Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут

Мене дбайливо укладають на ліжко. Зелені очі з важким поглядом знову чіпляють мої в тривалих переглядинах. Я відводжу погляд.

— Я у ванну, — відштовхую Вадима, і той лягає поруч на ліжко.

Уже там, спираючись на раковину, дивлюся на себе. Схудла, мішки під очима, темне волосся сплуталось. Косметика й зовсім потекла обличчям.

Вмиваюся і йду в душ.

Ні, усе, я втомилася. Більше не можу.

Ага, тільки Вадим не відпустить. Він же додому кличе: йому треба і вночі, і зранку мінет. Усе на повну. І чого гріха таїти — мені так подобається. Подобається він, кохаю його, тому і досі тут.

Ні, мені не соромно за свою сім’ю, але в реальності це величезна проблема для стосунків. Усі хлопці, з якими я зустрічалася або починала зустрічатися, зливалися після першого приходу до мене додому. А ті, хто залишався довше, якоїсь миті теж не витримували. А я сиділа й ревіла ночами в подушку.

Так буде завжди, з ким би я не почала зустрічатися. Можна тільки радіти такому траху із босом. Угу, уже пів року як у нас такі стосунки.

Я хиткою ходою виходжу з ванної. Вадима немає. Я підіймаю трусики й вдягаю їх. Тільки тягнуся за ліфчиком.

— І що ти надумала? — напівголий Вадим із загорнутим рушником навколо стегон стоїть на порозі.

Напевно, сходив в іншу ванну.

— Додому поїду, — втомлено відповідаю, сідаючи на край ліжка.

Обіймаю себе за плечі, відводжу погляд на тумбочку біля ліжка. Ні пилинки на темно-коричневій поверхні.

— Соне, немає сенсу поспішати.

Йому страшно часом відмовляти. Є таке відчуття, що якщо бовкнути щось не те, то миттю виженуть. І не тільки з квартири, але і з роботи. Перегинати з ним не можна. Але хочеться зробити якусь фігню. Просто на зло. Він попереджав, щоб не думала з ним грати або відмовляти.

— Ну а що? До чого це все? Я безмежно тобі вдячна за все, але я так не можу. Усі наші стосунки…

— Соне, заспокойся.

— Інакше що? Знову зі мною розійдешся? — підскакую. — Набридло. Я не можу бути лялькою. Я відчуваю, розумієш? Ось тут. В грудях.

Б’ю долонею в те місце, де серце, але погляд Зимнєва як і раніше твердий, непроникний.

— А все, що залишається робити, це стримувати себе. Але так же не можна. Якщо ти з кимось у стосунках, у будь-яких, — я виставляю руку, хоча Зимнєв і не думає сперечатися зі мною, — то як не обманюй себе, однаково є емоції, є почуття. Мені ж дозволено робити тільки так.

Демонстративно лягаю на ліжко й розсовую ноги. На всю ніч же. Нехай береться до другого акту.

Але щойно голова торкається подушки, очі самі собою заплющуються. Я все чекаю, коли Вадим підійде і скаже, щоб я виміталася звідси. Я ж зірвалася. В очах ні сльозинки. Лише темрява після того, як стулила повіки.

Ліжко прогинається поруч, а на мене накидають ковдру.

— Спимо, емоційна моя, — чую шепіт, і в ту ж мить мене міцно обіймають.