Шалена жінка та бос-недоумок - Маріанна Аріна
***
– Але ж я не загроза! – підвищив голос Чейз, і Кейт мимоволі здригнулася.
– Я свою думку та свої страхи тобі озвучила. Саме через них я тягнула тебе до фахівця. Не через бажання переробити, не плануючи тебе притиснути, і не збираючись мститися за щось, як ти про це подумав. А лише для того, щоб почуватися у безпеці. І бути впевненою, що наша дитина теж буде в безпеці поруч із тобою.
Останні її слова, змусили його смикнутися, наче від ляпаса.
– Ти що! Ти справді думаєш, що я можу становити загрозу для дитини? – Не вірячи в це, прошепотів він.
Кейт знизили плечима.
– На жаль, ти і сам до кінця не усвідомлюєш, для кого і яку саме загрозу можеш становити. Я не фахівець. Але навіть я бачу, скільки болю, гніву і образ накопичилося в твоїй душі. Тому ти такий нестримний у емоціях. Я це знаю, бо сама така, але вже якийсь час працюю над вирішенням цих проблем зі своїм психотерапевтом. Ти ж робиш вигляд, що в тебе все гаразд. Але це не так. До речі, я думаю твій гнів і твої образи, пов'язані із болісною для тебе темою аборту.
Чейз підскочив.
– Це тут до чого? Що ти все валиш в одну купу? – Він і сам не помітив, як знову підвищив голос. Осікся, тільки коли побачив красномовний погляд Кейт.
– Бачиш, Чейз. Гнів. Він буває миттєвим, як спалах вогню і у відповідь на певні обставини. А буває хронічним, як результат накопиченого болю та невирішених проблем. Ти з ним не можеш впоратися. І це мене лякає.
Чейз пирхнув і почав міряти кроками кімнату. А Кейт відчула себе неймовірно стомленою. Не фізично, а емоційно. Відчуття, що все розвалюється на частини, не покидало її. Хоча чому там розвалюватися? Вони ще не створили із Чейзом нічого взагалі: ні стосунків, ні сім'ї. Але все одно було гірко усвідомлювати, що навіть той позитив, що був у них, тепер лишився позаду.
– Тобі краще поїхати додому. – Тихо сказала вона. – Ми обидва втомилися. Потрібно відпочити та зібратися із думками.
– Ти не поїдеш зі мною?
Вона заперечливо похитала головою:
– Я хочу побути одна і багато про що подумати.
– Як хочеш! Добраніч. – знову недобре пирхнув він і швидко вийшов із будинку.
Кейт підтягла ноги і обхопила коліна. Що ж так боляче й так хочеться плакати? Занадто швидко вона звикла до Чейза. Занадто швидко їхні життя переплелися. І тепер навіть залишатися на ніч без нього було сумно. Вона знову розплакалася, але не стала себе за це картати. Вагітній жінці можна же побути і плаксивою?
Погладила свій животик, пробурмотіла: «Ми впораємося. Ми обов'язково впораємося» і вирушила спати.
Дуже хотілося, щоб цей жахливий день нарешті закінчився. Залишалося тільки сподіватися, що вдасться швидко заснути.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
