вхід до того блаженства. Про це все старання і турбота наша — аби тіла наші пильнувати неоскверненими від діл нечистих, ум же наш бережемо від помислів злих неушкодженим і чужим для усілякої злости, і лукавства, і лицемірности, нарікання, і наклепів, і заздрости, і люті, і гніву — і так подібні будемо на ангелів, як же сповістив нам святими своїми устами Христос у Євангелії. Багатство ж тому, хто любить його і ненаситно збирає, зовсім не допоможе здобути Небесного Царства - він є наче мертвий, що лежить у гробі бездіяльний. Якщо хочемо гріхам нашим прощення отримати, постараймося в подальший час життя нашого шляхом заповідей Господніх прямувати, правди й істини стежкою ходячи і, наче одяг, розшматуймо жалем за гріхи серця наші й ненастанним до Бога ззиванням. Так-бо обітремо сморід гріховний, про нього ж говорить Давид: "Засмерділися і зігнили рани мої, від лиця безумства мого". А щоб завжди нам співати в молитві слова Господні, які Давид згадує: "Наскільки солодкі (говорить) слова твої, понад мід, для уст моїх". Настільки ж солодкими є слова Господні, що перевищують всіляку насолоду всіх найсолодших страв, і найкоштовніших напоїв, і більше зміцнюють душу, аніж їжа тіло. Через те говорить про них Божественне Писання: "Вино веселить серце людині, і хліб серце людині зміцнить", знаменуючи тим вином і хлібом заповіді Господа нашого Ісуса Христа, які є для душі людської наче хліб і вино, і в міцності та веселості серця виймають грішника зі всіх діл нечистих й оправдовують того, хто навертається до Господа, якщо в них [заповідях] людина старанно й ненастанно научається. Відклади гарний одяг, у смиренніший одягнися, підійди цілою думкою до покаяння благими ділами і сій багато сліз на землі, щоб пожати на небесах радість і вічну веселість. Плачем погаси піч гріхів своїх, аби так сподобитися втішання від Господа, і увійдеш у радість праведних. Оплакуй беззаконня свої, якими диявол дав насолоду в серці твоєму, щоб заради сліз твоїх ангел, випрошувач спасення, наблизився до тебе, висушив смердючу багнюку тління, в якій ти довго валялася, куди вкинув тебе й утримував там усього злого виконавець, аби відтепер ти стала учасницею райських насолод. Печаль І тягар навзаєм вчини тому, хто тебе, насолодами зваблюючи, обтяжив гріхами. Старанно працюй для Бога, аби світла негаснучого спадкоємницею виявитися, і, наче бджола, доброю трудівницею будь, з багатьох святих діл правду збирай і Богові угодити завжди намагайся". Ці Германові слова вельми запали Євдокії в серце, яке було приготоване пам'яттю про раніше сказане. Переживала-бо через гріхи, в гарячці духа кинула себе перед ногами його, кажучи: ''Прошу тебе, чоловіче Божий, діло, яке ти почав щодо мене, докінчи благочесно й постав мене чистою перед Богом своїм, не для того, щоб стала я наругою тим, які хочуть мене звабити, але щоб, закінчивши розпочате діло, сподобилася блаженства через твої спасенні повчання. Не забирай іконописної руки від дошки приготованої, допоки в мені досконало Христа не зобразиш". Герман відповідав їй: "Перебувай, донько, в страху Господньому і, замкнувшись у кімнаті своїй, молися до Нього ненастанно зі сльозами, допоки не знищить і не очистить зовсім гріхів твоїх і не зробить так, що перестанеш сумніватися в милосерді Його, добрий-бо є і милостивий Господь наш Ісус Христос, скоро явить тобі милість свою і благодаттю своєю утішити тебе не забариться". Це промовивши, блаженний Герман помолився за неї до Бога і, знаменням хресним знаменувавши, замкнув її в ложниці, пообіцявши на сім днів затриматися задля неї в Іліополі.
Увійшовши в ложницю свою, Євдокія сім днів у молитві й пості перебувала, тоді прийшов Герман блаженний і, відчинивши двері, вийти їй звелів. Бачив ЇЇ лицем бліду, тілом вихудлу, смиренну поглядом, далеко відмінну образом від попередньої своєї подоби і, взявши її за руку, сісти звелів. Тоді і сам помолився до Бога, сів з нею і питав її, кажучи: "Скажи мені, донько, про що думала ти ці сім днів? І що зрозуміла? Що бачила? Що відкрито було тобі?" Вона ж мовила: "Розповім, отче святий: коли я молилася так, як ти мене навчив, сім днів, минулої ночі, коли також, ниць хрестоподібно на землі лежачи, молилася, плакала через гріхи свої, осяяло мене світло більше, ніж проміння сонячне. Я ж, думаючи, що сонце засяяло, встала із землі і бачила юнака пресвітлого і вражаючого, його ж одяг біліший від снігу. Він, взявши мене за правицю, підняв у повітря, і взяв мене на хмару, і до неба повів. Було ж там світло велике й предивне, і бачила я незліченну кількість білоризців, які раділи і сміялися один до одного, і веселилися невимовно. Вони, побачивши мене, що до них ішла, ликами зустріли мене й радісно вітали, наче сестру свою. Коли ж мене оточили й провадили, хотіла я увійти, ведена, у світлість ту, що незрівнянно сонячне проміння перевершувала. Тут раптом у повітрі з'явилося щось страшне образом, очорнене, як морок, і сажа, і вугля, і смола, що всіляку чорність і пітьму перевершувало, — страховисько. Воно, найстрашнішим і найлютішим поглядом на мене дивлячись, і зубами скрегочучи, і безсоромно нападаючи, хотіло мене вихопити з руки, що вела мене. Закричало ж вельми, що все повітря сповнилося голосу його, говорило ж, кричачи: "Чи й цю в Царство Небесне ввести хочеш? Хіба я, далі сидячи на землі в ловах, марно труд трачу? Ось-бо ця — цілу землю блудодійством осквернила і всіх чоловіків мерзотою злягання свого занечистила. Скільки маю хитрости і скільки сили, все в неї одну вклав. І подбав про коханців для неї найблагородніших, і найбагатших, і кількістю незліченних, їхніми багатствами, витраченими на любов її, так багато зібрала золота і срібла, що й у царських скарбницях заледве стільки знайдеться, її в руках я мав, величався, як переможним знаменням і непереможною зброєю, нею ж торжествував над людьми, що відпали від Бога, впадаючи у мої сіті. Чи так нині на мене лютувати хочеш, о Архистратигу сил Божих, що під ї"ї ноги кидаєш мене на потоптання? Чи не досить твоєму на І мене гніву тих помст, що кожного дня подвоюєш мені найлютіші? Але і цю, справжню мою рабу, таким коштом куплену, відняти в мене захотів? Уже нема нічого в мене на землі власного і невід'ємного, уже боюся, що всіх, які дотепер живуть, грішників, з надр моїх виймеш, і вихопиш із рук моїх, принесеш Богові як достойних і між спадкоємців Царства Небесного запишеш. О марното турботи моєї! О
