Релігія і політика в Америці: підйом християнських євангелістів та їхній вплив - Мохаммед Аріф Закаулла

таких ключових північних штатах як Пенсилвенія та Огайо із переважно сільським населенням, яке зазвичай голосує за республіканців. Зважаючи на те, що його перевага на виборах склала всього 2 відсотки, можна чітко сказати, що ця перемога далась завдяки євангелістам (а ще, звісно, завдяки чорним, євреям та іншим групам, які надали йому велику підтримку). Під час виборчої кампанії Картер обіцяв, що призначатиме кваліфікованих євангелістів до федеральних органів влади. Однак після перемоги, адміністрація Картера не лише не дотримала цієї обіцянки, а й нехтувала такими важливими для євангелістів питаннями як аборти, шкільна молитва та ін.. Ба більше, Білий дім зайняв протилежну позицію, підтримавши поправку про рівні права (Феміністки прагнули заборонити будь-яку дискримінацію за ознакою статі. Поправка не була прийнята – прим. автора). Федеральний уряд фінансував аборти й підтримав права гомосексуалістів. І хоч політика Картера розчарувала євангелістів, вибори 1976 для них стали важливим досвідом, який показав, що як вони працюватимуть разом і злагоджено, то матимуть достатній вплив, аби забезпечити потрібний результат на виборах.

2. Поєднання економічного та християнського фундаменталізму: «народжена заново» Республіканська партія

Лідери Республіканської партії традиційно дотримувались консервативних позицій у сферах внутрішньої економічної та зовнішньої політики. В 1970-х партія зазнала двох великих невдач. Перша була пов’язана із Вотерґейтським скандалом, а друга із повною амністією Форда Ніксону. Це розлютило виборців і вони втратили довіру до вашінґтонського правлячого класу. Ось чому Картер грав на протиставленні себе цьому класу, а Форд, діючий на той час президент, програв йому на виборах 1976. Тож коли наближалися президентські вибори 1980, в партії почали мислити по-новому. Республіканські стратеги міркували над питаннями правиці, які вони зможуть відстоювати й завдяки цьому зібрати необхідну для перемоги більшість.

6 червня 1978 виборці в Каліфорнії схвалили норму 13, яка знижувала податок на майно, що стало нестерпним для багатьох представників робітничого класу в штаті. Прийняття цієї норми мало вплив для всієї країни. Під час виборів до Конгресу 1978 виборці виразили свою прихильність до економічного консерватизму. Багато видатних ліберальних членів обох палат програли вибори й були замінені консервативними республіканцями. У двох провідних ліберальних штатах, Каліфорнії та Месечусетсі були обрані губернатори, прихильні до економічного консерватизму. Ця консервативна хвиля була помітною також і в соціяльній сфері – підтримувались молитви в школах та рух за життя (Рух проти абортів – прим. перекладача). Такий хід справ змусив Картера поправішати в наступні два роки його терміну, що залишались. 1979 цей тренд докотився й до Великобританії, де обрали консерваторку Марґарет Тетчер прем’єр-міністром.

Із наближенням президентський виборів 1980 загострилась боротьба за владу всередині Республіканської партії. Ця боротьба почалася, значною мірою, ще із президентської кампанії сенатора Ерізони Беррі Ґолдвотера 1964. Ґолдвотер відзначався як економічним консерватизмом, так і релігійним фундаменталізмом відповідно до свого способу життя, а ще своєю участю в багатьох правих справах. Ось декілька прикладів: 1) він підтримав антикомуністичну позицію сенатора Меккарті та виголосив промову в дусі меккартизму. 2) Він запропонував США вийти із ООН у разі, якщо комуністичний Китай залишатиметься членом організації. 3) Він погрожував знищити Китай у ядерній війні в разі, якщо Китай коли-небудь застосує ядерну зброю, бо вже тоді ходили чутки, що Китай працює над її розробкою. 4) Він погодився на змішані школи, проте розглядав десегрегацію як порушення суверенітету штатів. 5) Він голосував проти Акту про цивільні права. 6) Він був щирим прихильником вільної торгівлі та ринкового капіталізму, а захоплюючись фундаменталізмом, підтримував молебні та читання Біблії у школах. Погляди Ґолдвотера були радикальними й тим не менш він із тріском програв на виборах. Існувала також потужна опозиція його поглядам всередині партії, члени якої мали ліберальні погляди з багатьох перерахованих питань. Губернатор Нью-Йорку Нельсон Рокефеллер розкритикував погляди Ґолдвотера як «радикально праві» й занепокоївся тим, що Республіканську партію може «підірвати зсередини радикальна, добре фінансована та дисциплінована меншість».

Під час кампанії Ґолдвотера Річард Виґорі, праворадикальний активіст, показав себе чудовим організатором і збирачем грошей. Після поразки Ґолдвотера він склав список із 12 000 спонсорів його кампанії та зібрав величезну мережу консерваторів та радикалів, до якої входили 4 мільйони спонсорів та 15 мільйонів прихильників. Після поразки Ґолдвотера на виборах 1964 розгорнулась боротьба між ліберальним та радикальним крилом Республіканської партії. З-поміж лідерів радикального крила виділявся Рональд Рейґен, голлівудський актор і колишній демократ. Він привернув до себе увагу республіканців завдяки вражаючій телевізійній промові, у якій закликав збирати гроші на кампанію Ґолдвотера. Своїми ідеями про сильну державу, право на володіння зброєю, низькі податки та реформу соціяльного забезпечення він здобув прихильність впливових республіканців у Каліфорнії. Завдяки цьому він був висунутий Республіканською партією на виборах губернатора Каліфорнії 1966 і переміг. Це зробило його популярним в усій країні. Рейґен підсумував свою філософію наступним чином: «Якщо ви прості громадяни, то не керуйте державою. Держава керуватиме вами». До ліберального крила Республіканської партії належав губернатор Нью-Йорку Нельсон Рокефеллер.

1968 Ніксон був обраний президентом. Він належав до ліберального крила в партії і радикали не були прихильні до нього. Радикальні активісти Річард Виґорі, Хаверд Філліпс і Пол Вайріх були незадоволені ліберальним керівництвом партії. Тож вони вирішили побудувати нову Республіканську партію, більшість членів якої матимуть радикальні погляди, відстоюватимуть вільний ринок, а отже й нове керівництво партії, що буде втілювати це в життя. Вотерґейтський скандал надав їм таку можливість. Скориставшись загальним невдоволенням народу, 1974 Виґорі та Філліпс розпочали кампанію по усуненню президента. Їхнє невдоволення викликала не сама причетність Ніксона до цього скандалу, а його ліберальний курс. Іще більше їх розчарував Джеральд Форд, особливо після того, як призначив Нельсона Рокефеллера віце-президентом. Такий вибір Форда став останньою краплею для слона (Слон є символом Республіканської партії, в той час як осел є символом Демократичної – прим. автора), як це охарактеризував згодом Виґорі, говорячи про народження нової правиці лише на основі цього призначення.

Беррі Ґолдвотер був героєм правих радикалів, бо відстоював їхні принципи. На противагу цьому, низка важливих рішень Форда суперечили їхнім принципам. Зокрема: амністія в’єтнамським повстанцям; продовження політики Ніксона-Кіссінджера щодо розрядки з СРСР та перемовини про обмеження стратегічних озброєнь; повернення Панамського каналу Панамі та визнання своєї поразки у В’єтнамі. Все це дратувало республіканців-радикалів і додавало їм рішучості до створення руху, який міг би кинути виклик партійному керівництву та змінити його. Протягом 1960-х і 1970-х радикалами в Республіканській партії здебільшого вважали тих, хто відстоював низькі податки, скасування державного контролю та вільний ринок. Багато з них були вихідцями з вищого класу, багатими людьми та представниками бізнесу. Вони