Це знає тільки вітер - Бруно Ферреро

Зазнав би лиш погорди великої» (П. п. 8, 6-7)

У житті є тільки одне велике щастя: любити і бути любленим.

Три жінки йшли до криниці по воду. На кам’яній лавці біля джерела сидів старий чоловік і прислухався до їх розмови.

Кожна жінка вихваляла свого сина.

Перша сказала: «Мій син такий бистрий спритний, що ніхто не може з ним зрівнятися».

«А мій син, - промовила друга, - співає, як соловейко. Ніхто в світі не може похвалитися таким чудовим голосом».

«А ти що скажеш про свого сина?» - запитали третю жінку, яка нічого не говорила.

«Не знаю, чи можу щось надзвичайне сказати про свою дитину, - відповіла вона. – Він добрий хлопчик, як багато інших. Але нічим особливим не вирізняється … »

Наповнивши дзбани, жінки вирушили додому. Пішов услід за ними і старець. Глеки були важкі, жінки аж гнулися, несучи їх на раменах.

Тож вирішили перепочити.

Аж ось до них підбігли троє хлопців. Один зразу почав маленьку виставу: став на руки в почав дригати ногами, потім закрутив карколомні сальта.

Жінки були в захопленні: «Який спритний!»

Другий хлопчина заспівав якусь пісеньку. Голос він мав справді, як у соловейка.

Жінки зворушено слухали: «Що за ангельський голос!»

Третій хлопчина підійшов до матері, узяв у неї дзбан з водою, завдав собі на плечі і поніс, йдучи поряд.

Жінки запитали старця: «Що скажеш про наших синів?»

«Про синів?» - здивувався чоловік. – Я бачив лише одного сина».

«Ви пізнаєте їх за плодами їхніми» (Мт. 7,16)

Китайський імператор, передчуваючи наближення смерти, вирішив видати заміж свою єдину дочку. Вона була не лише найелегантнішою, але й перевершила вродою і розумом усіх дівчат імперії. Та був у неї один ґандж: ні за які гроші не хотіла виходити заміж.

Проте, розуміючи, що це так важливо для батька, вона пообіцяла, що вийде заміж, однак лишень за того юнака, який подарує їй небесну троянду. Всі претенденти, щойно дізналися про це бажання імператорської дочки, одразу почали наввипередки шукати небесну троянду. Старання більшости з них були марними. Тільки троє прийшли з трояндами.

Першим був заможний купець, багатший від самого імператора. Він звернувся до найславнішого алхіміка світу, і той за допомогою таємних фільтрів і кольорових розчинів перемінив білий колір квітки на блакитний. Не гаючись, купець приніс її до палацу імператора. Побачивши квітку дочка імператора зблідла, однак пильніше приглянувшись сказала: «Якби на цю квітку сів метелик, він зразу ж отруївся б», - і з огидою відкинула її.

Другим кандидатом був генерал імператорського війська. Він поросив найславетнішого золотаря виготовити для нього небесну троянду з сапфіру. Коли дочка імператора звернула погляд своїх чорних, як ніч, очей на оксамитово-блискучу троянду, то промовила: «Тату, хіба ти не бачиш, що це зовсім не троянда, а звичайний крокус у формі троянди? »

Третім кандидатом був син Першого міністра красивий, ґречний і симпатичний юнак. Він наказав найкращим митцям держави, щоб за три місяці зробили для нього небесну троянду з найтоншої порцеляни.

«Я візьму її, бо вона гарна, - сказала дочка імператора, - але й це всього лиш цяцька».

Отак відкинула вона і третього кандидата.

Одного літнього вечора, зачаровано споглядаючи з вікна захід сонця, дочка імператора почула чарівний голос. Він належав молоду поетові який проходжався перед її вікном. Раптом їх погляди пересіклися. Вони довго безмовно дивились одне на одного. Згодом чоловік тихо промовив: «Я хочу одружитися з тобою».

«Ох, - вирвалося в дівчини, - але я дочка імператора і оголосила, що вийду заміж за того хто принесе мені небесну троянду. Дотепер це нікому не вдавалося».

«Байдуже, я принесу», - сказав поет.

Наступного ранку юнак зірвав у саду білу троянду і приніс імператорові. Той, сміючись, передав її дочці. Але вона взяла троянду в спокійно промовила: «Нарешті небесна троянда!»

Імператора на мить онімів від здивування. Міністрі і придворні почали перешіптуватися: «Та ж це зовсім не небесна троянда».

Імператорська дочка запитала їх: «Невже ваші очі справді не бачать? Це небесна троянда, запевняю вас. Придивіться уважніше, і ви побачите її чудовий небесний відблиск».

Усі замовкли. Дочка імператора вийшла заміж за поета, і вони прожили щасливе життя.

«Правдиво бачити можна тільки серцем. Треба лишень йому більше довіряти.

Після багатьох років, проведених серед науковців, славнозвісний о. Генрі Ноуен вирішив пов’язати своє життя зі спільнотою «Ковчег». Якось до нього підійшла неповносправна дівчина і запитала: «Генрі, ти можеш мене благословити?»

Отець Генрі відповів на її запитання конкретною дією – він поставив знак хреста на її чолі.