Квантовий воїн - Джон Кехо
Відкривши для себе внутрішній діалог, ми багато про що дізнаємося. Коли вистежуватимемо його протягом декількох днів та місяців, то помітимо візерунки й теми, які повторюються, і це знання дуже цінне для нас. Зрештою ми усвідомлюємо, яким сміховинним є це невпинне мислення й наскільки марна та саморуйнівна більшість таких розмов. У нас закрадаються підозри, що цей постійний внутрішній діалог, безсумнівно, не дає нам рухатися вперед — а саме так насправді і є.
Для більшості з нас цей внутрішній діалог, де на все є своя думка, стає справжньою несподіванкою. Зверніть увагу, коли це станеться, та прислухайтесь. Про що мова? Він налаштований позитивно чи негативно? Які його улюблені теми? Чи критикує він вас або когось іще? Кого саме він критикує? Що його дратує? Чи є в нього ранішній ритуал чи візерунок, якого він дотримується? Коли він особливо активний? Якщо ми вистежимо його та уважно прислухаємося, то знайдемо відповіді на ці запитання.
Ті безперервні розмови розуму чинять на нас гіпнотичний вплив. Ми стаємо бранцями власних думок, упастковані ілюзорними розмовами, які самі ж і ведемо. Однак, хоча це абсолютна ілюзія, наше тіло, як і підсвідомість, упевнене, що все відбувається насправді. Доки розум насолоджується безперестанними балачками, інші частини єства реагують на це мислення. Якщо ми подумки ведемо з кимось суперечку, наше тіло реагує так, ніби суперечка справжня, — після того відчуває стрес і стає емоційно виснаженим.
Через внутрішній діалог ми також не можемо позбавитись обмежень, адже енергія цієї розмови постійно поновлює їх. Наші слабкості та образи, на яких ми постійно концентруємо увагу, дедалі більше зміцнюються. Страхи посилюються і вкорінюються всередині, проблеми збільшуються, стосунки стають напруженішими — і причиною є наші внутрішні уявні бесіди та зустрічі. Так ми стаємо полоненими власного розуму, і це робить нас слабшими. Слово «полонений» — це міфічний опис того, що з нами відбувається, і воно дуже влучне. Ми не повинні бути бранцями свого розуму. Зовсім не так повинна жити людина.
Вистежування дозволяє нам уперше по-справжньому поглянути на себе. Воно відкриває тіньові частини, ті аспекти нашого єства, якими ми нехтували чи які неправильно розуміли. Ми бачимо, як декотрі звички, наприклад, прокрастинація чи відсутність уяви, не дозволяють нам вийти із ситуацій, які нам не на користь, а дріб’язковість робить нас слабшими. Через місяць, якщо ми регулярно вистежуватимемо свій розум, зможемо побачити та пізнати ті аспекти свого єства, які раніше були нам не відомі. Оскільки я маю досвід вистежування розуму, то можу сказати, що завдяки цій практиці ви дізнаєтеся багато нового.
Вистежуючи, ми починаємо з глибокою пошаною ставитися до такого завдання воїна, як пробудження. Усе більше усвідомлюємо, які ми несвідомі, і, мабуть, уперше розуміємо завдання, що стоїть перед нами, — узяти під контроль ці несвідомі частини. У нас також розвивається співчуття до інших, ми підозрюємо, що вони так само не усвідомлюють того, що відбувається в їхньому житті. Ми все частіше пробачаємо і стаємо щедрими з іншими. Коли це стається, ми знаємо, що ступили на правильний шлях, що ця гра допомагає нам дорослішати. Вчимося не засуджувати інших, заспокоювати внутрішній діалог і просто бути собою, що б не сталося в житті. І, як виявляється згодом, так жити значно краще. Друга дисципліна: відмова від дріб’язковості
У житті будь-якої людини немає часу на дріб’язковість, не кажучи вже про життя воїна. Це робить нас слабшими, забирає енергію. Ми повинні бути пильними, знайти свої звички, пов’язані з дріб’язковістю, та позбутися їх.
Перша дріб’язковість, яку ми повинні відшукати в собі, — це почуття зарозумілості або жалю до себе (залежно від того, що притаманне особисто вам). Кожен із нас схильний вдаватися до одного з цих почуттів. Як зарозумілість, так і жаль до себе свідчать про те, що розум цілком поглинутий собою. Ми вчимося, що тут нічим пишатися, хоч якими впливовими, успішними, багатими чи гарними себе вважаємо, як і немає через що соромитися, розчаровуватися або шкодувати себе, хоч якою поганою чи жалюгідною видається ситуація. Відкинувши жалість до себе / відчуття зарозумілості, ми вивільнимо енергію, яка була впасткована для підтримання цих егоцентричних переконань, і дозволимо їй надійти в інші сфери життя. Позбувшись зарозумілості та почуття жалю до себе, які обтяжують нас, зможемо розслабитись і просто бути собою.
Ми також позбуваємося дріб’язкових хвилювань, страху, ненависті, критики або будь-яких інших звичок, що вичерпують енергетичні запаси. Вистежування дозволяє побачити розум у дії та виявити свої дріб’язкові звички. Наприклад, півгодини хвилювання змушують нас почуватися виснаженими впродовж наступних кількох годин. Ба більше: ми притягуємо до себе те, через що хвилюємося. Хвилюючись, зосереджуємося на тому, чого не хочемо, чим наділяємо ці руйнівні образи енергією та силою. Навіщо нам це робити? Здебільшого тому, що ми не знаємо про наслідки своїх дій. Однак інколи причиною цього є лінощі й небажання докласти зусиль, аби змінити напрямок енергії. Багато людей не готові до змін, їм комфортно жити у своїх обрáзах, невдоволеннях і обмеженнях — вони потурають собі в цих дріб’язкових звичках. Можливо, ми одні з них. Жоден із нас не застрахований від дріб’язкових звичок, ми стаємо їх бранцями частіше, ніж собі думаємо.
Відкинути дріб’язковість означає жити без хвилювань. І це не дорівнює тому, що ми не думаємо про умови існування й не намагаємося вжити заходів, аби змінити небажану ситуацію. Ми не такі наївні, щоб думати, ніби позбудемося хвилювання, — просто усвідомлюємо той факт, що хвилювання не приносить нам жодної користі. Те саме стосується страху: страх — це хвилювання у своєму крайньому прояві. Це надзвичайно небезпечний для нас стан. Він скалічує розум і отруює тіло. Страх необхідно виявляти на ранніх етапах і протидіяти йому. Ми можемо побороти страх, навчаючи розум фокусуватися на речах, протилежних тим, через які хвилюємося. Нас огортає страх лише тоді, коли ми втрачаємо пильність, дозволяємо йому вкорінитися всередині. Існує простий метод для подолання страху
