Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника. - merrystuart
- Доброго ранку, - промуркотіла тварина, легенько впиваючись кігтями в мою руку.
- Вітаю.
- Тобі час на відпрацювання. Наш декан не любить коли спізнюються.
Одразу почула різке ворушіння на сусідньому ліжку й одна руда відьмочка побігла до ванної кімнати.
- Ти там скоро? - Почала її підганяти.
- Так, вже.
Через кілька хвилин Афія вискочила з кімнати, як вона швидко. І я відпустивши з рук задоволеного котика, поплелася приймати ранкові процедури.
Приблизно через п'ятнадцять хвилин ми обидві вибігли з гуртожитку, одягнувши чорні штани та прості сорочки. А котик за нами біг і повторював:
- Запізнюєтеся, Запізнюєтеся...
Ми з усіх сил поспішали до головної будівлі. Ледве підбігли до центральних дверей, перед нами відчинилися широкі двері й ми обидві вдарилися носами в широкі чоловічі груди. Темно-каштанове волосся, розсипалося по плечах чоловіка, переливаючись медовим переливом.
- Я здається, закохалася, - простогнала Афія.
- Бачила й красивіше...- простогнала відводячи погляд.
- Ректор? - Напрочуд здивовано перепитала відьмочка.
- Наречений, - прошипіла їй у відповідь.
- Співчуваю... - застогнала вона.
Чоловік здається отримував щире задоволення слухаючи нашу балаканину. Його губи здригалися вгору та опускалися донизу. Ми вже відійшли на добрих два кроки від нього і переглядалися, ставлячи один одному німі питання, дивлячись у чорні хижі очі чоловіка.
- Щось ви зарано дівчатка. Раніше за інших! Так не терпиться позбутися мене?
Після його слів ми почали шукати поглядом зниклого кота.
- От падлюка, - прошипіла Афія. Додавши тихо: прокляну, гада.
- Снідали дівчатка? - Подав голос чоловік, вдавши, що нічого не почув. І ми в один голос відповіли:
- Ні.
- Тоді складіть мені компанію за викладацьким столом. І не відмовляйтеся, повірте, у нас смачніше.
Афія пробурчала щось на кшталт:
- Сумніваюся, - і глянула на мене граючи бровами натякаючи на орка шеф-кухаря з кущистими бровами.
- Сподіваюся, навчання швидше настане, ніж мій наречений прилетить. - Прошепотіла собі під ніс.
- Пізно кидатися, вчора прибув. - Втішив чоловік, що крокував поряд. - Іріан Мойре, - простяг він долоню у знак вітання спочатку мені, а потім і Афії. - Декан факультету бойових заклять.
- Матінко, а я ж тоді на якому? - Прошепотіла намагаючись згадати, рядки описані в листі та там точно не було слів про факультети.
- Ви в еліті. У вас особистий куратор, - знизав він плечима.
- Ось дякую, - видихнула.
- Немає за що. Все залежить від початкових знань та походження сім'ї. Імператор особисто призначає відповідних вам за силою наставників. - Він кивнув і на мене, і на відьму.
- А в мене теж особистий куратор? - Обійняла його за руку відьмочка, блискаючи палючим поглядом.
- Так. Щоправда, ще не прибула, але вона на мітлі. Гадаю, що швидко добереться. До речі, вас потім розселять до будиночка, що трохи далі в садку. Щоб вам не заважали слабкі учні.
- А чи можна мені вас у куратори?
Я тільки відійшла ще на крок від них убік. Відьма, схоже, справді закохалася. А перебувати поруч небезпечно. Розчавити можуть. Я вже це зрозуміла за шість років... суспільного життя батька зі служницею Надін.
- Мене відьми не цікавлять, тим більше не досвідчені! - Зареготав декан, відчепивши її від себе.
Тим часом ми вже увійшли через бічні двері до їдальні. Тут стояло близько десяти довгих столів з угорського дерева, по вісім стільців за кожним.
- Періс, доброго ранку! - Пискнула я вітаючи знайомого орка.
- Раннього ранку, леді Світанія.- Пролунав радісний рик громили.
У декана навіть здивовано піднялися брови. А відьма одразу про закоханих орків залепетала.
У залі було порожньо, якщо не брати до уваги кухарів. І ми присіли за найближчий столик біля дверей.
Через кілька миттєвостей наш стіл уже ломився від різноманітності страв.
- Ну і хто з вас учора вночі ходив до брами? - Поставив раптове запитання декан входячи у двері.
- Допустимо я, - видихаючи зізналася.
Відьма все одно здала б і вже рота роззявила. Краще бути першою, інакше гірше буде.
- Плюс десять годин відпрацювання! - Задоволено вищирився чоловік прямуючи до нас.
- За що? - Обурилася.
- Кабінет рознесли.
Розвів він руками у різні боки, ледь не зачепивши відьмочку.
- Яка прикрість... - застогнала.
- Шкода мій кабінет? - Почувся веселий голос ректора.
- Не побачила. - Зрозуміла моє розчарування Афія.
Тепер вона співчутливо поглядала на мене, опускаючи очі до столу. Стежила за мною чи що?
- А я попереджав! - Радісно підморгував декан двом чоловікам що прямували до нас.
До мене присів мій наречений, а поряд із відьмою сів ректор. Намагаючись хоч якось відвернути її чіпкий погляд від декана.
І правильно. Закохана відьма небезпечна... я лише подумки пожаліла чоловіка. Адже тепер не відчепиться.
- А коли я познайомлюся зі своїм куратором? - Запитала декана, намагаючись не звертати уваги на нареченого.
Ми мовчки продовжували їсти. Декан лише посміхався у відповідь, проігнорувавши моє запитання.
- А відпрацьовувати ми як будемо? - Поцікавилася відьма.
- Куратори вирішать, - задоволено вищирився їй ректор.
- Ось дякую... - пролунав її приречений стогін.
- А що не так? - Злегка підвівшись, зашепотіла сусідці.
- Я ж відьма! - Ледь не плакала вона скаржачись. Зовсім втративши інтерес до красеня декана.
- То й що?
- Зілля, отрути нові випробовуємо. А якщо відпрацювання. То на мені, мої ж варева... - заголосила дівчина.
- А мені тоді що? Спалахи світла? - Посміхнулася подумки. На кожну руну світла, я знала руну скасування.
- Будемо вчитися справлятися з пітьмою і навпаки звикати до неї! - Радісно долинуло поряд.
Моє серце повільно впало в п'яти.
Тепер за столом сиділи дві дівчини, які ледь не плакали. Ми з Афією тільки схопилися долонями й так сиділи, більше, не доторкнувшись до їжі.
