Житія Святих - Травень - Данило Туптало

Христа, що волею своєю розп'яття і смерть за нас перетерпів. О пребезумний, якщо кажеш, що розіп'ятий Він був і помер, та не чуєш, що Він воскрес із мертвих і багатьом мертвим життя дарував". Сказав Максиміян: "Шкодую юність твою, бо вельми молодим тебе бачу". Відповів святий: "Пожалій себе самого й уникни диявольської сіті, я ж не боюся мук, маючи Бога Помічника". Сказав Максиміян: "Сказав я, що милосерджусь над тобою, тому підійди і принеси жертву — і будеш одним із тих, що в царській моїй палаті. Перше місце між ними будеш мати". Сказав святий: "Якому богові велиш поклонитися?" Відповів Максиміян: "Поклонися великому богові Дієві і жертву принеси йому". Святий же підніс руки свої вгору і почав молитися, кажучи: "Господи Ісусе Христе, не покидай мене, смиреного раба свого, але поможи мені, грішному і недостойному". Коли він так молився, звів очі свої догори і побачив небо відкрите і Сина Божого, що сидів праворуч Отця, і невимовної втіхи духовної сповнився. І знову спитав Максиміяна: "Якому богові хочеш, аби я приніс жертву?" Сказав Максиміян: "Принеси жертву Дієві великому". Відповів святий: "Не знаєш, що він був людиною нечисті і зваби, той, кого ти богом називаєш? Коли-бо захотів якоїсь жінки і любов'ю до неї зранився, перетворився на подобу вола і чарами своїми окаянну ту жінку звабив і осквернив". Максиміян же, те чувши, засміявся і сказав: "Це богів наших силу виявляє, що такими з'являються перед людьми, як самі хочуть". Сказав йому святий: "Окаянний, ти хвалиш нечисті діла їхні, бо й сам подібний до них нечистотами своїми, ані не пізнаєш Бога, що дарував тобі честь і царство". Сказав Максиміян: "Боги мої царство мені це дали". Сказав святий: "Дивуюся тобі: ти мудрим видаєшся, а стратив себе самого, бо віриш бісам і служиш ідолам німим і бездушним, покинувши Бога живого й безсмертного. Ідеш за сатаною, батьком своїм, — навернися тому з пітьми на світло, щоб не бути зануреному в геєну вогненну навіки». Тоді гніву сповнився Максиміян, дав над святим владу Тиверіянові-тривуну, аби мучив його, — і не лише ж над Олександром, але і над усіма, що Христа визнають. І послав тривуна того в Тракію гонити всюди і мучити християн. Звелів же, аби вів Олександра за собою аж до Візантії. Святий же Олександр, те почувши, сказав до царя: «Дякую тобі за це, о кате, що хочеш мене зробити славним у багатьох краях. О, нехай удостоїть мене Бог мій у всіх кінцях земних за Ім'я Його пресвяте всілякий біль і страждання перетерпіти!» Максиміян же звелів відкинути святого з-перед лиця свого, а Тиверіян-тривун у свою владу прийняв його і наступного дня звелів на катувальному дереві повісити нагого, кігтями залізними стругати по цілому тілі. Коли мученика обдирали, не випустив голосу болю, але, очі зводячи до неба, вдячність віддавав Богові. Тоді, знявши з катівні, Тиверіян важкими веригами обклав Олександра і віддав воїнам вести до Тракії.

Коли ж вели святого зв'язаного, ангел Господній явився Пименії, матері його, у сонному видінні, кажучи: «Встань скоро, і приготуй рабів своїх і худобу, і йди за сином своїм у Тракію, його на муки за свідчення Ісуса Христа повели, після кончини маєш поховати тіло його». Пименія ж блаженна, прокинувшись, не переживала серцем за сином, але більше радости і веселости сповнилася — зразу, вставши і все, що на дорогу, швидко приготувавши, пішла поспіхом у путь ту, якою ж син її ведений був, і наздогнала його в Катаргені-граді. У нього увійшовши, побачила святого, якого перед народом судив Тиверіян, допитував і мучив, і з великої радости возвала голосно до любого свого сина, кажучи: «Бог Вишній, Пастир добрий, хай допоможе тобі, дитино моя». Чув же Тиверіян голос її, питав: «Чий це голос?» І не зрозумів, звідки був голос той: багато люду навколо стояло. І сказав Тиверіян до мученика: «Принеси жертву богам, окаянний». Відповів же святий: «Я принесу жертву Богові — жертву хвали». Сказав кат: «Хіба ти не казав, що Бог ваш жертв не потребує?» Відповів святий: «Не потребує Бог мій таких жертв, які ви приносите ідолам вашим, а потребує жертви правди і святині, бо Бог праведний і святий». Тоді звелів Тиверіян свічками палаючими обпалити тіло його, кажучи: «Побачимо, чи прийде Бог забрати його з рук моїх». Коли ж обпалювали святого, звів очі він свої вгору, кажучи: «Слава Тобі, Господи Ісусе Христе, що архангела свого Михаїла у Вавилон послав і трьох отроків з вогню врятував. Ти, Господи, і мене визволи від години цієї болісної і осором ката силою своєю, щоб і я з Давидом сказав: «Пройшли ми крізь вогонь і воду, і вивів Ти нас у спокій». Тиверіян же, бачачи, що вогонь не торкається мученика, осоромився і звелів воїнам вести його зв'язаного в дорогу поперед себе. Мати ж, бачивши, що сина її з-перед лиця катового відвели, просила воїнів, аби дозволили їй підійти до сина і порозмовляти, — і не боронили їй. Святий же мученик, бачивши матір свою, сказав: «Добре ти прийшла сюди, пані мати моя. Іди за мною аж до місця, на якому маю сповнитися, як же явив мені Господь мій». Деякі з воїнів говорили: «Блаженний ти, Олександре, бо велика віра твоя, великий Бог християнський. Ось які великі муки за нас ти підняв і нічого злого з тобою не сталося». Те сказавши, ішли в дорогу, за велінням Тиверіяновим. Коли прийшли до джерела, що було там при шляху, сіли спочити і почали їсти хліб. Просили ж і святого мученика Олександра, щоб і він скуштував з ними, вже бо чотирнадцять днів було, відколи ж святий нічого не їв — ані хліба, ані води. Але він молитву собі за їжу мав, схилив коліна і почав співати псалом: «Підняв я очі свої вгору, звідки ж прийде допомога мені. Допомога моя від Господа, що створив небо і землю». Господи Ісусе Христе, збережи мене, агнця Твого непорочного, аби не порадів ворог мій через мене. Пізнав я ім'я Твоє — не осором мене, Владико, перед катом, але пошли ангела свого і правицю свою і будь мені помічником і покровителем». Коли закінчував молитву свою, став перед ним ангел Господній, кажучи: «Не бійся, Олександре, почув-бо Господь молитву твою, і посланий я від Нього допомагати тобі». Коли те сказав до святого ангел, воїни, почувши голос, що промовляв до мученика, але нікого не бачивши, злякалися вельми і зі страху