Квантовий воїн - Джон Кехо
Друга міфічна назва душі — це «Серце, що пробудилося». Коли наша душа пробудилася, серце виходить за межі, наповнюючи собою всі речі. Серце, що пробудилося, відчуває єдність з усім іншим.
Тіло та душа мають виняткові стосунки, які дозволяють нам зазирнути у свою душу. Душа й тіло створені для роботи в команді, аби взаємодіяти так, як це роблять свідомість та підсвідомість. Тіло знає про нашу єдність з усім іншим, бо відчуває це. Серце, що пробудилося, жадає пізнати інших, живити їх, відчути нашу з ними єдність — і це дає ключ до істин нашого серця.
Розум здатний осмислити наше єднання з усім іншим, однак він ніколи не знатиме цього напевне, бо не може відчути. Це не під силу навіть розуму, який досягнув просвітлення, а от серце дуже гостро відчуває правду, тож і ми відчуємо це, якщо йтимемо дорогою пробудженого серця. Наше серце відчуває — і це породжує любов, а від любові серце прагне служити, «з’явитися на ринковій площі з протягнутою рукою допомоги».
Ісус чудово це розумів, коли казав своїм учням: «Бо голодний Я був, і ви нагодували Мене; спраглим Я був, і ви напоїли Мене; скитальцем був, і ви прийняли Мене; нагого ви зодягли Мене; слабував Я, і ви прийшли до Мене». Його учні не могли збагнути, про що саме говорив Ісус. Він відповів: «Зробивши це одному з братів Моїх менших, ви зробили це й Мені»18.
Жага душі до служіння — це не якесь ідеалістичне поняття, де ми присвячуємо себе всьому людству, а справжній, неабиякий виклик, прийнявши який ми починаємо служити людям із нашого вузького кола спілкування: родичам, членам сім’ї, сусідам, колегам, незнайомцям — тим, із ким спілкуємося щодня. Ісус закликає любити ближнього свого, як самого себе19, проте це не завжди так просто. У житті ми такі заклопотані, у ньому так багато інших людей, що така допомога зчаста спричиняє незручності, але ці «незручності» на краще, бо випробовують нас, перевіряючи, чи розуміємо ми гру, у яку почали грати. І якщо ми справді так почуваємося, то повинні запитати себе: хто саме відчуває ці «незручності»? Яка наша частина? Наш розум? Душа? Служіння та допомога іншим ніколи не змусять душу почуватися незручно. Коли душа пробуджується, відбувається зміна парадигми і нас самих. Ми змінюємося не через те, що відчуваємо обов’язок жити по-іншому, а через те, що відчуваємо єдність з усім іншим і прагнемо іншого життя. Бачимо переваги цього нового способу життя. Уявляємо, яким це життя буде для нас.
Ось що Ісус про це говорив: «Царство Небесне схоже на купця, який шукає гарні перли, і, знайшовши одну таку коштовну перлину, він пішов та продав усе, що мав, аби купити її»20.
Зверніть увагу на «мудрість» цього купця. Він обмінює щось цінне на ще цінніше. Це дуже важливо: ми змінюємося не через те, що відчуваємо духовний обов’язок стати кращими. Натомість робимо це, бо розуміємо потенціал, який воно для нас матиме. Це стає способом самореалізації і привносить у наше життя ще більше щастя та задоволення. То прораховане рішення, прийняте зі зваженням наших інтересів, і ми повинні це знати, якщо прагнемо змін. Ми марнуватимемо час, якщо намагатимемося щось міняти, просто думаючи, що саме цього від нас і очікують. Просто робимо так, адже це приносить нам користь, — крапка!
Обмінюючи, ми перетворюємося на мудрих купців, але що саме купуємо і що продаємо тут? Продаємо свої застарілі переконання, неефективні моделі, дріб’язковість і все, що не дає нам рухатися вперед і відокремлює від цілого. Щойно ми продамо це, то придбаємо для себе пробудження, космічну свідомість, нове життя. Ми обмінюємо своє старе життя на нове і робимо це, позаяк Усесвіт заохочує нас, пропонує свої скарби.
Дзен-майстер Доґен, який жив у тринадцятому сторіччі, називав цей процес «покиданням домівки»21. Не те щоб ми фізично йшли з дому, від родини, з роботи — натомість залишаємо самих себе. Ми залишаємо старий, бездіяльний спосіб життя, щоб вирушити в мандрівку до істинного єства. Доґен вважав покидання домівки (це те саме, що й наше зобов’язання пробудитися) дуже важливим кроком. Саме з цього рішення починає розгортатися подальше життя. Коли ми робимо це, то починаємо грати в космічну гру на новому, вищому рівні.
У кабалістичній космології, коли виник Усесвіт, божественний план розбився на безліч часточок, кожна з яких відповідала окремій душі22. Жодна душа не знає й не розуміє суті всього божественного плану, їй ніколи не збагнути цього, проте кожна душа повинна знайти свою частину цього плану, реалізувати її в часі та просторі.
Сучасна культура фактично зовсім не бере до уваги нашої душі, і це не дивно, якщо зважити на той факт, що засоби масової інформації за допомогою «повторення» програмують нас на принципи споживацтва, змушують накопичувати дедалі більше речей. Ми часто потрапляємо в таку пастку і на якийсь час отримуємо від цього задоволення. Але втіха від такого накопичення ніколи не триватиме довго. Ми завжди відчуватимемо неспокій, жагу до чогось справжнього, непідробного, чогось, що дійсно приноситиме нам задоволення. Доки наша душа не пробудиться, ми завжди відчуватимемо, що нам чогось бракує, незалежно від того, як усе чудово. Можемо спробувати замінити це відчуття якимись матеріальними благами, новими стосунками, сексом, наркотиками, грошима, подорожами, але ці дрібниці не замінять нам душі. Це все тимчасове, і наше незадоволення вкорінюватиметься глибше, бо це ніщо інше, як крик душі, що вимагає чогось суттєвішого.
У цій мандрівці на шляху до самотрансформації нам допомагає розум, хоча він і сам багато чого не розуміє. Коли ми покидаємо дім, то вирушаємо в подорож, де крок за кроком, день за днем наближаємося до змін. На це треба час, і ми не повинні поспішати. Маємо бути терплячими. Не можна збагнути все чи пробудитися в одну мить. Ми допомагаємо розуму пізнавати ці космічні істини, збагнути які не так уже й легко. Що краще розум осягне ці істини, то міцнішими будуть його стосунки з душею. Ми приймаємо кожну думку, якою б скромною вона не була. На цьому етапі пробудження не виходимо за межі розуму, а послуговуємося ним, щоб потрапити у вищі сфери. Ми чудово його навчили, тож тепер розум виконує наші накази. Крок за кроком сходимо на гору свідомості, спритно перестрибуючи з одного камінця на інший,
