хлопцеве і, бачачи його невинне потоплення, послав охоронника роду людського архістратига Михаїла, щоб із дна морського взяв потопленого і приніс його живого у церкву. І збулося так: раптово опинився хлопець у церкві, поблизу святої трапези з привішеним собі до шиї каменем. Коли ж настав час утрені, зайшов еклисіярх до церкви, щоб запалити свічки і клепати на утреннє співання. І почув голос в олтарі, як голос людини, що стогне, і злякався вельми. Побіг оповістити ігумену. Ігумен же нарік його страшком і малодушцем, знову відіслав у церкву. Він же зайшов удруге, той-таки голос почув і знову побіг до ігумена. Тоді ігумен пішов із ним у церкву і вчув хлопцевий голос, зайшов в олтар і побачив юнака, що лежав поблизу святої трапези і камінь на шиї його, ще й вода морська текла з одежі його. І впізнав його й запитав: "Що сталося тобі, дитино, і як сюди прийшов ти?" Він же, ніби зі сну пробудившись, рече: "Лукаві оті іноки, що їх ти послав зі мною по знайдене золото, прив'язали цього каменя на шию мені і вкинули мене в море, і поринув я в глибину на дно. Уздрів же два чоловіка світлоносні, як сонце, і почув, як бесідують вони між собою. Каже один до другого: "Архангеле Михаїле, принеси цього хлопця в монастир, що зветься Дохіар". Це почувши, я знову знепритомнів і не відаю, як тут опинився". Ігумен же, почувши оповіджене хлопцем, здивувався вельми і прославив Бога, котрий дивні і преславні діла творить. Тоді рече до хлопця: "Пробудь, дитино, на цьому місці до ранку, доки викриті будуть лихі". І вийшовши, зачинив церкву і еклисіярху заборонив, щоб нікому нічого не казав. А утреню повелів співати у притворі, мовивши еклисіярху: "Коли хто скаже, що це нове, чому не в церкві, але в притворі утреня співається, відповідай: отець так повелів". Так заповівши еклисіярхові, сам ігумен вийшов на стовп воріт зустріти прихід поганих тих убивць. Уранці прийшли до монастиря ті вбивці, а золото десь в іншому місці приховали. Побачивши їх, ігумен вийшов з іншими братами їм назустріч і спитав їх, кажучи: "Що таке, четверо вчора йшли, а тепер троє повертаєтеся, де ж бо четвертий?" Вони, ніби гніваючись, кажуть: "Отче і тебе, і нас звабив хлопець, який оповідав, що знайшов скарба. Не показав нам нічого, бо і сам нічого не знає. Через це, засоромившись нас, зник. Ми ж шукали його і не знайшли, і самі повертаємося до тебе". Ігумен же каже: "Воля Божа хай буде!" І так зайшли в монастир. Привів їх до церкви, де отой юнак лежав, ще вода текла з одежі його. І показав їм його, кажучи: "Хто це є?" Вони жахнулися і зачудовані стояли, не можучи нічого відказати довгий час. По тому, хоч не бажали, визнали своє лихе діло і звідомили, де сховано знайдене золото. Ігумен же послав вірну братію і принесли його в монастир. І розійшлася чутка про те преславне чудо по всій Святій Горі, і зійшлися всі іноки з усіх монастирів, щоб побачити це чудо і, собор склавши, перейменували ту церкву на ім'я святого архістратига Михаїла, а на ім'я святого чудотворця Миколи іншу церкву створили. Лукавих же тих двох убивць прокляли і, лиця їм покарбувавши, з монастиря прогнали, а третього, котрий не хотів, аби хлопця топили, і від злодіяння відвернувся, невинним признали. Хлопець же той, збавлений від моря, в іночий одягся образ, добрий був подвижник і вправний шок. Ігумен же тим знайденим золотом зробив усі церковні оздоби і всілякими прикрасами церкву прикрасив і притвор там зробив вельми красний від основи, а камінь той, з яким юнак у море вкинений був, у стіну вмурував, щоб бачили всі. Коли помер той ігумен, замість нього поставлено було збавленого від моря, боговгодно і той прожив та й перейшов до Бога, несений руками святого архістратига Михаїла, яким раніше був з моря в церкву перенесений. Від усіх же цих славимо Отця, і Сина, і Святого Духа, і святого архістратига Михаїла величаємо вовіки.
У той-таки день страждання святих мучеників Ромила та Євдоксія й інших із ними
Святий Ромил жив у царство Трояна-кесаря як начальний у царському домі. Коли ж Троян був із великим числом воїнства свого у східних краях, підкорюючи собі іверів, савроматів, остдроєнів, арабів та інші народи, тоді, перечислюючи воїнів своїх, нарахував у полках одинадцять тисяч, що сповідували Христа, а поклоніння ідолам відкидали. їх усіх у Вірменію із безчестям послав, сподіваючись, що через таке безчестя відкинуться Христа і покладуть жертви ідолам — тоді знову будуть учинені у свій воїнський стан і пошануються від нього. Ромил же, начальник той, прийшов перед царя і докорив йому за безбожжя і за нерозумне діло, бо, вийшовши на війну, сам своє воїнство умалює. Зголосив себе за християнина, готового вмерти за ім'я Ісуса Христа, Господа свого. Розгнівався на нього цар, звелів нещадно бити його, по тому засудив на смерть і усічена була чесна голова його. Послані ж на ув'язненя християни різною погублені смертю, з них-бо десять тисяч розп'ято було в пустелі гори Араратської і у Вірменії, решта ж іншими муками померли.
Святий же Євдоксій жив у царство Діоклитіяна, що вельми гонив Божу церкву. Коли ж од нього вийшло безбожне повеління у весь світ не поклонятися єдиному істинному Богові, але честь, належну Богові, віддавати німим та бездушним ідолам, тоді багато вірних зволили більше в пустелях та горах зі звірми жити, аніж із людьми беззаконними в містах, багато також сановитих і славних людей залишали свій стан і доми, ховаючись по невідомих місцях. Такий був і Євдоксій, вірний раб Ісус Христовий, саном комит, що, сан свій покинувши, ховався із жінкою та дітьми своїми від злочестивих, уникаючи гніву царського. Його, оскарженого до ігемона Мелетинського, повсюди шукали уперто воїни. Він же, у прості одежі одягнений, зустрів їх на дорозі, а коли запитаний був від них: чи не чув десь про комита Євдоксія, то, бачачи, що шукають його на мучення, прорік: "Коли завернете до мене і з'їсте хліба в домі моїм, і відпочинете з дороги, то вкажу вам його, знаю-бо, де ховається із домом своїм". Вони, почувши це, завернули до нього і прийняв їх, достатньо задовольнив, тоді зго-лосив себе їм, що він той-таки є, котрого шукають. Вони ж бо, здивувавшись, кажуть: "Через твоє добродіяння не заберемо тебе з собою, а
