лютіше почав катувати, гонячи і кривдячи правовірних і різним смертям передаючи тих, що противилися йому. Спочатку-бо послав воїнів своїх зі зброєю, вигнав із патріяршества святого Германа з образами і ранами. А замість нього поставив лжепатріярха Анастасія-єретика, однодумця свого. Тоді ж усі божественні книги і вчителів богомудрости вогню передав. Була-бо при церкві святої Софії бібліотека, яка мала понад триста тисяч книг, а при ній було дванадцять училищ і стільки ж премудрих учителів, над ними ж один був найголовніший — премудрий гимнасіярх. Ту честь вони прийняли від царя, із патріяршого благословення, і всі протистояли злочестю цього царя. Тому вночі беззаконний той кат бібліотеку і всі училища з учителями й учнями, які тоді там перебували, військом оточив, вогнем звідусіль обклав і спалив, що ні один вогню не уникнув ані жодної книги не зосталося. Тоді був цілий град Константинополь у тузі, і печалі, і скорботі великій, всі плакали і зітхали і через неправдене вигнання святішого патріярха Германа, і через спалення таких книг і таких учителів, і через велике святих ікон безчестя, бо всюди їх нищили, у болоті топтали і вогнем палили. Новопоставлений єретикуючий патріярх Анастасій, як мерзота запустіння, на місці святому стояв, вдаючи себе приємним цареві і помагаючи йому в єретикуванні його іконоборному. Зразу викинув чесні ікони з Великої церкви і всюди те ж чинити звелів. Були ж у Царгороді одні ворота, названі Мідними, у дні великого Константина збудовані, що вели до царських палат. Над ними був образ Спасителя мідний, що чотириста і більше років стояв. Той образ Спасителя злочестивий патріях хотів на землю скинути і вогню передати, послав воїнів з теслями на іконоборне те діло. І коли найголовніший один воїн, саном спадарій, приставленою драбиною з теслею до образу Христового зійшов, і почали своє богопротивне діло, побачили те жінки благочестиві, що там трапилися, і чорноризці, серед яких була і преподобна Теодосія. Розпалилися ревністю за Христовою іконою, зрушені на те словами преподобної Теодосії, як тої, що більшу ревність і пильність до Господа мала і богонатхненних переконувань і мужньої за Богом відваги була сповнена. Побігли до драбини, скинули її на землю, а з нею і воїна того. Він, з висоти впавши, розбився, вони ж волочили його, б'ючи, смерті передали. Тоді пішли швидко до патріяха Анастасія, викривали його у злочесті і докоряли, вовком, хижаком, єретиком і ворогом Церкви Христової називали, ще ж і камінням у нього кидали. Анастасій же сорому сповнився і боявся, аби не піднявся більший бунт серед людей, поспішив до царя, сповіщаючи йому про ганьбу, яка була йому від жінок, і про вбивство спадарія при Мідних воротах. Цар же, повний гніву і люті на благочестивих, зразу послав воїнів своїх з оголеними мечами помститися за безчестя патріярхове і спадарієву смерть. І потято було тих святих жінок за ревність, явлену за благочестям. А блаженну черницю Теодосію, як знатнішу родом і благовірністю і таку, що сміливіше благочестя визнавала і сподіяного діла була причиною, звелів кат, взявши, кинути в темницю і по сто ран щодня накладати їй. Так мучена була свята сім днів. На восьмий же день звелів по цілому граді водити безчесно мученицю, бити немилостиво. І привели до місця, що називалося "воловий торг", — де худобу продавали і різали. Там, ведучи святу, воїн, дикий і жорстокий, випадково наступив на козячий ріг і поранив трохи свою ногу. Через те сповнився люті, схопив ріг той і бив ним мученицю по шиї сильно. Тоді вдарив її рогом тим у гортань і проколов — і зразу свята преподобномучениця Теодосія-діва, священна невіста Христова, передала чесну і святу свою душу в руки безсмертного Жениха свого. І в оселю Його небесну відійшла, вінцем подвійним, дівства і мучеництва, увінчана. Багатостраждальне її тіло, на землю кинене, чоловіки благоговійні взяли, поклали на місці знаному. І подавалися зцілення хворим від святих її мощів на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленим нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
У той самий день Згадування святого великого Першого Вселенського Собору триста вісімнадцяти Святих Отців у Нікеї, де проповідували Отця, єдиносутнього Синові, злочестивого ж Арія, єресей начальника, скинули.
У той самий день пам'ять святого і блаженного Христа ради юродивого Йоана, устюзького чудотворця. Про нього в Пролозі.
Місяця травня на 30-й день
Житіє преподобного отця нашого Ісакія Ісповідника, ігумена обителі в Царгороді, названої пізніше Далматською
Після віднайдення пречистого і животворного хреста Господа нашого Ісуса Христа і після царювання Великого Константина різнобарвний і багатоголовий змій, ворог повсякчасний роду християнського, більше ж — самого Христа, Спаса нашого, ненависник і супостат святої віри таке в Церкву Божу злохитрим своїм підступом вніс збентеження: намовив злочестивого і беззаконного царя Валента захищати Арієву єресь і розширювати її. Підняв-бо він гоніння на правовірних і звелів святі церкви замкнути, щоб не здійснювалися в них звичні божественні жертви. Одні перетворив на кінські стійбища, инші ж до основи зруйнував. І тривало те зло довго, і було велике ридання і плач рабам Христовим, які вдень і вночі молилися до Бога, аби змилосердився над Церквою своєю святою, праведний суд і помсту несправедливому цареві щоб зробив. Так було тоді, як же колись у дні апостольські, коли Ірод-цар підняв руки, щоб скривдити деяких із Церкви. Через декілька років підняв Бог духом раба свого — монаха Ісакія, як же давно пророка Даниїла на захист невинної Сусанни. Той блаженний Ісакій був спершу у східній пустелі, наслідуючи святого Іллю Пророка, і життя, до ангелів подібне, провадив. Чув же про гоніння, яке було на Церкву від аріян і царя, який був на боці злочестя, зжалився дуже, залишив пустелю, прийшов у Царгород утверджувати вірних у благочесті: було-бо слово його як свічка палаюча, і Дух Божий спочивав на ньому, і благодать небесна його осявала. Бачив же своїми очима кривду, що діялася вірним від зловірного царя і його однодумців, молився до Бога, аби з висоти святого престолу свого зглянувся на кривджених безвинно і милосердя своє щоб явив їм, гординю кривдників вгамував. Бог же почув колись угодника свого Мойсея, який молився за людей, покривджених від фараона, почув він і раба свого Ісакія і підняв на злочестивого царя Валента варварське нашестя. У той-бо час варвари, що над Дунаєм жили, зібрали військову силу велику, підняли війну на греків і, напавши, полонили Тракію і до Царгорода зближалися. Треба було і цареві
