Житія Святих - Червень - Данило Туптало
У ті дні розхворілася блаженна Февронія важко. Єрея ж, прийшовши, сиділа при ній і служила недужій. Тоді ж прийшла вістка в град, що Селін і Лисимах приходять до граду мучити віруючих у Христа. Тому багато християн, що були в граді, і священиків, і клириків, все покинувши, сховалися, хто де міг, і сам єпископ града того через страх перед катами вийшов із града і переховувався. Довідалися про те черниці монастиря Врієниного, прийшли до ігумені своєї і сказали їй: "Пані мати, що робитимемо? Ось звірі ті, кати нечестиві, зближаються до града, і всі вірні християни втікають, боячись мук". Сказала до них Врієна: "Що ви думаєте і чого хочете?" Вони ж відповіли: "Накажи, о мати, і нам сховатися скоро, і спасемо душі наші". На це Врієна сказала їм: "Ще війни не бачили, а вже про втечу думаєте. Ще не настав подвиг боротьби, а ви вже переможені. Ні, діти, прошу вас, не робіть цього, але станьмо на подвиг — і помремо за Христа, що помер за нас, аби жити з Ним навіки". Це чуючи, сестри замовкли. Зранку ж одна із сестер, на ім'я Етерія, сказала до черниць: "Я знаю, що через Февронію не дозволяє нам пані наша ігуменя вийти звідси і сховатися, і хоче, як же думаю, задля єдиної Февронії всіх нас згубити. Але ось кажу вам: ходімо до неї, і я одна за всіх вас скажу належне". Чуючи те, одні сестри погоджувалися з рішенням її, инші перечили. Потім же всі погодилися, прийшли до ігумені. Розуміла ж ігуменя раду Етерії, сказала до неї: "Що хочеш, сестро?" Вона ж відповіла: "Просимо, аби ти наказала нам втікати від біди, що насувається. Хіба ми кращі від єпископа і пресвітерів і всього церковного причту? Годиться ж тобі згадати, о мати, що є серед нас молоді дівчата, за них треба боятися, щоб не викрали їх нечестиві воїни, не стратили дівства їхнього, бо втратять тоді вони свою винагороду від Бога. Ще ж і того треба боятися, аби й ми, лютих мук перетерпіти не змігши, не принесли жертви бісам і не погубили душ наших. Якщо погоджуєшся, звели нам і хвору пані Февронію взяти з собою і, вийшовши звідси, сховатися". Чуючи це, Февронія сказала: "Живий Христос мій, якому я уневістилася і Йому поклала душу свою, не піду з цього місця, але тут хай помру і тут буду похована". Тоді Врієна, звернувшись до Етерії, сказала: "Дивися, що робиш, якою порадою сестер бентежиш. Бачиш, що я не винна". Тоді до инших сестер сказала: "Кожна з вас нехай вибирає собі, що хоче і що вважає за корисне". Тоді всі сестри, боячись катів, що мали прийти, прощалися з ігуменею Врієною і Февронією і з великим плачем і риданням, б'ючи себе в груди, вийшли з монастиря. Прокла ж, майже однолітка й співучениця Февронії, обійнявши її за шию, поцілувала, плачучи й кажучи: "Помолися за мене, пані моя сестро". Февронія, затримавши її руку, не пускала її іти з монастиря і казала: "Бійся Бога, сестро моя, Прокло, не лишай нас, хіба не бачиш, що я цілком хвора і при смерті. Пані ж наша Врієна не зможе сама поховати мене, залишся тут, щоб послужити моєму похованню". Тоді сказала Прокла: "Не залишу тебе, сестро моя, але буду тут, як же велиш". Коли ж настав вечір, змінила Прокла слово своє і потай з монастиря вийшла. Вищезгадана ж Томаїда, яка була друга після ігумені, не пішла із сестрами, але в монастирі з Врієною залишилася.
Ігуменя ж Врієна, бачачи оголення й опустіння монастиря через скорботу, що наступала, увійшла в церкву, кинулася на землю, скликувала й гірко ридала. Томаїда ж заспокоювала ридання її, кажучи: "Припини, пані мати, сильний Бог зі скорботою і напастю вчинити і звільнення, аби помогти нам пережити те, що насувається. Хто-бо з тих, що повірив Господові, осоромився?" Відповіла Врієна: "Так, пані моя Томаїдо, так є. Що робити з Февронією, де її сховаю і збережу? Якими очима маю дивитися, коли побачу, що варвари її, як полонену, тягтимуть?" Сказала Томаїда: "Той, хто може мертвих воскресити, Той сильний і Февронію укріпити і зберегти від варварів неушкодженою. Прошу тебе, пані мати моя, припини плакати й ридати, і ходімо підтримаємо й утішимо Февронію, що хвора лежить". Коли вони прийшли до Февронії, зразу Врієна заридала гірко. Февронія ж, поглянувши на Томаїду, спитала: "Чому пані Врієна так ридає?" І відповіла Томаїда, до неї говорячи: "Через тебе це ридання матері, бо юна ти й гарна, мають же прийти кати і завдати нам скорботи, нас-бо, старих, зразу уб'ють, тебе ж, молоду і лицем вродливу, затримають для зваби нечистої. І страшно, що чи звабою, чи насильством стратять дівство твоє і позбавлять тебе Оселі Жениха Небесного". Сказала Февронія: "Прошу вас, помоліться за мене до Господа, аби зглянувся на смирення моє, й укріпив неміч мою, і терпіння мені подав, як же і всім рабам своїм, що полюбили Його правдиво". Сказала до неї Томаїда: "Дитино Февроніє, ось настав час подвигу. Якщо нечестиві кати почнуть заманювати тебе підступними словами, золотом же, і сріблом, і коштовним одягом, і якимись звабами суєтного світу цього, дивись, аби ти не підкорилася їм і не втратила винагороди за попередні труди свої. Дивися, щоб не була осміяна ти від диявола, аби не стала потіхою ідолам. Знай, що нема нічого коштовнішого від дівства і велика за дівство винагорода. Жених-бо дівства безсмертний і безсмертя подає тим, хто любить Його. Постарайся, пані моя Февроніє, Його побачити, Йому ж і душу свою поклала. Пильнуй, дитино моя, щоб не відвернулася від застави Його (хрещення святого і чернечої обітниці), страшний-бо явиться в день той, коли сяде на престолі слави своєї судити всіх і віддати кожному за заслугами його". Це чувши,
