Кожною клітинкою тіла - Катерина Орлова

Я розридалася, щойно він поставив найголовніше запитання, а потім кинулася йому на шию, міцно притискаючи до себе.

- Так, - прошепотіла я. - Так. Так. Так. Так. Так. Так. Так. Так. Так, - повторювала я, і цілувала кожен міліметр його обличчя.

Рон знову відліпився від мене. Він дивився на мене з ніжною посмішкою, а під його очима було мокро. Він злегка повернув голову вбік і швидко витер сльози.

- Блядь, я перетворююся на кицьку, - пробурчав він, і я ніжно провела по його щоці долонею. - Так, ми не завершили угоду, - сказав Рон, виймаючи каблучку з коробочки. - Раз ти погодилася, крихітко, тоді давай покажемо всім, що ти належиш мені, - підсумував він, одягаючи каблучку мені на палець.

- Ми так мало були разом. Не зарано ще для весілля?

- Я знаю тебе майже все своє життя, тож ми пробули разом достатньо. І більше я не збираюся випускати тебе зі свого поля зору, тож не розраховуй на це, мала.

- Ти такий романтик, - з легким сміхом сказала я. - Як тобі вдалося підібрати каблучку за розміром? І коли ти її купив?

- Господи, ну ви, жінки, дивні істоти, - хитаючи головою, промовив Рон. - Яка різниця, Мел? Каблучка підійшла? - Я кивнула. - Подобається? - Знову кивок. - Розмови закінчено, малятко. Знімай ганчірку, хочу скріпити нашу угоду.

- Але ми ж завершили угоду надяганням обручки, - піддражнила я.

- Мел, - гаркнув Рон. - Прибери з себе кляте простирадло.

Я поквапилася виконати його наказ. Такий Рон мені був до душі. Він був звичним. Мій звір, заспокоїти якого можу тільки я, давши йому те, чого він потребує, або просто поклавши руку йому на щоку.