Релігія і політика в Америці: підйом християнських євангелістів та їхній вплив - Мохаммед Аріф Закаулла

дає можливість краще зрозуміти політику країни. Термін коінтекстуальний (Англ. Cointextual – прим. перекладача) заснований на контексті (‘co’/context) динаміки коротко- та довготермінового впливу внутрішніх (‘int’/internal) і зовнішніх (‘ext’/external) факторів на політику, звідси й назва. В мусульманському світі дуже часто американську зовнішню політику розуміють як відповідь на зовнішній тиск. І якщо й згадують про фактори внутрішні, то зводять усе до впливу єврейського лобі, ігноруючи таким чином інші фактори, що мають місце в американській ліберально-демократичній системі, зокрема на дебатах і владних іграх. Саме тому ми схильні наголосити на значенні внутрішніх факторів і маємо зрозуміти їхню комплексну динаміку. Навіть будучи маяком прав людини, свободи, рівності й демократії, США продовжували підтримувати расистську систему апартеїду в ПАР через внутрішні чинники, а коли виступили проти неї, то теж під внутрішнім тиском. Розуміння, що дає коінтекстуальний підхід, дозволить не тільки дати адекватну відповідь, а й вжити ефективних активних заходів для захисту та просування власних інтересів при веденні справ зі США.

Оскільки зростаючий вплив США як наддержави був головним фактором світової політики після Другої світової війни, а особливо після завершення Холодної війни, мусульманський світ не був спроможний протидіяти цьому впливу. В мусульман є загальне відчуття того, що в більшості випадків США були упередженими щодо мусульманського світу. Хоча були й випадки рішучої американської підтримки мусульман, яскравий приклад – Боснія. Та все ж, відчуття антимусульманської тенденції в американській зовнішній політиці в сучасному мусульманському світі залишається загальноприйнятим. Коли ж справа доходить до роз’яснення причин цієї тенденції, то найбільш розповсюдженим підходом є єврейське лобі, яке завжди спрямовує американську зовнішню політику проти мусульманського світу. Ніхто не ставить під сумнів вагомий вплив єврейського лобі у визначенні зовнішньої політики США, проте також ніхто не стверджуватиме, що це єдиний визначальний чинник. Таке розуміння американської зовнішньої політики не дає змогу мусульманській інтелігенції та політикам залучити своїх американських колег до діалогу щодо спільних питань. Це також позбавляє мусульман розуміння того, як працює американська ліберальна демократія насправді. Якою є роль американської громадської думки у визначення та спрямуванні зовнішньої політики в тому чи іншому напрямі? Які інтелектуальні чинники та матеріальні ресурси впливають на громадську думку, а отже й на зовнішню політику? І як можна ефективно використати ці чинники на переговорах, щоб зробити зовнішню політику США більш прихильною до мусульманського світу? Для належного усвідомлення цієї проблеми нам слід розробити адекватний підхід до вивчення й дослідження американської зовнішньої політики з метою розрізнення факторів і процесів, котрі її формують та визначають. А це вимагає прямого та всебічного розуміння динаміки внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на американське суспільство, розуміння ролі лідерів громадської думки, задуму і тактики владних груп, ролі медіа та ролі Білого дому й Конгресу в формуванні політики, а також ролі відомств і агенцій, пов’язаних з американським урядом, яку вони відіграють в реалізації цієї політики. Щоб мати таке всебічне розуміння всього цього на постійній основі й аналізувати з нашої точки зору актуальні зміни в американському суспільстві, нам слід вивчати різні аспекти цього суспільства та системи. Однак проблема полягає в тому, що не існує ані добрих і ґрунтовних програм американознавства в мусульманських університетах, ані належно фінансованих дослідних центрів з професіоналами, які мають міждисциплінарну підготовку, здатних досліджувати американські внутрішні проблеми й тенденції безпосередньо на основі першоджерел, а також проаналізувати їхнє значення для мусульманського світу. Метою цих досліджень повинна стати підготовка рекомендацій для політиків і пов’язаних з ними груп щодо того, як активно залучати США не лише до конструктивного діалогу, а й до співпраці та партнерства задля обміну думками про мирне співіснування, засноване на взаємоповазі інтересів, миру в світі та справедливості. Правду кажучи, багато університетів мусульманського світу пропонують один, два чи декілька курсів з американської зовнішньої політики, проте ці курси мають стільки вад і слабких місць, що не виконують якраз те призначення, задля якого вони спершу вводилися. Перш за все, вони не дають всебічного розуміння внутрішніх передумов та чинників американської зовнішньої політики. По-друге, зазвичай на цих курсах використовують книги й матеріали виключно американських авторів, чиїм завданням є виправдати зовнішню політику як відповідь на зовнішній тиск і лише трохи згадують про внутрішні фактори. По-третє, навіть коли в цій літературі трапляється критика чи похвала американської зовнішньої політики, то завжди з точки зору американських критеріїв, а не із точки зору країн, що розвиваються, миру в світі чи інтересів мусульманського світу. І якщо на цих курсах інколи дають оцінку американській політиці стосовно мусульманського світу, то як правило, поверхово, емоційно та без наукової об’єктивності. Тож студенти не можуть науково розібратись як працює демократична система у США насправді та який підхід можна застосувати, аби сьогодні наші з ними відносини будувались на взаємоповазі. Брак цього розуміння є причиною відчуття безнадії, що в свою чергу призвело до екстремізму з обох боків (на Заході це підтримка війни та зіткнення цивілізацій, а з боку мусульманського світу – тероризм). Ці явища панують в обох суспільствах та успішно втілюються в життя. В новітній американській історії християнський фундаменталістський рух не раз визначав напрямок зовнішньої політики. Зокрема у випадку жорсткої позиції США по відношенню до колишнього СРСР. Це відбулось після того, як Біллі Ґреям назвав соціялізм диявольською системою під час промови у 1949, що збільшило напругу і у Вашінґтоні, і у Москві. Також підтримка християнськими фундаменталістами апартеїду в ПАР змушувала американську зовнішню політику підтримувати його протягом деякого часу. В наш час, не дивлячись на застереження багатьох провідних американських політичних аналітиків та лідерів громадської думки, заснований на апокаліптичних віруваннях, улюблений погляд християнських фундаменталістів на вторгнення до Іраку спричинився до зміни американської громадської думки на користь підтримки цього вторгнення. Нездатність мусульманської інтелігенції зрозуміти реальний стан справ лише ускладнило й без того нелегку ситуацію.

Розділ 11. Потреба мусульманських наукових кіл у новій інтелектуальній культурі: заклик до пробудження

В постколоніальний період зовнішня політика мусульманських країн проти політики наддержав у кращому разі була відповідаючою, тобто коли наддержава робила який-небудь крок, мусульманський світ лише відповідав на нього, ще й із запізненням. І навіть ця запізніла відповідь у більшості випадків була обмеженою з огляду на очевидне визнання могутності наддержави. Причин такої безпомічності мусульманського світу багато і однією з найважливіших є повна відсутність належного розуміння коінтекстуальних факторів, які визначають зовнішню політику наддержави по відношенню до окремої мусульманської країни чи всього мусульманського світу. Інакше, мусульманський світ міг би вжити активних випереджувальних заходів для захисту чи просування власних інтересів, проте