Житія Святих - Вересень - Данило Туптало

тому, що послав нас, скажемо, що багато шукали, а не знайшли. Ти ж заховайся, щоб інший хто, довідавшись, не звістив про тебе!" Коли ж хотіли одійти, затримав їх, кажучи: "Зачекайте мене, братіє, піду я з вами, не годиться мені більше ховатися, бо кличе мене сам Бог на подвиг мученичий — хай буду ісповідник і свідок імені Його святого. Коли б хотів мене Бог мати не з'явленого, то не зустріли б мене на дорозі, ані вас не послали б розшуковувати мене, ні мені б не випало зустріти вас — це ж усе є знаменням такого доброзволення Божого, щоб став за нього до крові". Покликав дружину свою на ймення Василису та дітей своїх, домашніх і друзів, та й каже їм: "Час мені був ховатися, тепер же час себе явити і датися в руки мучителів самовільно за Христа Ісуса, котрий сам дався за нас на муку вільну. Іду ж бо і, як Господь мій хоче щодо мене, хай учинить і допоможе мені. Вас же Богові залишаю". Заповів і впорядкував усе, що в домі, щодо дітей та рабів, навчив їх: як повинні будуть після нього жити чеснотливо в страсі та любові Божій, нарешті заповів дружині своїй, хай не плаче і не нарікає, коли почує про смерть його, більше того, хай проводить день у радості та веселощах, дякуючи Богові, що сподобив вінця мученичного раба свого. Також одяг належну санові своєму одежу, зброю і пас вояцький — одягся так, як належить комиту, і залишив дім свій, жінку й дітей, рабів та друзів і всі маєтки, — все це покинув заради любові Господа свого. Яка там була розлука, коли жінка чоловіка, діти батька, друзі улюбленого друга позбавлялися; плакали всі за ним вельми, розлучаючись між собою і знаючи, що вже йому до них не повернутися, — це лише одне було їм на полегшення печалі, що перед Христом, Господом своїм, має постати.

Так розлучившись з усіма, блаженний Євдоксій рушив у путь із воїнами. Василиса ж, дружина його, пішла за ним услід, здалеку бажаючи бачити подвиг його. Пішли з нею і двоє улюблених друзів його, Зенон та Ма-карій, їм-бо також вінець мученичий готувався.

Коли ж став блаженний Євдоксій перед ігемоном, привітав його ігемон добрими словами, кажучи: "Радій, комите Євдоксію!" Мученик же відповів: "Радуйся і ти, ігемоне!" Знову ігемон рече: "Покликав твою честь, щоб царське повеління сповнив і богам, як це належить, приніс жертви, найбільше отцю всіх богів великому Дію, і сонцеподібному Аполлону, і улюбленій дівиці Артемі-ді". Відповідає святий: "Я знаю приносити жертву єдиному в трьох Особах прославленому Богові, що створив всесвіт і що подає життя на спасіння — тому віддам жертву хвали, а ті, що ти їх богами звеш, є дерево і камінь і нічим не різняться від будь-якої бездушної речі". Каже ігемон: "Я тобі сказав, щоб належну воздав богам честь, але ти, як бачу, не тільки богів зневажаєш, але й самого царя береш у ніщо; чув же, що вводячи якусь нову віру, зваблюєш нею багатьох", Так ігемон мовляв, поглядаючи на багатьох воїнів, що стояли там, і з гнівом додав: "Кожен, хто не виконує повеління царського, хай скине ризи воїнські, бо є їх недостойний, і хай оголиться і відпаде від такої честі". Кажучи це, беззаконний хотів присоромити святого Євдоксія, сподіваючись, що не знайдеться нікого, хто не послухається безбожного повеління їхнього царя, один лише виявиться непокірний Євдоксій і, від того сорому наповнившись, схилиться до нечестивої їхньої волі, щоб не вийти з чесного свого сану. Але оганьбився сам мучитель, коли святий Євдоксій зняв із себе паса, що був знаменням начальства комитського, і в лице йому кинув, що бачачи, воїни числом тисяча сто і чотири, котрі були таємними християнами, розпалилися тоді духом й учинили те саме, що й комит Євдоксій: скинули ознаки воїнські і дерзновенно кинули їх на ігемона, готові і самої позбутися плоті, кладучи й душі свої за свідчення Ісус Христове.

Знітився мучитель, бачачи таку несподівану кількість ісповідників імені Христового і перестав спитувати їх, послав відтак до царя Діоклитіяна звіщення щодо того, просячи настановлення, що має чинити. Цар же невдовзі прислав йому таку відповідь, щоб найчільніших він напевне покарав жорстокими муками, менших хай залишить. Тоді ігемон, сівши на судилищі, подав комита Євдоксія як найчільнішого і сказав йому: "Раджу тобі, Євдоксіє, покинути непотрібне змагання і бездумну словесну прю, а добровільно принести богам жертву; коли ж ні, то невільно покладеш жертви — переконаний же будеш гострими муками. І почав перечислювати узи і страшні темниці, рани, і шарпання, і вогненне припа- ' лювання, і всі жорстокі мучення, що й на слух страшно було. Мученик же відповів: "Глумишся, о ігемоне, оповідаючи це мені, гадаю, що це дитячі страхи, покла-даюсь-бо на майбутнє воздаяння, уповаючи на щедру правицю подвигоположника мого Христа. Боюся ж не того вогню, що про нього ти спогадував, але іншого, що ніколи не гасне, і скреготу зубовного, і всіх лютих мук, уготованих тим, котрі не слухають правдешнього Бога і відкидають його. Ті твої муки ігрисько є, і вогонь, що ним мене лякаєш, холодніший води є супроти вогню геєнського, меч же твій буде мені, як ключ до дверей до бажаного краю і там, замість цього видимого, що скоро заходить, сонця, побачу світло незаходиме і промінь негаснучий, і замість тимчасового, вічне маю наслідувати добро. Відомо це і знай, що богам вашим не поклонюся, є ж бо то велике безум'я, коли за Бога пошановувати дерево, каміння, золото і срібло, рукою митця створені". Говорив ігемон: "М'якість моя є виною цьому безумству твоєму, що так дерзновенно безчестиш і докоряєш богам та царю, та й мені, але я безчестя своє терплю, безчестя ж богів та безчестя царського більше терпіти мені неможливо!" І звелів святого Єв-доксія простягненого начетверо бити нещадно ремінням, також підвішаного шарпати по ребрах залізним гострим знар'яддям, по тому в темницю вкинув його. Після кількох днів знову вивів його на спитування і побачив нерушного у вірі, як стовпа нездвижного і міста укріпленого, і повелів залізними палицями у шию його бити, і всі його члени із суглобів виламати, що страшнішим є від усякої смерті, після того осудив на посічення мечем.

Коли вели святого на місце усічення, так молився: "Боже, що поглянув на Авелеві та Авраамові пожертви, що прийняв терпіння багатьох мучеників, доглянь добросердним своїм оком на цю мою жертву і не