Житія Святих - Березень - Данило Туптало

Господь наш Ісус Христос, праведний суддя, Його ж я, хоч і недостойна, рабою є. І прийшовши сюди зі злою думкою, повертайся собі, бо для мене ти — диявол". Те мовивши, дмухнула в лице йому, і зразу брехливий той чернець, окаянний звабник, на землю перед нею впав мертвий. Сестри ж діви дивилися на бесіду їхню на такій віддалі, що неможливо було вимовлених слів почути. Вони бачили, що від подиху Євдокії чоловік упав, і мертвий при ногах її лежав, і злякалися дуже. Спершу-бо дивувалися такому ділу, що природну силу перевершує, і Божу в ній благодать пізнавали, тоді почали боятися, аби не довідалися світські люди і судді, і не робили допиту наче через убивство, і не спалили монастир, бо елліни були ідолопоклонниками, ненавиділи християн і монастирі їхні. Радилися між собою, що робити, не сміли-бо спитати Євдокію про те, що сталося. І сказала одна з них: "Мовчімо нині, уже вечір і ніч починається, помолимося уночі до Господа, чи не відкриє нам про причину смерти ченця цього і про те, що маємо робити, не наставить". Коли ж настала північ і мали починатися опівнічні співи, явився Господь Євдокії у видінні соннім, кажучи: "Встань, Євдокіє, прослав Бога свого. Недалеко ж від мертвого тіла спокусника твого, якого диявол на тебе послав, схили коліна і помолися до Мене - і зразу стати йому живим звелю. Встане силою моєю і довідається. Хто є той, в кого ти віриш, благодаті моєї в тобі великої вдосталь буде". І, збудившись зі сну, Євдокія свята склала достатню молитву до Владики свого й воскресила мертвого. Філострат же, зі смерти, наче зі сну, збудившись, й Істинного, Його ж милосердя сподобився, пізнавши Бога, кинувся до ніг блаженної, кажучи: "Прошу тебе, блаженна Євдокіє, рабо істинна істинного Бога, прийми мене, що каюся, і пробач мені, що засмутив тебе словами своїми лукавими та нечистими. Пізнав-бо, якому і наскільки доброму й сильному служиш Владиці". Сказала йому Євдокія блаженна: "Іди собі з миром, не забувай же благодіянь Божих, що на тобі явилися, ані не відступай від пізнаного правильного шляху віри святої, як моєму обіцяєш Богові.

Володарював тоді в краю тому Аврелій цар [не той, що по тих роках був цісаром римським, але инший того ж імени, що римським цісарям підкорявся]. Йому на святу Євдокію зроблено було наклеп: зібралися деякі зі знатніших колишніх її коханців, великородні і славні, і, порадившись, написали послання до царя, наговорюючи, наче Євдокія велике золото, на царські скарби подібне, зі собою в пустельне якесь місце віднесла, і просили дати їм воїнську спиру'', щоби іти знайти ту, що втекла, і повернути в град, золото ж у народну скарбницю взяти, бо до віри галилейської, яка Христа якогось визнає, пристала і збезчестила богів, яким же й царі по клоняються. Аврелій, про велике золото чувши, легко погодився на їхнє прохання і зразу, комита одного прикликавши, звелів йому взяти воїнів, схопити Євдокію із золотом і перед ним поставити. Комит же, триста воїнів взявши, пішов у ту пустелю, де монастир був жіночий і Євдокія в ньому. Коли були вони в дорозі, Господь явився Євдокії в нічному видінні, кажучи: "Гнів царевий на тебе підніметься, проте не бійся, Я завжди з тобою". Коли ж комит зі спирою своєю наблизився до монастиря того дівочого, побачивши стіни, зупинився і чекав ночі: йшов-бо день до вечора. І воїнство шикував частинами, щоб уночі несподівано напасти на монастир зі всіх боків. Коли вже хотіли до стін монастирських кинутися, зразу завернула їх невидима руки Божої всемогутня сила, що не могли вони анітрохи до монастиря підійти цілу ніч. Коли ж настав день, побачили монастирські стіни, але до них підійти не могли — так три дні й три ночі промучившись, нічого не досягли. Не знали вони, що ще зробити, — тут раптом напав на них змій страшний, великий — вони ж, кинувши зброю, повтікали зі страху. Хоч і уникнули зубів зміїних, проте не втекли від його отрути, бо зміїним смертоносним духом пошкоджені були вельми — одні з них падали раптово й помирали, а инші ледь живі на шляху лежали, при смерті були, сам лише комит із трьома воїнами до царя цілим повернувся. Цар же сповнився гніву, сказав до бояр: "Що зробимо чарівниці тій, що своїми чарами так багато наших воїнів убила? Що порадите? Не годиться таке зло лишати без кари". Коли ж була рада, став царевий син і сказав: "Я з більшою силою воїнською піду і, зрівнявши із землею обитель блудницьку, приведу Євдокію сюди". Погодився цар і всі — наступного дня пішов царевий син з воїнами на зруйнування обителі тої пустельної і взяття Євдокії. Наблизилися вони на шляху до села отчого і через те, що звечоріло, захотіли там заночувати, бо гарне було для спочинку місце. І коли царевич по-молодецьки з коня зіскочив, вдарився ногою до каменя і зранив ногу вельми, що на руках воїни занесли його на ліжко. Опівночі, не стерпівши, бо примножився йому біль, помер — і повернулося військо до царя, везучи до нього мертвого його сина. Цар же, бачивши раптово померлого сина, впав з жалю ледь живий. Збіглося ціле місто, і був зойк серед збентеженого ЛЮДУ, і сумували через смерть сина царевого і через те, що сам цар із жалю помирає. Був же там серед народу і Філострат — він, підійшовши до наближених царевих, розповів їм про Євдокію, що рабою Божою є, ніхто ж не може пошкодити їй, бо сила небесна її охороняє, але якщо хоче цар сина бачити живим, нехай пошле до неї прохання із шаною, щоб помолилася до Бога свого, аби оживив мертвого. "Бо я, — сказав Філострат, — на собі випробував молитовні сили її і Божого милосердя". Цар же, ту мову чуючи і трохи сили прийнявши І сам точніше у Філострата про те, що з ним трапилося, розпитавши, повірив у розказане і зразу до Євдокії блаженної послав трибуна свого на ім'я Вавила з чесним і смиренним молитовним писанням. Коли ж той обителі досягнув, Євдокія свята царське послання смиренно прийняла і, поклонившись долі, мовила: "Чому до мене, убогої і бідної грішниці, цар свої послання пише?" Тривун же, поки свята царське прочитала писання, відійшов в якесь осібне монастирське місце і знайшов там книгу відкриту. Схилившись над нею, бачив написане таке: "Блаженний, хто випробовує свідчення Твої, Господи". І читав до кінця псалма того,