Житія Святих - Вересень - Данило Туптало

Тиридат ніби без розуму був, ледве на шостий день після смерті тих дів прийшов до тями і рушив на лови. За дивним і чудесним промислом Божим у тій дорозі прийшла до нього кара така, що не тільки розум, а й подіб'я людське в біснуванні погубив і в свиню перетворився — усім образом був наче вепр. І хто чув про Навуходоносора, що з людини перетворений був на тварину, хай подумає також про Тиридата: замість людиною, вепром він усім бачився. І не тільки сам цар, а й інші всі воєводи, і воїни, і весь дім його, що на смерть тих дівиць зволяли, безумні стали і бігали по дібровах та полях, одежу на собі терзаючи і самі плоть свою на собі гризучи, — так гнів Божий покарати їх за неповинну кров не загаявся, і не було їм ніякої помочі ані від кого, хто міг би цю люту утолити ярість Божу.

Однак Бог милосердний є, бо не кінця гнівається, ні довіку не ворогує і часто карає на користь, щоб злобу людську повернути на ліпше. Звичайним своїм благоутроб'ям нахилений, помилував їх так: сестрі царевій Кусародукті явився уві сні муж якийсь страшний, у славі великій і рече: "Коли Григорій із рову виведений не буде, Тиридат не сцілиться!" Прокинувшись отож зі сну, Кусародукта звістила людям видіння своє і всім здалося, що це річ неподібна: хто б сподівався, щоб Григорій після чотирнадцяти літ живий був поміж гадів, у болоті погублений. Одначе пішли до рову і покликали, кажучи: "Чи ти живий, Григорію?" І відповів із рову Григорій: "Живий є благодаттю Бога мойого!" І ви ведений був ізвідти: блідий, нігті оброслі, сухий і чорний від болота та великої нестачі. Його ж обмивши, і в одежі нові одягши, і харчем укріпивши, повели до царя тодішнього в образі вепра. Вийшли до святого Григорія всі з великою честю, кланялися, і до ніг його припадали, і молили його, щоб упросив Бога свойого і випросив сцілення царю, і воєводам, і воїнам його. Блаженний же Григорій спершу запитав їх про тіла вбитих дів, оскільки дев'ять днів лежали не поховані. І зібравши розкидані плоті їхні, плакав на лютість нелюдську нечестивих мучителів, і поховав святі тіла чесно. Потому почав усіх учити, щоб відвернулися від ідолів і повірили в єдиного Бога і Сина його Ісуса Христа, і так хай сподіваються від нього утішення і благодаті. Звіщав-бо їм, що через це Господь зберіг його в рові живого, там його ангел Божий часто відвідував, аби їх із тьми ідолопоклоніння привів до світла благочестя, і навчав їх вірувати у Христа, кладучи їм покаяння. І, бачачи їхнє смирення, повелів їм церкву велику спорудити, що невдовзі зведена була. І вніс у неї Григорій із великою честю тіла блаженних мучениць і, хреста поставивши в церкві, повелів людям збиратися там і молитися. По тому царя Тиридата привів до тілес святих дів, яких він же погубив: хай молиться їм і просить, щоб помолилися за нього Господу Ісусу Христу. Коли ж цар це сотворив, давніший людський образ повернувся до нього, і від воєвод та воїнів, що біснувалися, духів лукавих відігнано, і всі сцілені були та й інших болящих множество сцілялося від святого Григорія іменем Господа нашого Ісуса Христа.

Сталося ж невдовзі, що вся Вірменія навернулася до Христа, побили люди ідольськи храми, і церкви Богові спорудили; цар же, виповівши перед усіма гріхи і лютість свою, покару ж і благодать Божу, щодо себе явленну, проповідував і був вождем до всілякого доброго діла. І послав у Кесарію Каппадокійську до архієпископа Леонтія святого Григорія, щоб освятив їм його єпископом, і освячений був Григорій; звідтіля повертаючись, безліч пресвітерів, яких уважав за достойних, із собою привів, і хрестив царя, та воєвод, та воїнів його, та й інших людей, почавши від царського двору аж до найменшого поселянина. І незчисленна множність народу до ісповідання істинного Бога привів, храми Божі будуючи і в них здійснюючи безкровну жертву. Пресвітерів освятив, училища та вчителів поставив і все влаштував до добродійності й вимог церкви й служби Божої потрібне, від міста в місто переходячи; цар же достатній маєток церквам Божим дарував. І не тільки Вірменію, але й інші країни святий Григорій до Христа привів, тобто персіян, асиріян, мідіян, і монастирів безліч спорудив, у них-бо євангельська досконалість гарно цвіла. Все так добровладнавши, святий Григорій відійшов у пустелю, де і життя своє тимчасове закінчив боговгідно. Цар же Тиридат у великій добродійності та повстриманості жив так, що і чорноризцям був рівний. Замість же святого Григорія взято було його сина Ростана, мужа великої чеснотливості, що з юності іноче життя проходив і в Каппадокії свячений був для уладнання Божих церков у країні Вірменській; його ж на Нікейський собор супроти аріянської єресі цар посилав, і був один від триста вісімнадцяти святих отців.

Так Вірменія увірувала і, служачи Богу, всіма чеснотами довгий час цвіла і хвалила Бога у смиренні за Ісуса Христа, Господа нашого, йому ж слава тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день успіння преподобного отця Григорія, що на Пелшмі-ріці, Вологодського Чудотворця

Цей преподобний Григорій був із міста Галича, від батьків доброродних і благочестивих народжений і достатньо в навчанні книжному вихований. Роздивився ж світу цього марноту, відкинувся його, пішов од батьків своїх і, шукаючи зручного до богомисля місця, прийшов до монастиря, що на Жовтих Водах, до преподобного ігумена Макарія і від нього прийняв ангельського образа й ангельському навчився життю, і був пістник значний — за превелику його чесноту блаженний Макарій сподобив його прийняти сан священства. Також доручено йому ігуменство в монастирі Пресвятої Богородиці, чесного її Різдва, поблизу Озера, і поклав тут великий труд — пройшла чутка про чеснотливе його життя аж до князів. Отож галицький князь Юрій умолив блаженного, щоб просвітив святим хрещенням двох його синів. Московський же великий князь Василь Дмитрович хотів преподобного мати архимандритом у місті Ростові; він же, втікаючи од слави людської, залишив ігуменство і відійшов у незнані й непрохідні місця. Почувши про преподобного Діонисія Глушецького, прийшов до нього в монастир і прожив у нього в послушанні десять років, тоді відійшов із благословенням у пустелю на