Житія Святих - Березень - Данило Туптало

і хочу благословення вашого сподобитися". Відповіла воротарниця: "Не можна заходити сюди чоловікам, брате, але йди недалеко звідси і знайдеш монастир пана Германа, і там удостоїшся молитви і благословення, а тут не стій, не надокучай нам, стукаючи, увійти-бо не зможеш". Це мовивши, дівчина замкнула віконце. Філострат же сорому і жалю сповнився і, любов'ю до Євдокії палаючи, пішов у монастир Германа, і вичекав зручного часу: побачив-бо Германа блаженного при вході монастирськім, що сидів і книгу читав. Поклонився йому до землі смиренно, і, за звичаєм чернечим, коли створена була від святого того старця молитва і Філострат благословення від нього прийняв, сказав преподобний Герман: "Сядь, брате, і скажи мені: з якого ти краю і якого монастиря?" Той же сказав: "Я, отче, єдиною дитиною був у своїх батьків, вони ж недавно померли. Я не хотів брати жінку, але більше забажав працювати для Бога в чернецтві і поспішив зразу здобути знамення чернечого чину - цей одяг, прагнучи після того негайно знайти місце і наставника, від якого б життя монашого повчитися. Чувши про твою святість, чесний отче, довгий шлях до цього місця здолав, бажаючи припасти до святих ніг твоїх і впросити тебе, щоб ти в монастир свій прийняв мене, бо хочу каятися з попередніх гріхів своїх". Коли юнак це сказав, блаженний Герман уважно подивився на нього, з лиця ж і очей його пристрасну до насолод вдачу впізнаючи, і сказав йому: "Великого труду хочеш торкнутися, дитино, але не знаю, чи в міру сили твоєї буде. Ми, старі, ледве можемо протистояти тяжким спокусам диявольським, які до нечистот побуджують, як же тобі бути в такому цвіті юности своєї, у полум'яних літах пристрасного розпалення?" Філострат же сказав: "Хіба нема, отче, прикладів добродійного життя подібних до мене юнаків, які рішуче похіть перемогли? Хіба та ваша Євдокія, про неї ж багато чув, бо розійшлася про добродійне її життя слава всюди, хіба не юна і не в насолодах жила, але вдалася до ваших настанов і нині постійно і міцно перебуває в чернецтві, плоть свою здолавши? І не замовчу, отче, того, що її прикладом найбільше спонукуваний і хочу наслідувати її. Думаю-бо про цвіт юности її, наскільки була вродлива, наскільки багата, у яких насолодах попередні свої прожила літа, потім у всьому за одну годину раптом змінилася, пішла служити Христові тісним і прескорботним шляхом. 1 якщо вона змогла все зневажити і похоті свої умертвити задля любови Христової, то чому, отче, щодо мене не маєш надії, я-бо чоловік — міцніший від неї, жінки? І якщо один раз побачити її зможу, легко сподіваюся з бесіди і повчання її стільки почерпнути гарячої до Бога ревности і на подвиг міцности, скільки може вистачити на здолання і прогнання всіх спокус диявольських у всі дні життя мого". Раб же Божий Герман, такі його слова чуючи, повірив брехні, наче правді, вважав-бо його таким, що справді хоче працювати для Бога, і сказав йому: "Не боронитимемо тобі, дитино, бачити Євдокію і корисне слово від неї почути, бо її прикладом на чесноти піти хочеш". І прикликав ігумен Герман монаха, чесного старця, який в монастир дівочий тиміям носив, і заради инших нагальних потреб туди його посилали, і сказав йому: "Коли підеш у жіночий монастир, візьми зі собою цього брата, щоб побачив рабу Божу Євдокію, він-бо хоче користь від неї прийняти і наслідувати богоугодне її життя". Через короткий час була потреба монахові тому піти в монастир дівочий, і взяв того юного брата з собою, як же ігумен йому наказав. Філострат же, під чернечим образом, наче під овечою шкурою схований вовк, у монастир дівочий увійшов і, невісту христову Євдокію побачивши, дивувався її смиренному образові, й убогості, й умертвленню тіла. Бачив-бо її лице бліде, очі опущені додолу, уста мовчазні, одяг бідний, і ложе на землі з рогози, і якесь на ньому гостре рубище. Час для бесіди зручний знайшовши, почав [коли инші здалеку стояли ] до неї тихим голосом промовляти, кажучи так: "Що я бачу, Євдокіє? Хто тебе, що в палатах, на царські подібні, жила і в такому великому багатстві і всіх насолодах розкошувала, щодень у веселості і радості була, зманив і привів у це нещасне місце? Хто позбавив тебе такого великого людного міста, в якому тебе, що часто в найяснішому одязі походжала, всі шанували, дивуючись красі твоїй, і голосами хвали тебе прославляли? Який звабник тебе з таких благ привів у таку останню убогість і скруту, у бідне ж це і мерзенне життя? І ось нині весь їліопіль шукає тебе, очі всіх бачити тебе бажають. Самі стіни прекрасних палат твоїх ридають без тебе. Я висловлюю всенародне бажання, посланий до тебе, щоб від імени й устами всіх впросити тебе повернутися в град і народну за тобою скорботу утішити своїм приходом. Послухай мене, пані, і йди за мною, вийди з найгіршого цього мешкання, з голоду, зі смердючого одягу, з рубищного твердого ложа й увійди в колишні свої палати, в попередні утіхи, в попередні насолоди, в яких ти недавно І розкошувала. Хоч і згубила ти своє багатство, віддавши чужим задарма, проте готові всі тебе знову збагатити. Чому зволікаєш і вагаєшся? Чому тоді, коли всі приязні до тебе і добра тобі бажають, ти сама стаєш собі ворогом і катом? Чи не маєш сорому і жалю таку свою вроду в цьому мороці чернечого життя ховати? Чи не жаль очі свої такі, на сонячні промені подібні, губити негідним плачем і сльозами? Яка користь настільки гарне юне тіло голодом, і спрагою, й иншими суворостями морити? Де твої мироварні пахощі, ними ж повітря в граді, ходячи, наповнювала, і всі тебе шанували, наче богиню? Так після того мира добровільно сморід жебрущого і відкиненого життя вибрала. Кого наслідуєш, у такий блуд прийшовши? Яка суєтна надія відвела тебе від володіння настільки великими і багатьма благами? Хто з багатих людей багатство від себе відкидає й иншим задурно віддає, як же ти зробила? Але знаємо, де є відкинене тобою багатство, і легко його знову повернути, і у володіння твоє повернути можемо, лише повернися в град до нас, пані наша Євдокіє. Ось же і золота досить на дорогу тобі приніс, инше ж, в Іліопіль прийшовши, розтрачене, зразу відшукаємо". Коли він це погано говорив, свята гнівно поглядала на нього, тоді, не витерпівши більше лукавих і звабливих слів слухати, гнівно сказала йому: "Бог помсти нехай заборонить тобі —