Житія Святих - Травень - Данило Туптало

називав і ніколи ж не хотів, щоб благословенне його стадо куштувало з їжі такої, але велів те викидати або у воду, або у вогонь. Так було й тоді, коли на празник святого великомученика Димитрія у монастир того святого, що поблизу був, виходив преподобний з братами. І ось приніс йому хтось із благочестивих хліби дуже гарні. Велів келарю додати їх у той день до трапези братам, що залишалися. Келар же його не послухав, подумав собі, що наступного дня, коли прийдуть всі брати, поставить ці хліби, нині ж брати, що залишилися, хай монастирські хліби їдять, і так зробив. Наступного дня, коли преподобний і всі брати прийшли до трапези і хліби ті нарізані лежали, преподобний поглянув, закликав келаря і спитав його: "Звідки ці хліби?" Він же відповів, що вчора принесені, але через те не дав учора, що мало було братів, і подумав цього дня всім братам запропонувати. Преподобний же сказав йому: "Краще тобі не піклуватися про день, що надходить, але за моїм велінням чинити. І тому нині Господь наш, який завжди піклується про нас, подав би нам на потребу і про більше потурбувався б". Тоді звелів зібрати окрайці ті в кошик і висипати в ріку. І наклав єпітимію келареві як тому, хто непослух вчинив. Так само і при иншому непослусі робив.

Бачив же преподобний отець наш Теодосій, що турбота про завтрашнє і здобування тимчасового не буває в ченців без непослуху, учив старанно братів своїх чесноти незапопадливости, щоб збагачувалися вірою і надією до самого Бога, не покладалися на маєтки тлінні. Через те багато разів ходив по келіях і, якщо знаходив щось у когось: чи їжу, чи одяг понад устав, чи майно суєтне якесь — усе це забирав і в піч кидав, як ворожу частку і діло непослуху. Так їх переконував: "Недобре нам, брати, ченцям, що світу відреклися, збирати щось у келії. Як зможемо молитву чисту приносити Богові, скарби тримаючи в келії. І чуймо Господа, що про це говорить: "Де скарби ваші, там буде і серце ваше". І знову: "Безумче, цієї ночі душу твою заберуть від тебе, а те, що приготував, кому буде?" Тому ж, браття, будьмо задоволені уставним одягом нашим і їжею, що лежить на трапезі, у келії ж із того мати щось не треба, щоб так з усього серця і цілою думкою молитву чисту ми приносили до Бога.

Такими переконуваннями учив їх з усілякою тихістю і зі сльозами. Був-бо преподобний милосердний, лагідний, негнівливий, мав любов до всіх. І якщо хтось із безкорисливого стада його, розслабившись серцем, ішов з монастиря, тоді преподобний у великій печалі і скорботі через нього був і молився Богові зі сльозами, аби той, хто відлучився від стада, ягня його, повернувся назад, — допоки не повертався той, що пішов.

Був же брат один нетерплячий, який часто втікав з монастиря і знову повертався, тоді преподобний з радістю приймав його. Казав же, що не має Бог покинути його, аби поза монастирем цим помер, що хоч багато разів відходить, проте кінець життя у монастирі цьому має прийняти. І молився до Бога зі сльозами, аби подав терпіння братові. Отож, після багатьох відходів своїх прийшов брат той у монастир, просячи преподобного, щоб прийняв його. Преподобний же, справді милостивий, його, як вівцю заблукалу, з радістю прийняв і до стада свого зарахував. Тоді брат, працюючи своїми руками, здобув маєтку трохи (був-бо кравцем), приніс і поклав перед преподобним. Преподобний же йому сказав: "Якщо хочеш ченцем досконалим бути, то візьми це, вкинь у піч палаючу, бо непослуху це діло". Той справді каявся, зібрав усе, поніс за велінням преподобного і в піч кинув, спалив. Сам же відтоді жив у монастирі без виходу, решту днів своїх у покаянні провадив і тут, за пророцтвом преподобного, заснув з миром.

Був же преподобний отець наш Теодосій, що навчав безкорисливости, вельми милосердний до бідних. Через те побудував двір поблизу монастиря свого і церкву святого первомученика Стефана збудував у ньому: тут звелів перебувати убогим, сліпим, кривим, прокаженим, їм же з монастиря подавав усе, що на потребу, і з усього майна монастирського десяту частину давав їм. Ще ж і кожної суботи посилав віз хлібів для тих, що в темниці й ув'язненні перебували.

Не лише до бідних, але й до тих, що кривду чинили, милосердним був преподобний отець наш Теодосій. Коли привели до нього розбійників, схоплених у полі монастирському, що прийшли красти, бачивши їх зв'язаних і в скорботі, зжалився і, просльозившись, велів розв'язати, дати їм їсти і пити. Тоді повчив їх нікому не чинити кривди, але своєю працею бути задоволеним, дав же їм з маєтку досить на потребу і так з миром відпустив їх у каятті. Покладався преподобний отець наш Теодосій на те, що Господь сам збереже від грабунку розбійницького все, що потрібне рабам Його. І неосоромлене було це уповання преподобного. Відомо це через чудо таке.

Брати примножувалися, треба було преподобному отцеві нашому Теодосію розширити монастир для побудови келій, і почав сам своїми руками з братами працювати і більшу загороду робити. І коли розгороджений був монастир і без охорони, однієї ночі, була тоді темрява велика, прийшли до нього розбійники, кажучи, що "в палатах церковних є маєток схований". І через те до церкви кинулися. І ось почули голос співаючих у церкві, гадали, що брати вечірні молитви творять, і відійшли. Трохи почекавши в лісі, думали, що вже закінчилися співи, і знову прийшли до церкви, і ось той самий голос почули і бачили світло пречудесне в церкві і пахощі, що з неї виходили (ангели-бо співали в ній). Вони ж думали, що брати опівнічні співи здійснюють, знову відійшли й чекали, поки закінчаться співи, щоб тоді, увійшовши у церкву, взяти те, що в ній було. Так багато разів приходили — той самий голос ангельський чули. Після того настав час утрені. Пономар же, за звичаєм, почав дзвонити на утреню, а розбійники, почувши, відійшли трохи в ліс і говорили: "Що нам робити? Це наче здавалося нам, наче привид був у церкві, але вже коли зберуться всі в церкві, тоді ми підемо і, від дверей заступивши, усіх винищимо і майно їхнє візьмемо". Тому, трохи затримавшись, допоки брати зібралися в церкві з наставником своїм блаженним Теодосієм і почали співати псалми утрені, кинулися розбійники до церкви. І ось раптом чудо бачили страшне: із землі піднялася церква зі всіма в