Житія Святих - Травень - Данило Туптало
Так мученик святий про Христа Господа голосно свідчив — збентежився весь ідолопоклонницький люд і, як море від вітру, хвилями зашумів. Жерці волосся своє дерли, одяг на собі шматували, розривали вінці. Народ же лютував, гидкими криками викрикаючи і до ігемона гнівно взиваючи, що такому богохульникові, смерти гідному, дає багато говорити, а не зразу мучить і карає його. Тоді ігемон більшою люттю розпалився, звелів воїнам скинути одяг з мученика і нагого на катівні повісити, аби кігтями обдирати тіло його. Встав же і сам з престолу свого від гніву, хотів своїми руками мучити святого. І лунали збентежені голоси, проголошувачі кричали, і народ, гнівом зрушений, кричав, і слуги мучити раба Христового готувалися, і знаряддя катівське в руки брали. Сам лише мученик мирний і не збентежений духом був, стояв, великий душею, наче не проти нього такий бунт піднявся. Повісили його нагого й кігтями залізними без милости дерли — світився й усміхався лицем, наче не його мучили: мав-бо помічником Господа нашого Ісуса Христа. Мучений був так довго, мінялися слуги: одні знемагали — инші брали знаряддя й мучили. Мученик же непереможний був, наче в чужому тілі страждав, весь ум свій у Господі заглибив. Теотекн-ігемон звелів найміцніший оцет із сіллю лити на рани його, тоді свічками обпалювати ребра його. Мученик же, вогнем палений, відчувши запах обпаленого тіла свого, почав відвертати трохи ніс свій. Те бачивши, ігемон зразу поспішив до нього і сказав: "Де нині, Теодоте, слів твоїх смілість? Бачу, що переможений ти муками. Справді, якби ти богів не ображав і поклонився б їхній силі, то не терпів би такого. Чи не радив я тобі, чоловікові поганому і корчмареві, не противитися велінню царя, що має владу над кров'ю твоєю?" Відповів йому мученик: "Не вважай мене, о ігемоне, переможеним муками, бачивши, що я відвернув трохи ніздрі від запаху тіла паленого, але накажи слугам своїм ретельніше виконувати наказане їм. Бачу-бо, що вони ослаблено й ліниво роблять діло своє. Ти ж нові винайди, лютіші, муки, аби пізнати силу Господа мого, який укріплює мене. Його ж допомогою утверджуючись, тебе, наче якогось найгіршого полоненого, так, як і царя твого, зневажаю". Коли так говорив святий, звелів ігемон камінням бити в уста його, і розбити щелепи його, і зуби йому вибити. Святий же приймав те биття, казав до ігемона: "Якщо й язик мій відріжеш, нічого не досягнеш. Бог наш Ісус Христос слухає і тих рабів своїх, що мовчать".
Трудилися довго слуги в катуванні, звелів ігемон зняти з катівні Теодота святого, замкнути в темниці й пильнувати до другого допиту. КОЛИ Ж вели мученика через град в ув'язнення темничне, мав зранене ціле тіло, самими ранами перемогу свою над катом і дияволом показував. Багато людей оточувало його, як на видовище якесь, дивилися, а він показував силу Христову, кажучи: "Дивіться всі, наскільки чудесна і всесильна сила Христа, Господа мого, як Він тим, що страждають за Нього, дає не відчувати тілесного болю від ран і неміч тілесну робить сильнішою від вогню, і низько народжених людей піднімає на таку сміливість, що накази царів і погрози князів ні за що мають. Ще ж Владика наш, не дивлячись, дарує благодать свою невичерпно: і тим, що знатного походження, і тим, що без нього, вільним і рабам, еллінам і варварам — усім, хто вірить у Нього". І знову, показуючи свої рани, казав: "Така жертва, принесена від вірних, належить Христу, Богові нашому, який Сам спершу за кожного з нас постраждав". Так святий голосно до людей говорив, увійшов у темницю — і замкнули його в ув'язненні.
Коли ж минуло шістнадцять днів, Теотекн-ігемон звелів посеред града на місці видовищ приготувати суд. І вивів святого мученика Теодота з темниці, поставив перед судом і сказав до нього: "Підійди до нас ближче, Теодоте. Думаю, що, муками попередніми покараний, нині покинув ти свою гордість і кращим став. Справді безумно такі муки на себе стягнув, ми-бо не хотіли тебе мучити. Але вже принаймні зараз відклади впертість свою, пізнай володарювання всесильних богів, аби сподобитися дарів наших, які тобі раніше обіцяли й нині обіцяємо, якщо богам поклонишся. Коли ж ні, то зразу побачиш приготований на тебе вогонь, нагострене залізо і звірячі пащі, на розшматування твоє роззявлені". Святий же мученик відповів: "І що, о Теотекне, таке люте на мене винайти можеш, аби силу Господа мого, який укріплює мене, змогло б здолати? Хоч і дуже зранене попередніми муками тіло моє, як же бачиш, проте випробуй нову в мені міць, і різні муки частинам тіла мого додай, щоб побачити, як можу все перетерпіти". Звелів ігемон знову повісити святого і дерти залізними кігтями, попередні його рани поновлюючи. Святий же, мучений, великим голосом визнавав ім'я Ісуса Христа. Тоді, знявши з катівні, по розжарених черепках волочили страждальця. Після того знову, повісивши, дерли — і вже не було на тілі його цілого місця, суцільною став раною, язик лише цілий мав, що славив Бога і дякував Йому, з ката і слуг його, як із немічних, насміхався. Тоді ігемон, не знаючи, як ще більше мучити святого, дав на нього вирок смертний такий: "Теодота, захисника віри галилейської, ворога ж богів наших, царського наказу противника і насмішника мого, влада наша мечем потяти, тіло ж його вогнем спалити наказує, аби християни його не поховали". І вели святого за град у поле на страту. Йшло за ним багато людей, чоловіків і жінок, хотівши бачити кончину його. Досягнув же святий місця смерти, помолився до Бога, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Творче неба і землі, не покидай тих, що уповають на Тебе. Дякую Тобі, що сподобив мене бути громадянином небесним й учасником царства Твого. Славлю Тебе, що дав мені перемогти змія і стерти його голову. Прошу, аби дав Ти
