Житія Святих - Травень - Данило Туптало
Після кончини царя Єзекії став на царювання Юдеєю Манасія, син Єзекії, у дванадцять років від народження свого. І вчинив лукаве перед очима Господніми: змужнівши, почав не за заповідями Господніми ходити, але за поганськими мерзотами, і побудував храми ідолам, і вівтар Ваалові, і кланявся тесаним, і храм Господній ідольськими жертвами осквернив, і синів своїх крізь вогонь провів, як же ідолопоклонники робили, і займався волхвуванням і ворожбою, і розбестив людей Господніх — привів їх до ідолопоклонництва з собою. Тих же, що не погоджувалися з волею його нечестивою, убивав і пролив крови невинної багато дуже, поки не наповнився Єрусалим кров'ю до уст. У тому викритий і ганьблений від святого Ісаї пророка був, тому зрушився на гнів, також і князі єрусалимські і з людей багато на Божого пророка гніву сповнилися, бо викривав їх у гріхах важких, називаючи їх содомськими і гоморськими князями, кажучи: «Почуйте слово Господнє, князі содомські, збагніть слово Боже, люди гоморські». Поганими-бо звичаями своїми, мерзенними нечистотами уподібнювалися до Содоми і Гомори. Усі тому разом з царем своїм не терпіли такого викриття, шукали, як би убити святого, — і за Єрусалимом перепиляно було святого Ісаю пилою дерев'яною пополовині, велінням царя Манасії. Так великий пророк Божий Ісая помер як мученик у старості глибокій, мав усіх років сто двадцять шість. Хвалить же його Ісус Сирах так: «Визволив [Господь людей своїх] рукою Ісаї, вразив полки асирійські, і розбив їх ангел його. Вчинив-бо Єзекія угодне Богові, і укріпився на путях Давида, батька свого, що заповідав Ісая, пророк великий і вірний серед пророків, що в дні його повернеться назад сонце, і продовжив життя цареві, духом великим бачив останні, і утішив тих, що журилися в Сіоні, показав майбутнє і таємне".
Після убивства святого Ісаї тіло його чесне хтось із богобоязливих, взявши, поховав поблизу Силоамового джерела того, яке Ісая святий вивів молитвою. Через те його там поклали, аби молитвами пророка Божого Ісаї і після смерти його вода з джерела Силоамського витікала, не маліючи. При джерелі тому зроблено купіль, до неї ж пізніше сліпонароджений, прийнявши на очі землю зі слиною, що зробив Христос Господь, посланий був умитися і прозрів. Має ж і донині вода та якусь цілющу силу: розповідають відвідувачі місць святих єрусалимських, що сарацини, які там нині, з допусту Божого, живуть, і з природи своєї смердять тілами подібно до кіз, у воді силоамській омивають своїх дітей і самі омиваються — і почасти проганяють сморід той. Ще ж і хворим очам велика буває користь від води тої, молитвами святого пророка Ісаї, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять святого мученика Христофора, про нього ж святий Амвросій свідчить, що до сорока восьми тисяч людей з еллінського ідолопоклоніння до Христа Бога навернув чудами своїми. Палицю-бо свою суху застромив у землю — проросла вона, і коли двомстам воїнів, що прийшли його взяти, забракло в дорозі хліба, — молитвою його примножив, їх же і навернув, привів до хрещення і до мучеництва за Христа. Двох блудниць, що прийшли до нього звабити його, цноти і святої віри навчив і до вінця мученичого наставив. Вогнем же великим на дошці залізній палений був — цілий і живий, благодаттю Христовою, виявився. Тоді стрілами цілий день воїни в нього стріляли — неушкоджений залишився. Стріли-бо від тіла його, наче від стовпа кам'яного, відскакували, з них же одна, відскочивши, стрільця свого в око вдарила і вибила його. Той же, взявши із землі кров мученикову, із землею змішану, до проколеного свого ока приклав — і зразу зцілилося око, і прозрів ясно. Це Амвросій святий написав про святого мученика Христофора. Инше ж про нього дивись у Пролозі.
У той самий день сказання про перенесення чесних мощів святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, Чудотворця
У роки благовірного царя грецького Олексія, патріярха ж Царгородського Миколая, коли княжив на Русі христолюбний великий князь київський Всеволод Ярославович і благородний син його князь чернігівський Володимир, який Мономахом після того назвався, було нашестя ізраїльтян на Грецьку землю з того боку моря: починаючи з Херсонесу, вороги хреста Христового повоювали християнську землю аж до Антіохії і Єрусалиму. Всі гради, села, церкви ж і монастирі вогнем і мечем спустошили, тих, що залишилися від меча, мужів, і жінок, і дітей полонили, і всі ті краї у своє володіння взяли, тоді й Мири, град у Ликійському краю, де чесні мощі святителя Христового Миколая лежали, ті ж агаряни спустошили, це ж було з допусту Божого, за гріхи наші, ними ж прогнівали Господа вельми й довготерпіння Його випробовуємо, як же сказано про грішників у Псалмі: "Згіршили Вишнього". Коли-бо до решти буває засмучений Бог беззконнями людей, що без покаяння живуть, тоді не жаліє навіть святинь своїх ані не слухає молитов угодників своїх, казав-бо колись до святого пророка Єремії: "Якщо навіть стануть Мойсей і Самуїл переді Мною (молячись за людей, що засмутили Мене), не буде душа моя до людей цих, скинь їх від лиця мого
