Релігія і політика в Америці: підйом християнських євангелістів та їхній вплив - Мохаммед Аріф Закаулла

То було головною перемогою християнських фундаменталістів, адже вони не лише мали перевагу в написанні партійної програми, а й змогли успішно витіснити ліберальні елементи і поставити замість них своїх однодумців. На відміну від Республіканської, програма Демократичної партії лише одним реченням торкнулась питання сім’ї, обіцяючи «докладати зусиль, аби зробити федеральні програми більш чутливими до потреб сім’ї в усіх її різноманітних формах». Навіть сам вираз «сім’я в усіх її різноманітних формах» передбачав сім’ї гомосексуалістів та сім’ї, де є лише хтось один із батьків.

Перемога Рейґена на виборах 1980 та порядок денний фундаменталістів

Результати виборів засвідчили, що принцип політичного союзництва працює, адже Демократичну партію підтримали тільки чорні та іспаномовні громадяни. Серед інших традиційно демократичних груп виборців, значний відсоток перейшов до республіканців.

Також став очевидним той факт, що принцип союзництва добре працює і на користь Республіканської партії. Католики в Дуб’юку, Айова, допомогли обратися євангелісту Чарльзу Ґресслі, а євангелісти в Мобілі обрали католика Джеремаю Дентона. Те, що євангелісти беззаперечно мали вплив на вибори було чітко визнано пресою. Було віддано належне і Джеррі Фолвеллу, який назвав ці вибори «своїм зоряним часом».

Однією з основних причин поразки Картера був економічний застій (Високе безробіття при високій інфляції – прим. автора). Тому одразу після перемоги на виборах 1980 пріоритетом для Рейґена і його команди стала економіка. Невдовзі після виборів Рейґен та лідер більшості в Сенаті Хаверд Бейкер оголосили, що серйозне обговорення соціяльної програми відкладається щонайменше на рік, поки нова адміністрація буде працювати над відновленням економіки. Така заклопотаність економічними проблемами не передбачала нічого доброго для фундаменталістів і невдовзі газета «Вашінґтон Пост» опублікувала історію, в якій були процитовані слова заступника голови адміністрації Білого дому Майкла Дейвера, сказані стосовно релігійних правих: «Вони були запрошені до Білого дому, але їм потрібно заходити із чорного входу». Коли Джеррі Фолвелл розповів про це Рейґену, то президент запевнив його в тому, що не існує жодної дискримінації і його завжди радо бачитимуть у Білому домі при Рейґені. Президентство Рейґена для фундаменталістів стало першим політичним досвідом. У питаннях внутрішньої політики (шкільна молитва, гомосексуалізм і аборти) вони не могли нічого змінити незважаючи на те, що вони посприяли перемозі Рейґена. Ба більше, Рейґен розчарував їх, призначивши суддю Сендру Дей О’Коннор до Верховного суду, а вона була палкою прихильницею поправки про рівні права та підтримувала аборти. Тим не менш, під тиском фундаменталістів Рейґен став першим президентом, який схвалив поправку про шкільну молитву (Рейґен підписав цю поправку 1982, однак 1984 поправка не була прийнята Сенатом і залишилась на порядку денному Республіканської партії – прим. автора). В цілому, фундаменталісти були задоволені Рейґеном, коли він зробив декілька сміливих кроків на світовій арені. Йдеться про наступне: а) він протидіяв комунізму та оголосив Радянський Союз «імперією зла»; б) замість розрядки він підтримав спротив афганців проти радянського вторгнення; в) збільшив оборонні витрати на Стратегічну оборонну ініціативу; г) знизив податки, що означало зменшення витрат на соціяльне забезпечення, а отже і зменшення фінансування шкіл; ґ) у жовтні 1982 його адміністрація надіслала військових до крихітного карибського острова Ґренада, щоб повалити там промарксистський режим.

Президентська кампанія 1988 позначилась новим етапом політизації християнства в сучасній Америці. На цих виборах популярний проповідник і телеєвангеліст Пет Робертсон був кандидатом та змагався із віце-президентом Джорджем Бушем у списку Республіканської партії. Він навіть зумів на початку року набрати більше, ніж віце-президент, голосів на кокесах (Партійні збори для висунення кандидатів на виборах – прим. перекладача) в Айові. І хоча зрештою Робертсон не пройшов відбір у Республіканській партії, його участь у виборах підсилила фундаменталістських політиків, зокрема такими шляхами: 1) будучи провідним проповідником, своїм висуненням він надав упевненості тим фундаменталістам, що були проти розділення церкви і держави; 2) це вмотивувало цілу спільноту фундаменталістів, навіть тих, хто ніколи досі не голосував на виборах, стати волонтерами; 3) це призвело до заснування Християнської коаліції в 1989, що стала важливою фундаменталістською організацією для залучення в політику соціяльних активістів.

Весь 12-річний період президенства Рейґена-Буша (1980-1992) був періодом навчання для фундаменталістів. Вони усвідомили, що просто мати свого президента в Білому домі недостатньо. Не менш важливим було розуміти як працює Конгрес, адже наприкінці дня члени Конгресу голосують за біллі, а якщо білль не набере необхідної більшості голосів, тоді він не матиме сенсу. Також вони зрозуміли, що члени Конгресу не голосують за принципом «правильно» або «не правильно», а керуються дуже вузьким критерієм. Їх турбує тільки перемога на наступних виборах. Тож вони голосуватимуть так, щоб це потішило більшу частину їхніх виборців, навіть якщо доведеться голосувати за щось аморальне. Вільям Мартін цитує фундаменталістку Канні Маршію, котра під кінець зрозуміла критерій для голосування в Конгресі за умов славетної американської демократії: «Вони не усвідомлюють наскільки порочними є більшість політиків, що вирішили голосувати на основі принципу «Хто зможе найсильніше натиснути на мене? Хто створить найбільше проблем для мого переобрання?», а не принципу «Чи це правильно?» Шлях до спасіння є зовсім інший, аніж той, по якому ви йдете голосуючи таким чином. Ви не йдете до спасіння, а чините спротив спасінню».

Протягом цього періоду фундаменталісти інколи мали змогу винести на розгляд Конгресу деякі біллі, що стосувались питань сім’ї, знаючи що вони будуть відхилені. Це робилося з багатьма намірами. По-перше, досвід винесення біллів на розгляд був для фундаменталістів нагодою повчитись лобіювати свої інтереси в Конгресі. По-друге, багато біллів були свідомо написані радикально, тож чимало ліберальних і поміркованих законодавців не голосували за них, що викликало злість у тих євангелістів, які симпатизували фундаменталістам, але самі не були активними. Неодноразові відхилення таких біллів спонукало цих симпатиків або до фінансування фундаменталістського руху, або до вступу в його ряди. По-третє, багато виборців, особливо південних баптистів, традиційно були демократами, але оскільки вони підтримували радикальні справи, то вирішили проголосувати за Рейґена. І тепер важливо було втримати їх у Республіканській партії, що й було зроблено, давши відчути їм біль поразки та поглибивши їхню відданість. Їх змусили залишитись у партії в якості «армії Бога».

Ще однією метою винесення радикальних біллів на розгляд було визначити, хто із членів Конгресу не поділяє позиції фундаменталістів і голосує «проти». Після визначення супротивників, їх могли атакувати на наступних виборах, задля їхньої поразки могли докладатись неймовірні зусилля. Таким чином давали знати іншим членам Конгресу, що як голосуватимуть не в інтересах фундаменталістів, тоді їхня політична