Житія Святих - Вересень - Данило Туптало

Богом, і побув у тій обителі десять років, у ній-бо і дияконом був рукоположений. У той час обидва монастирі, Євтимієвий та Теоктистовий, були разом, маючи спільне життя і спільний устрій, трималися й однієї великої Євтимія заповіді. Коли ж ворог певне сум'яття вчинив, витворилася між двома монастирями незгода й розділ; тоді святий Киріяк уразився через отой розділ монастирів і вийшов зі своїй обителі, пішов у монастир Сукійський, що його преподобний Харитон збудував та влаштував, був там прийнятий і, як новак, почав проходити послушання. Пробув тут чотири роки у різних службах: і у пекарні, і у лікарні, і, всіх отців утішивши, після чотирьох літ уведений був у святилище, щоб чинити дияконське служення; тут-таки, коли минуло три роки, був поставлений пресвітером — у сороковий рік від народження свого, також канонархом учинений був. Послушання те тримав вісімнадцять літ, а пробув у тім Сукійському монастирі більше тридцяти років. Звіщав сам, що коли був канонархом, не бачило його сонце, щоб їв чи гнівався на когось. Казав і таке: як і в усі вечори, ставав у келії на молитву, починав Псалтир і закінчував до удару в било на полуношне співання.

Побажавши життя жорстокішого, пішов у пустелю в сімдесяте літо від народження свого. Мав із собою одного учня і, йшовши багато днів, дійшов до пустелі, що називалася Натуфа, і поселивсь у ній. Не маючи ж чим живитися, було-бо зело тієї пустелі вельми гірке, помолився Богові і, увірувавши в його благостиню, рече учневі: "Іди, дитино, і збери гірке зело, і звари його. Благословенний Бог усе може, і тим зіллям здолає нас прогодувати". Учинив учень за повелінням святого, Бог-бо живить усіх, що на нього уповають, тож перетворив гіркоту зела того у солодкість, і живилися ним чотири літа. Коли ж кінчався четвертий рік, один муж, старійшина комитів із Текуї, почувши про нього від пастухів, що пасли в пустелі овець, наклав на осла тягар хлібів, прийшов до нього задля благословення та молитви і приніс ті хліби. Киріяк же після молитви бесідував багато із ним про користь для душі і відпустив його із благословенням — відтоді їли ті хліби. Учень же якось зварив зілля без повеління отця свого і коли їв його, знайшов таку гіркоту, що стерпіти її не зміг, аж згубив голоса свого від тієї гіркоти. Старець же зрозумів причину його безголосся, помолився над головою його і дав йому пречистих таїн — і так здоровим учинив. Повчаючи його, сказав: "Не завжди Бог хоче чудеса творити, але тільки в час нашої біди й потреби. Коли не мали ми хлібів, зілля нам Бог у їжу всолодив, тепер же хліби маємо, тож яка потреба чуда того, щоб усолоджувати гірке зілля?" Коли ж закінчилися хліби, знову настала потреба у їжі. І знову рече старець учневі: "Благословен Бог, дитино, збери і звари зілля". Вчинив учень за повелінням і коли настав час їсти, не захотів учень їсти — боявся, щоб знову зле не постраждати. Старець же знаменував варення образом Христа, сам спершу їв, тоді й учень, дивлячись на нього, осмілився покуштувати — і було без шкоди: мали їжу солодку, як раніше, і відтоді знову тим зіллям живилися.

Коли минало п'яте літо пробуття його в тій пустелі, один муж, текуїтянин родом, почувши про блаженного Киріяка, привів до нього свого сина, якого на новий місяць біс мучив люто, і молив святого: хай помилує сина його й прожене того мучителя. Він-бо сотворив щодо нього молитву і єлеєм помазав його, зображаючи на ньому хрестне знамення, і вигнав біса, та й повернувся чоловік із сином здоровим у свій дім і оповідав усім про це чудо. Пройшла чутка про святого по всьому тому краю й почало приходити до нього багато людей: один для благословення, інший сцілення просячи, а ще інший порозмовляти із ним і дістати користь із того бажав, — і вельми йому докучали. Він же, тікаючи від слави людської, відійшов у внутрішню пустелю, названу Рува, і пробув там п'ять років, живлячись коренем зілля, названого мелагрія і тростяними паростями. Але й там дехто про нього довідався і приходили до нього, несучи своїх хворих і тих, котрі від духів нечистих страждають, — їх усіх зцілював знаменням хрестним та молитвою.

Не бажаючи й там терпіти докуки, відійшов із Рува і поселився у місці порожньому і схованому, де не було жодного відлюдника, місце це Сусаким звалося і відстояло від монастиря Сукійського на дев'яносто поприщ, тут колись дві глибокі ріки сходилися, а потім висохли, тільки познака залишилася великої їхньої глибини. Каже дехто, що то були ріки Ітамські, про них-бо Давид у псалмах до Бога віщає: "Ти висушив був ріки Ітамські"; і пробув там Киріяк сім років, проходячи ангельське життя.

Трапилися у краях тих за Божим допустом голод і пагуба, і побоялися отці лаври Сукійської подальшого гніву, й пішли до святого Киріяка, молячи його: хай у монастир їхній прийде; вірили-бо, що коли святий Киріяк буде з ними, має відвернутися від них гнів Божий — так і сталося. Прийшов преподобний Киріяк у лавру на прохання братії, почав жити поблизу монастиря у відлюдницькій печері, у якій раніше преподобний отець наш Харитон мешкав.

У той час була численна єресь Орігенова, заради викорінення якої святий Киріяк багато доклав труду і молитвою, і словом безбожне єретичне знищуючи, зваблених від зваби відвертаючи, правовірних же у вірі утверджуючи, про що говорить Кирило, творець цього житія, так: "Я, — каже, — тоді вийшов із лаври Євтимія великого і прийшов до лаври святого Сави, до отця Івана, єпископа, безмовника, і був від нього посланий із книгами до отця Киріяка, звіщаючи про брань, яка була у святому місті від єретиків, і молив його потрудитися в молитві до Бога, щоб невдовзі впало високоум'я начальників єретичних Нона та Леонтія, які проголошували на Христа Орігенову огуду. Прийшов я ув обитель Сукійську, подався до печери преподобного Харитона і, поклонившись блаженному Киріякові, подав писання і сказав усно, що мені було повелено від чудотворця Івана-безмовника. Він же рече мені: "Хай не печалиться отець, котрий послав тебе, побачимо невдовзі за Божою благодаттю розорення єресі". І пророкував про швидку смерть Неонову та Леонтієву, котрі догмати Орігенові бережуть. Подав слово учительне, показуючи мені буйство та звабу орігенитів, і що божественним одкровенням явлено йому було шкоду від тієї єресі, а звабленим нею, пагубу. Також із розмови зрозумів блаженний, що