Валенту зібрати своїх воїнів і вийти проти супостатів на війну. На ній же з ним сталося те, що колись із Саулом, царем ізраїльським, який був ворогом Давидовим: не повернувся-бо з війни Саул, за пророцтвом святого Самуїла, бо прогнівав Господа Бога. Коли ж виходив Валент із Царгорода у полки свої, блаженний Ісакій перейшов йому дорогу і голосно возвав, кажучи: «Царю, відчини церкви правовірним — і влаштує Бог добре шлях твій перед тобою». Цар же не відповів йому, але зневажив його, як простака і безумного: на слова його не зваживши, пішов у дорогу свою. Зранку ж знову блаженний старець випередив царя, сказав йому: «Відчини, о царю, церкви правовірним — і буде тобі війна щасливою, переможеш ворогів і здоровий повернешся з миром». Цар же послухав його слів і хотів відчинити церкви замкнені і правовірним віддати — почав радитися про те з радниками своїми. Препосит же один, що злочестя аріянського був, радив цареві не слухати монаха того, але з безчестям відігнати його. Насміхався тому цар зі старця, з кпинами і ранами відігнав його від себе і пішов у путь свою. На третій же день знову випередив царя преподобний старець і, взявши за вуздечку коня, на якому цар сидів, почав наполегливіше просити і вмовляти, щоб відчинив церкви, і погрожував йому помстою Божою, якщо не вчинить прошеного. Було ж там провалля з терниною страшною і болотом потопним, в яке якщо і звір якийсь впаде, не може вийти звідти, але погрузне там і помре. У те провалля звелів цар вкинути монаха, щоб загинув, і пішов у дорогу, яка перед ним лежала. А святий Ісакій, вкинений у терня і болото, збережений був Десницею Божою, залишився без шкоди: не зранило-бо його терня ані не потопило болото, але, наче на м'якій постелі між квітами, посеред болота між терням лежав, благословлячи і співаючи Господеві, допоки Божим велінням три світлоносні мужі не явилися йому, не витягли його з болота і не вивели з провалля того цілого і здорового, поставили на сухому і невидимі стали. Тоді преподобний Ісакій пізнав, що послав Господь ангелів своїх вивести його з провалля того. Впав на коліна і віддав дяку Спасителеві своєму, що промисел має про рабів своїх і не покидає тих, що бояться Його і покладаються на Нього. Довго молився і Духом Святим укріпився, встав й иншим шляхом швидко пішов, випередив царя і став перед ним. Побачивши його, цар настрашився і з подиву мовчав. Святий же сміливо мовив до нього: "Ти мене заморити хотів у терні і болоті, Господь же зберіг мене живим і через святих ангелів своїх вивів з провалля того. Послухай мене, о царю, і відчини церкви правовірним, аби ворогів перемогти і зі славою повернутися. Якщо ж мене не послухаєш, то не повернешся з війни, але загинеш там". Цар же дивувався відвазі монаха і світлості лиця його, проте не послухав його, бо мав закам'яніле і відлучене від Бога серце. І віддав преподобного двом бояринам, Сатурнину і Віктору, звелівши їм, щоб пильнували його в путах. "Тримайте мені, — казав, — цього поганого старця, допоки повернуся і віддам йому достойну кару за безсоромну його зухвалість". Преподобний же Ісакій, сповнений Святого Духа, більшої ревности, як же колись святий пророк Міхея проти Ахава, царя ізраїльського, сповнився, возвав до Валента, кажучи: "Якщо, повернешся в мирі, то знай, що не говорив Господь через мене. Кажу ж тобі, що виведеш воїнів на війну і не зможеш варварів подолати, але втікатимеш з-перед їхнього лиця, схоплять тебе і живцем у вогні спалять". Коли святий те сказав, цар у гніві вирушив у дорогу, а святого вели в путах. Зійшлися грецькі полки з варварськими, і стялися раттю, і була велика різанина. Тоді, Божим допустсм, перемогли варвари греків, за пророцтвом Ісакія святого, і впало багато від гострого меча. І царя Валента поранили, і не зміг протистояти варварам, кинувся втікати. Варвари ж гналися за ним, стинаючи воїнів грецьких, як стебло, і самого царя догнали. Цар же втікав з одним лише радником своїм, тим препоситом-аріянином, який радив не слухати Ісакія. Зблизився до одного села і побачив стіг сіна. Зліз із коня, втомленого вже, і сховався у стозі тому зі своїм радником, але не сховався від караючої руки Божої, бо варвари, які гналися за ним, досягли села того і пізнали, що у стозі сховалися греки, — вогонь навколо нього запалили і спалили їх. І так окаянний той цар і радник його загинули з шумом.
Після тої війни грецьке військо, яке залишилося, пішло назустріч цареві римському Граціяну, що йшов на допомогу грекам. Він, прийшовши, поставив грекам царя — Теодосія Великого". Теодосій зразу зібрав військову силу, пішов на варварів, переміг їх, і прогнав, і з торжеством у Царгород повернувся. Тим часом, скоро після загибелі Валента, дехто з тих, кого розігнали варвари з полків, не знаючи, що вже нема царя Валента серед живих, прийшли до преподобного Ісакія, ув'язненого, і сказали йому: "Приготуй себе до відповіді, бо повертається з війни цар і має тебе допитувати і карати". Відповів їм святий: "Ось сім днів минуло, відколи вийшов сморід з палених костей його: за моїм-бо пророцтвом вогнем його спалили". І перестрашені були ті, що те чули, і через мало днів довідалися всі про кончину Валента — звільнили з пут Ісакія святого і як пророка Божого вшановували. Коли ж прийшов у град із торжеством новий цар Теодосій, вищезгадані бояри Сатурнин і Віктор сповістили йому про преподобного Ісакія, і про відвагу його, і про пророцтво. Цар здивувався такому мужеві, звелів із шаною привести до себе преподобного і поклонився йому, шануючи як великого угодника Божого, і просив його, аби помолився до Бога за нього і за все його царство. Преподобний же переконував царя залишатися у благочесті, і мир церкві повернути, й утішити скривджених. І послухав цар, і зробив все, що йому було сказано, і вигнав аріян із Царгорода. І була радість велика вірним, а блаженний Ісакій, за все Богові подякувавши, хотів відійти на попереднє своє життя в пустелю. Сатурнин же і Віктор просили преподобного не відлучатися від Царського града, але жити з ними, молитвами ж своїми й ученням помагати Церкві Христовій. І погодився святий на прохання їхнє. Тоді вчинилася суперечка між Сатурнином і Віктором, кожен-бо з них хотів, щоб у них вдома перебував отець преподобний. Зрозумів старець суперечку їхню,
