одне питання: що вам відомо про людей, які в минулому на Землі звались міщанами? Мені сьогодні зустрілось таке дивне слово.
— Так звався цілий стан, а потім це визначення чомусь перейшло на людей, які вміють тільки брати, нічого не віддаючи. Мало того, вони беруть на шкоду іншим, природі, всій планеті — жадібність тут не має меж. Брак самообмеження порушував внутрішню гармонію між зовнішнім світом і почуттям людини. Люди постійно виходили за рамки своїх можливостей, намагаючись піднятися вище в соціальному статусі і одержати пов’язані з цим привілеї… Все, що вони мали, — це комплекс жорстокої неповноцінності, розчарування, заздрості й злоби. Насамперед у цьому середовищі аморальності й нервових зривів необхідно було розвивати вчення про самовиховання і соціальну дисципліну.
— То це схоже на моїх сановників!
— Звичайно.
— Чому «звичайно»?
— Жадібність і заздрість розквітають і посилюються в умовах диктатур, коли не існують традиції, закони, громадська думка. Той, хто хоче тільки брати, завжди проти цих «стримуючих сил». Боротися ж з ними можна тільки одним шляхом: знищуючи будь-які привілеї, відповідно, й олігархію.
— Порада добра. Ви вірні собі. Ось чому… — володар замислився, ніби не знаходив точного слова, — мене так вабить до вас.
— Мабуть, тому, що я лише кажу вам правду?
— Якби тільки це!
— Ще зовсім недавно у нас були кабінети совісті. Туди приходили люди, щоб оцінити свої вчинки, з’ясувати їх мотиви чи дізнатись, як слід робити, з допомогою широкої інформації, справедливих і ясних умів людей з глибокою інтуїцією.
Ця пропозиція Родіс не сподобалася володарю.
Чойо Чагас зробив прощальний жест і зник.
За кілька хвилин охорона старанно замивала підлогу на тому місці, де щойно лежав труп Янгара, і з забобонним жахом озиралися на Родіс, яка ходила по кімнаті. Їй довелося вимкнути СДФ і вона побоювалася надмірної цікавості «лілових». Вартові зникли. Замість них з’явився захеканий, ледь живий Таель.
— Моя помилка! Моя дурість! — закричав він, зупинившись на порозі.
Родіс спокійно завела його до кімнати й причинила двері — вона інстинктивно засвоїла цю необхідну для мешканця Ян-Ях пересторогу, — потім розповіла про те, що трапилося.
Тормансіанин потроху заспокоювався.
— Я зараз піду й повернусь до підземелля. Ми там чекатимемо на вас. Не забудьте: сьогодні у вас великий і важливий прийом! — Лукаві зморшки зовсім по-земному промайнули на вустах тормансіанина.
— Ви інтригуєте мене, — сказала Родіс, усміхаючись.
Інженер зніяковів, відчуваючи, що вона читає його думки, махнув рукою і втік.
Зачинивши двері й настроївши, як звичайно, СДФ, Родіс рушила до підземелля.
У святилищі Трьох Кроків на неї чекали Таель з Гахденом і незнайомий чоловік з різкими рисами обличчя і по-пташиному пильним поглядом світло-карих очей.
— Я зрозуміла, — сказала Родіс, перш ніж інженер і архітектор представили відвідувача, — ви — художник?
— Це полегшує наше завдання, — сказав Гахден, — якщо ви зрозуміли, що вам доведеться бути символом Землі. Рі Бур-Тін, або Рітін, — скульптор і повинен виконати бажання багатьох людей створити ваш портрет. Він один з кращих художників планети і працює вражаюче швидко.
— З гірших! — несподівано високим і веселим голосом сказав скульптор. — Принаймні на думку тих, хто відає у нас мистецтвом.
— Хіба мистецтвом можна «відати»? — здивувалась було Родіс, але одразу додала: — Так, я забуваю, що «відати» у вас означає «охороняти», охороняти олігархію від зазіхання на її неподільну владу над духовним життям.
— Важко сказати краще! — вигукнув скульптор.
— Але ж є люди, які просто люблять мистецтво і допомагають йому. Ті,
