Житія Святих - Травень - Данило Туптало
Таке ж чудо при ігуменстві богоугодному преподобного Теодосія було і вдруге, у тій же в монастирі його церкві, справді Богом з небес береженій, наче під Покровом самої Пресвятої Богородиці в повітрі. Коли трапилося одному з бояр христолюбного князя Із'яслава їхати вночі через поле, десь за п'ятнадцять миль від монастиря преподобного Теодосія здалеку побачив церкву, що під хмарами стояла. У страху був, погнав з отроками своїми, хотів довідатися, яка то церква. І як дійшов до монастиря преподобного Теодосія, тоді бачив: відступила церква і стала в монастирі на своєму місці. Він же вдарив у ворота, і коли відчинив воротар, увійшов і розповів преподобному, що було. І відтоді часто приходив до нього, насолоджуючись від нього богонатхненних слів і даючи з коштів своїх на потреби монастиря і на прикрашання Богом береженої його церкви.
Не лише ж сама церква, але й володіння монастирські преподобного Теодосія були під чудесним захистом Господнім. Відкрито це було так. Якось схоплені були мужі, що розбій чинили, їх же, зв'язавши, вели у град до суддів. І ось трапилося їм іти біля одного поля Печерського монастиря. Тоді один зі зв'язаних кивнув головою на поле те, кажучи: "Одної ночі прийшли до цього поля, розбій хотівши зробити і вкрасти все, що на ньому. Але побачили тут град, високий вельми, що не могли наблизитися до нього". Так-бо благий охоронець Бог загородив був усе володіння монастирське — молитвами преподобного Теодосія, який уповав на Нього, щоночі обходив монастир свій з молитвою і нею, наче міцною стіною, загороджував його зі всім, що було в ньому.
Цей преподобний ігуменство печерське тримав з упованням на Бога і на Богородицю — як щодо охорони його монастиря, так і прикрашання церковного. Боярин вищезгаданого князя Із'яслава на ім'я Судислав Геуєвич, у хрещенні ж святому Климент, коли йшов із князем своїм на війну, обітницю склав: "Якщо вернуся здоровий у дім свій, то дам Пресвятій Богородиці у монастир Печерський блаженного Теодосія дві гривни золота. І на ікону її вінець золотий викую". Тоді війна налягла, багато з обох сторін від зброї падали, пізніше ж переможені були вороги, а боярин той зі своїми повернувся цілий і забув, що обіцяв. І ось через декілька днів, коли спав він у полуднє в домі своєму, почув голос страшний, що на ім'я його кликав: "Клименте". Він же, збудившись, бачив перед собою ікону Пресвятої Богородиці, яка була в монастирі преподобного Теодосія, і голос від неї виходив: "Чому, Клименте, те, що обіцяв мені дати, не дав? Але ось нині говорю тобі: поспіши виконати обіцянку свою". Коли був цей голос, зразу ікона невидимою стала. Боярин же у великому страху був, взяв золота, скільки обіцяв, також і вінець зробив із золота на прикрасу ікони Пресвятої Богородиці, поніс в монастир Печерський і преподобному Теодосієві віддав.
Не через багато днів замислив той боярин дати Євангеліє у той-таки монастир і прийшов до преподобного Теодосія, маючи святе Євангеліє під одягом своїм сховане. Тоді після молитви, коли вони хотіли сісти, сказав преподобний бояринові, який ще не відкрив про Євангеліє: "Брате Клименте, вийми спершу Святе Євангеліє, обіцяне Пресвятій Богородиці, яке маєш під своїм одягом, і тоді сядемо". Це почувши, боярин вжахнувся через провидіння преподобного, ще-бо нікому про те не сповістив, і зразу вийняв святе Євангеліє, дав преподобному в руки. І тоді, сівши, духовними з ним бесідами насолодився і з користю душевною повернувся у дім свій.
Але найбільше уповання своє на Господа в заповненні нестачі у своєму монастирі преподобний Теодосій явив пребагатьма чудами. Розповідав-бо чернець на ім'я Іларіон, який щодня і щоночі писав книги в келії преподобного Теодосія, що той Псалтир співав устами тихо, руками ж пряв вовну чи инше щось робив. Одного вечора, коли він робив свою роботу, увійшов економ на ім'я Анастасій і сказав преподобному, що на завтра не має за що купити потрібне на трапезу братам й на иншу потребу. Преподобний же відповів йому: "Ось нині, як же бачиш, вечір, а завтрішній день далеко, тому йди і потерпи трохи, молячись Богові. Він попіклується про нас і помилує нас, як же сам захоче". Те послухавши, економ пішов, преподобний же, зразу вставши, пішов у внутрішню келію свою співати, за звичаєм, правило своє. Після молитви прийшовши, сів і також робив діло своє. І ось знову увійшов економ, те ж говорячи. Преподобний сказав йому: "Чи не казав тобі: молися до Бога, завтра ж підеш в град, у продавців візьмеш у позику те, що на потребу братам, а потім, з Божою допомогою, віддамо борг. Правдивий той, хто каже: "Не турбуйтеся про завтрішнє". Не має Бог нас залишити без своєї благодаті". Коли пішов економ, увійшов світлий юнак у військовому одязі і, вклонившись, поклав на столі золоту гривну і зразу, нічого не сказавши, вийшов. Преподобний же, вставши і взявши золото, зі сльозами помолився Богові, дякуючи. Тоді зранку, прикликавши воротаря, питав його, чи хтось приходив до воріт цієї ночі? Воротар же до нього казав, що тільки-но зайшло сонце, замкнені були ворота, і відтоді не відчиняв їх, і ніхто не приходив до них. Тоді преподобний, прикликавши економа, дав йому гривну золота, кажучи: "Чому кажеш, брате Анастасію, що не маємо за що купити братам потрібного? Але ось маєш золото, тому йди і купи, що потрібно". Економ же, пізнавши благодать Божу, впав, поклонився, прощення просячи. Преподобний же повчав його: "Брате, ніколи не впадай у відчай, але у вірі зміцнися і всю печаль свою склади на Господа, бо Він піклується про нас, як же хоче. Тому зроби нині братам пригощення, бо відвідання це Боже. Коли ж знову нам чогось забракне, Бог знову потурбується про нас". І так було.
Одного-бо дня прийшов також до преподобного келар на ім'я Теодор, кажучи: "Сьогодні не маю що покласти братам на трапезу". Відповів йому преподобний: "Іди, потерпи трохи, молячись до Бога, Він попіклується про нас. Якщо ж не
