Житія Святих - Березень - Данило Туптало

же і попередні єпископи мученицьки померли. Довідавшись про те, християни багато плакали за ним, тоді послали до царя Константина, про кончину єпископа свого сповіщаючи, иншого ж на місце його просячи. І присланий був на місце Єтерія Капитон блаженний, херсонеської церкви єпископ, і прийняли його вірні радісно. Невірні ж, численно зібравшись і до новоприбулого єпископа підійшовши, просили від нього знамення, щоб чудом показав свою віру правдивою, щоб і вони змогли повірити. Чудо ж, казали, нехай буде таке: "Піч вогненну велику нехай запалять, і в неї єпископ християнський нехай увійде, і якщо не згорить і живим буде, то всі мають охреститися". Святий же Капитон, уповаючи на Бога, послухав волі їхньої і звелів піч одну велику на те приготувати. Коли ж піч була розжарена сильно і весь люд на те уважно дивився, єпископ святий поклав на себе омофор свій і молився до Бога розчулено, щоб явив силу свою божественну, як же колись у вавилонській печі, для увірення невірного люду. І після достатньої молитви, коли диякон голосно проголосив "Будьмо уважні", увійшов святитель у піч і стояв у полум'ї десь годину цілу, молячись, руки мав до неба простягнені, анітрохи шкоди не приймаючи від великого того полум'я вогненного. Тоді, набравши гарячого вугілля у фелон свій, вийшов без шкоди до людей — і всі великим подивом і страхом були охоплені, на преславне те чудо дивилися. Бачили-бо, що ані риз його вогонь не торкнувся, ще ж і фелон, вугілля гарячого повний, не опалюється. І велегласно, наче єдиними устами, взивали: "Один Бог, Бог християнський, великий і сильний, неопалимого у печі зберіг раба свого". Тоді весь херсонеський град і край той християнську прийняли віру, чудом тим преславним були увірені. Сповіщено ж було про те чудо Великому Константинові, і на першому Вселенському в Нікеї Соборі святим Отцям оповідано, і всі прославляли Бога, дивувалися великій вірі і до Бога відвазі святого єпископа Капитона. Через декілька років, коли Капитон святий із Херсонеса до Царгорода кораблем плив, підняла буря вітрила, і прибився корабель хвилями до гирла ріки Дніпра. Виявилися ж там люди невірні, безбожні, вони всіх, що в кораблі були, витягали, все розграбували, самого архиєрея Божого Капитона у воді втопили. Так помер мученицьки місяця грудня у 21-ий день, проте пам'ять про нього приєднано до попередніх херсонеських святителів, які в березні у сьомий день постраждали, бо й душа його свята з'єднана з ними на небесах, і всі сім архиєреїв Божих, єпископів херсонеських, як сім ангелів найголовніших, разом стоять перед Пресвятою Тройцею — Отцем, і Сином, і Святим Духом, єдиним Богом, славлячи його зі всіма святими навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Омеліяна Монаха

У граді Римському був один чоловік на ім'я Вікторин, з юности у багатьох гріхах життя своє провадив. Пізніше, у старості своїй, прийшов до пам'яті і, згадуючи гріхи свої, тремтів перед Божим Судом. Увійшов-бо в один зі святих монастирів і впросив ігумена прийняти його, відрікся від усіх речей світу цього і став монахом. Наречено ж було йому в чернечім образі ім'я Омеліян. І віддав себе в покору і послух, пильнуючи дану йому заповідь, трудячи тіло своє вдень і вночі. Мав же ненастанно пам'ять смертну в душі своїй, готувався завжди до Страшного Суду Божого — як відповідь дати за гріхи свої у день випробування, і у страху вічних геєнських мук був завжди. Таким страхом настільки поневолив і підкорив тіло своє, що всі брати, які в любові Божій у монастирі жили, дивувалися такому його умертвленню, смиренню і трудові. І всі намагалися наслідувати його життя, і здобувати його в послушництві подвиги, аби таким багатотрудним покаянням очистити гріхи свої. Бачили-бо його у всі дні голодного і спраглого, що на землю падав і мало сну приймав, мучив і зранював своє тіло — і приймали користи багато. Був же монастир той збудований на горі високій, мав з одного боку печеру, і мав звичай Омеліян блаженний таємно від усіх пізнього вечора виходити з монастиря в печеру ту і там цілу ніч до ранкової служби молитися зі сльозами. Через довгий час зауважив якось ігумен, що виходить з монастиря Омеліян, коли пізня година була вночі. Не відав, на яке діло брат той з монастиря виходить, — покинув келію свою ігумен, пішов услід йому таємно. І бачив його, що увійшов у печеру, став при ній і хотів чекати, поки вийде, аби спитати його, з якої причини в печеру ту входить. За короткий час світло небесне, сильніше від сонячного проміння, осяяло раптом гору ту, і бачив ігумен преподобного Омеліяна, що в печері стояв, і мав руки вгору простягнені, і молився до Бога, і світло те небесне сходило на голову 6лаженно го. Те бачивши, ігумен вжахнувся, і страх напав на нього. І повернувся бігом до монастиря, тремтячи, і ледве бігти міг ногами від великого жаху. Коли він був біля монастирських воріт, почув голос з небес, що мовив: "Омеліяне, відпускаються тобі гріхи твої". І більше настрашився ігумен, увійшов у келію свою і мовчки чекав світла денного. Після ранкових співів ігумен, хотівши, аби прийняли користь брати, спитав при всіх преподобного Омеліяна, кажучи: "Де ти, брате, був цієї ночі?" Преподобний поклонився ігуменові і відповів: "В монастирі з братами цілу ніч спочивав". Коли викритий був від ігумена і примушений не таїти милости Божої, яка грішникам, що каються, являється, розповів, нехотячи, цілу таємницю братам, як світло і голос з неба на нього з Престолу Милосердя зійшли. Тоді почав ігумен до братів говорити: "Чуєте, брати мої дорогі, міг би всемогутній Бог і мовчки цьому братові гріхи простити, але задля нас світловидну свою з голосом послав йому милість, спонукаючи наше серце до покаяння. І нехай знаємо і здивуємося милості і людинолюбству Творця нашого, що недалеко є від тих, які каються правдиво". Після такого про прощення гріхів своїх сповіщення Омеліян преподобний подальший час життя свого в радості душевній закінчив, відійшов до світла неприступного, аби чути голос радости і веселости в оселях праведних, що на небесах ликують навіки.

Повість про Затворника, якому відкрив Бог про тих, що взяли милостиню

Затворник один в монастирі славний був, чесне мав життя від юности, уникнув-бо всіх житейських насолод і, в тісній келії замкнувши себе, працював для Бога, умертвлюючи тіло своє постом і всенічними стояннями, молитви Владиці всіх приносячи