Житія Святих - Вересень - Данило Туптало
Вислухав цар Михайлові слова, що переказав йому Єлдега, розбісився від ярості і, дихаючи полум'ям, погрозою, повелів тим, що були біля нього, щоб забили Михайла, князя чернігівського. І кинулися слуги мучителеві, як пси на лов чи як вовки на вівцю побігли. Святий же Христовий мученик, стоячи на одному місці із Теодором, не дбав про смерть, але співав псалми і старанно молився до Бога. Коли ж побачив убійників, що бігли до нього, почав співати:
Мученики твої, Господи, численні муки перетерпіли
І любов'ю твоєю душі поєднали святії ...
Досягли вбійники місця того, де стояв святий, схопили його, наче звірі, і розтягли по землі за руки і за ноги, немилостиво б'ючи по всьому тілу, що й земля кров'ю обагрилася, і битий був довго нещадно. Він же, терплячи доблесно, нічого не казав, тільки це: "Християнин я є!". Один зі слуг царевих, на ім'я Доман, що спершу християнином був, а потім одкинувся Христа й приняв нечестя татарське, той законопреступник, бачачи святого, що доблесно терпить муки, огірчився на нього і, як ворог християнський, витяг ножа свого і простяг руку, схопив святого за голову й відрізав її та й відкинув од тіла, а вона ще мала на вустах ісповідницьке слово й казала: "Християнин я є!" О чудо предивне! Голова від тіла насиллям відтята й відкинена, говорила і Христа вуста ісповідали!
По тому почали нечестиві говорити до блаженного Теодора: "Сотвори принаймні ти волю цареву і поклонися богам нашим, і не тільки живий будеш, але й велику честь од царя приймеш і княжіння пана свого наслідиш". Святий же Теодор відповів: "Княжіння пана свого не хочу, ані честі від царя вашого не прошу, але бажаю тим-таки шляхом піти до Христа Господа, яким пішов святий мученик Михайло-князь, пан мій. Бо як він, так і я в єдиного Христа, Творця небес та землі, ' вірую і за нього хочу постраждати навіть до крові та смерті". Убивці ж, бачачи несхитного святого Теодора, схопили його й мучили немилосердно, як і святого Михайла. Нарешті й чесну йому голову відсікли, сказавши: "Хто не хоче поклонитися пресвітлому Сонцю, ті недостойні на сонце дивитися".
Так добре постраждали святі новоявлені мученики Михайло і Теодор, передавши душі свої в руки Господу, вересня в 20 день, в літо буття світу 6753, а від воплочення Бога Слова в літо 1245. Святі ж їхні тіла кинуті були на з'їжу псам і проздовж багатьох днів лежали цілі, ніхто до них не доторкнувся, так за благодаттю Христовою неушкоджені пробули. Являвся-бо стовп вогнений над тілами їхніми, що сяяв пресвітлими зорями, і свічі запалені в усі ночі бачили. Це уздрівши, вірні, що трапилися там у той час, узяли потай святі тіла їхні і поховали чесно. Після ж забиття тих святих мучеників безбожний Батий подвигнувся далі й пішов зі всіма ордами на північ і західні країни, тобто на Польщу та Угрів. І вбитий був проклятий від угорського короля Владислава та й прийняв лихий кінець лихому життю своєму. Той-бо наслідував пекло, а святі мученики наслідують Царство Небесне, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа вовіки. Амінь.
Мощі святого добровірного князя Михайла Чернігівського перенесено від Орди до Чернігова, тоді після багатьох літ із Чернігова в Москву були перенесені, лютого і 14 день. У Пролозі кладеться в цей день пам'ять святих отців Іпатія та Андрія, але про них дивись завтра.
Місяця вересня в 21-ий день
Пам'ять святого Кодрата
Святий апостол Кодрат був у числі сімдесяти апостолів, проповідував слово Боже в Атенах та Магнисії, де і єпископом був, і багатьох ученням своїм до світла богорозум'я привів і був, за словом Сираховим, як зоря рання серед хмар, хмара бо темна було еллінське безбожжя, чужі світлу доброчестя, і сиділи люди ті у тьмі та тіні смертній. Святий же апостол Кодрат словом Божим засіяв їм як світло велике, просвітив їхню тьму, скинув жертви погані, побив ідолів і розорив бісівські храми молитвою. І як колись зоря східним царям, так і він людям до Христа дорогу показав, і як рання зоря веде за собою сонце, так і він увів у світ велике світло віри і освітив морочні душі людські. Але тьма завжди ненавидить світло; безбожні-бо елліни, бачачи ідолів своїх, нищених від святого Кодрата і бісів прогонених, а злочестя їхнє викорінюване, підняли гоніння на апостола і, як другого Стефана, побили камінням святого Кодрата. Закиданий бувши камінням, живий віднайшовся благодаттю Христовою, тоді у вузи посаджений і голодом був довго дручений. Окаянні ж бо ідолопоклонники відняли тілесний харч тому, хто насичував душі не їжею погибною, але їжею, що пробуває у вічнім житті. І голодом морячи святого, самі загинули від голоду того, про який Писання [каже]: "Не голод на хліб ... але голод почути Божі слова". Не змігши його заморити голодом, того, що завжди з виші укріплюється божественним харчем, самі вічною померли смертю. Кодрат же святий хоча й помер після багатьох мук, одначе душа його в руці Божій живе і не торкнеться її мука. Скінчив подвига мучення при царі Адріяні, почав же вічне життя при Царі слави Ісусі Христі, із ним страждав, із ним і прославляється у царстві його. Святе ж його тіло покладено в Магнисії і виточує численні зцілення недужим.
У цей-таки день пам'ять святих священномучеників Іпатія та Андрія
Ці святі були від Лідійської країни, обидва вкупі ще дітьми книг навчалися в однім монастирі і всілякою добродійністю себе прикрашали, ішли від сили в силу. Віку ж бо мужнього досягши, Іпатій прийняв на себе іноче життя, щоб перебувати в безмовності, служачи Богові. Андрій же відлучився на користь людських душ і був клириком, наслідуючи слову Божому, навчаючи людей Христових у Божій церкві. Обидва ж повстриманість мали велику, і смиренномудрість, і любов до всіх нелицемірні. Про їхнє-бо чеснотливе життя довідався ефеський архієпископ, прикликав їх до себе і, діставши користь од їхньої бесіди, полюбив їх
