Житія Святих - Травень - Данило Туптало

У Пролозі після історії про Перенесення чесних мощів святителя Христового Миколая додано настанову правовірним (яку коротко тут нагадаємо) таку: "Хай не здивують тебе, любий, що зі східних країв тіла святих, коли кривда від нечестивих агарян на православ'я прийшла, захотів Бог на Захід переселити, як же і Миколая святого у Бар, але більше це було заради благочестя західного, аніж через зловір'я східне. Бо східні, благодаттю Божою, у благочесті отців своїх непорочно перебувають аж донині, а західні, що є очевидним, починаючи з року після Різдва вісімсот дев'ятого в Сходження Пресвятого Духа новину в ісповіданні віри внесли, тому тіла святих своїх Бог зі Сходу на Захід, наче живих апостолів, передпослав, чудами переконуючи тамтешніх взятися знову за попереднє, від східного не відмінне, ісповідання віри. Не так задля правовірних чуда бувають ані не для них посилаються учні Христові на проповідь, але для язичників, не між покірних, але, наче вівці, поміж противних їм.

Ще ж є книга у Лаврі Києво-Печерській, названа Палінодія, що її склав колись богомудрий архимандрит тамтешній Захарія Копистенський у рік від Різдва Христового 1621-й, де у другій частині в розділі 11-ому в другому артиклі про перенесення мощів святителя Христового Миколая написано так: "Миколай святий ізволив, аби перенесли мощі його на Захід у град Бар не до церкви Римської, але до церкви, що була тоді у східному благочесті. Калаврія-бо, чи Апулія, де є той град Бар, хоч і на Заході, один із країв італійських, проте мешканці його були віри й ісповідання Східної Церкви, і був тоді цілий той край, Калаврія, чи Апулія, під царем східним і під патріярхом Константинопольським, про що пише літописець, який історію церковну римським діялектом написав, названий Бароній, у томі десятому, в рік після Різдва Христового 968-й, починаючи від числа десятого аж до кінця. Там описано посольство Лютпраїда, єпископа Кремонійського, від кесарів західних Оттів до кесаря східного Никифора Фоки. Під 84-м числом очевидними словами показує, що Калаврія, чи Апулія, в якій град Бар, у ті часи була у володінні царів східних і підкорялася патріярхові Константинопольському, маючи в собі єпископства в Акірентилі, Турцаці, Ґравіні, Мацерії, Трикарії під митрополитом Гидрунтійським. Митрополія ж Гидрунтійська в чині митрополій, підпорядкованих патріярхові Константинопольському, була п'ятдесят п'ята, як же і в нинішні часи в Сицилії, Корцирі, Мелиті, Пицені, у Калаврії, чи Апулії, що Великою Грецією називається. У греків було дуже багато монастирів і церков давніх прекрасних. Якщо-бо нортманці (народ так називається) краєм тим, Калаврією, і заволоділи були в році 1041-му, проте християни східного православ'я у підпорядкуванні патріярхові Константинопольському в ньому жили, про що написано в Туркогреції, книзі восьмій, на сторінці 538-ій, і в листі Михаїла Кируларія, патріярха Константинопольського, до Антіохійського патріярха Петра. У ту Апулію, чи Калаврію, до града Бара святий великий чудотворець Миколай допустив мощам своїм бути перенесеним, з Малої Греції — у Велику, від греків — до греків, а не до римлян, із православного ісповідання східного — до православних тієї ж віри й ісповідання, з єпархії патріярха Константинопольського — до єпархії, що тому ж патріярхові підпорядкована, а не владі римській, бо східного ісповідання. Підпорядкування патріярхові Царгородському єпископів у всій Апулії віддавна було доти, доки тим краєм нортмани володіли, тобто до року після воплочення Бога Слова 1196-го, у якому римляни нортманів перемогли і з країв тих вигнали, своє володіння і віру там поширили, після перенесення тіла святого Миколая десь через років через сто і більше. А що раніше грецькі східні царі Калаврією володіли, видно явно і звідти, що в рік 1080-й Олексій Комнин (пізніше за його ж царювання грецького перенесення те було), воєводою ще бувши, перед своїм царюванням посланий був від Никифора Вотоніята, царя грецького, у Калаврію і переміг там Никифора Фреєна, князя Дирахайського, який проти царя грецького повстав, володіння його в західних землях спустошив, про що Зонарас-історіограф у томі третьому пише.

Місяця травня на 10-й день

Пам'ять святого апостола Cимона Зилота

Цей святий Симон родом був із Кани Галилейської, знав Христа Господа і Пречисту Його Матір, бо Кана недалеко лежить від Назарету. І коли Симон законним поєднувався шлюбом, запрошено було на шлюб його Ісуса з учнями і Пречистою Дівою. І коли там не вистачило вина і Христос Господь воду перетворив на вино, — зразу наречений, побачивши таке чудо, увірував, що Ісус — Господь, істинний Бог, і покинув шлюб і дім, пішов за ним ревно, через те й Зилот, тобто наслідувач, назвався, бо такою великою божественною до Христа розпалився любов'ю, що й наречену свою, і все світське покинув задля любови Божої й уневістив душу свою Нареченому Безсмертному, і приєднаний був до лику учнів Христових, і був одним із дванадцятьох апостолів. Прийнявши ж з иншими святими апостолами Духа Пресвятого, що у вогненних язиках зійшов, пройшов Мавританію і Африку, проповідуючи Христа і наслідуючи Його ревністю палкою. Тоді, коли у Британії був і багатьох словом євангельським просвітив, розіп'яли його невірні, і помер стражданням, подібним до Христа..

У той самий день пам'ять преподобної матері Ісидори Юродивої

У монастирі дівочому тавенсійському у Тиваїді була одна дівчина на ім'я Ісидора, яка Бога ради вдавала юродство, наче була біснувата. І так всі сестри її зневажали, що навіть їжі з нею скуштувати не хотіли, всі її принижували, ображали і кривдили, вона ж усе те мовчки із вдячністю терпіла. Весь час на кухні трудилася і в иншому монастирському послушництві, усім служила і найбруднішої роботи в монастирі не цуралася, брудні чистила місця — була в монастирі наче губка, що всіляку нечистоту змиває і очищує. Такі труди підіймала ненастанно, що ж одної години не провела в неробстві, але з ранку до ночі була при якійсь роботі, виснажуючи тіло своє. А коли робилася біснуватою, чесноти свої перед тими, що дивилися на неї, приховувала мудро, і сповнювалося на ній апостольське слово це: "Якщо хтось вважається мудрим з вас у віці цьому, хай дурним стане, і так мудрим буде". Було ж у монастирі тому дів инокуючих числом сорок, усі ті діви за чином чернецтва кукуль на головах своїх носили, вона ж звичайною хустиною поганою покривала голову свою. І ніхто ніколи не бачив, щоб вона окраєць хліба їла чи при трапезі сиділа і варене куштувала протягом усіх