Біжи або кохай - Люсі Лі

– Звідки я знаю? - хижо скалиться. - Бо це я його, по настоянню Ната, і підіслав тобі. Щоб він безпечно доставив тебе туди, куди ти скажеш. Та, щоб слідкував за тобою й оберігав, — глухо тягне, дивлячись вичікувально.

– Що? Я Не вірю своїм вухам, — ледь чутно шепочу, та відчувши що зараз впаду знову сідаю на крісло, інакше точно втрачу б свідомість. - Ти заздалегідь знав, що я втечу? - підіймаю на чоловіка повний болю погляд.

– Ні, заздалегідь не знав, але коли ти це зробила, просто вирішив не заважати, — відчайдушно хрипить. - Тому дозволив Нату тобі допомогти.

– І що, Нат тобі все розповів? – схаменувшись, злякано видихаю. 

– Ну звісно, він же голова моєї охорони, по іншому не могло і бути. Він мені й ще дещо розповів, — напружено дивиться на мене.

– Що саме? - хворобливо зіщулившись, дивлюся в чорні заворожливі провалля.

– Про твої почуття до мене, і як робив тобі боляче. І це ще більше мене утвердило у тому, що я не заслуговую на тебе і маю тебе відпустити. 

– І що змінилося? Чому ти зараз у мене у квартирі? - з викликом підіймаю підборіддя. 

– Бо попри все це, все одно не можу тебе відпустити Арино, – хрипко додає. - Тим паче, що ти маєш неймовірну здатність потрапляти у неприємності, — нахиливши голову набік, криво всміхається. 

– Ти маєш на увазі те що я потрапила до рук Ємельянова? - переривчасто видихнувши, цікавлюся. Хоча вже знаю відповідь. Від спогадів про моторошного маніяка, мене обдає виморожуючим холодом і я мимоволі обіймаю себе за плечі.

– Не хвилюйся, Ємельянов вже поплатився за всі свої дії, за те що намагався скалічити тебе. Більше він не шукатиме тебе, ніколи, — стиснувши кулаки, низько гарчить Стас. – Він відповість перед судом за все за всією суворістю закону. І не тільки за не законні махінації, але й за вбивства замучених та закатованих ним жертв.

– Але, якщо ти знав де я знаходжусь, то чому одразу за мною не приїхав? - озвучую те саме питання, що мучило мене весь цей час. Адже сказати, що бувши в ув'язненні у цього виродка Ємельянова, я не чекала що Стас мене врятує, це збрехати самій собі. Я щодня відчайдушно чекала, що Стас приїде за мною і забере, все одно куди, аби з цього страшного місця як найдалі.

– Арино, — Стас робить широкий крок у мій бік, і несподівано падає переді мною на коліна. Нахилившись, обхоплює своїми руками мої долоні. - Я коли дізнався що ти у біді, одразу всіх підняв на вуха, але ми ніяк не могли дізнатися де він тебе тримає. Довелося методом шантажу особисто викликати жирного виродка на бесіду, але недолюдок занадто довго не коловся. Тому коли я нарешті дізнався де тебе тримають, та виїхав за тобою, ця гнида Маркус, — обличчя чоловіка кривиться від злості. - Зарано випустив тебе і ти знову втекла від мене. Якби ти ще хоч трохи почекала мене, то я б вже тоді забрав би тебе до себе і більше ніколи не відпускав, — шепотить, стоячи навколішках переді мною вдивляючись у мої очі.

– Але якщо Максим Горобець працював на тебе, чому він одразу не сказав тобі, що я знайшлася, і що саме він забрав мене з цього страшного місця? - видавлюю. 

– У тому то і річ, — відпустивши мої долоні, чоловік нервово схоплюється на ноги, — Він мені не повідомив що ти йому дзвонила та просила про допомогу. Та весь цей час, поки я перевертав все навкруги догори дном відчайдушно шукаючи тебе, він спокійнісінько собі приховував тебе в будинку своєї матері, — зі злістю випльовує Корецький. 

– Ось чому, коли я розповідала йому про тебе, він зовсім не здивувався. Значіть він все знав і безсоромно брехав мені весь цей час, — розпачливо тягну. – Хоча десь глибоко в душі, я відчувала що Максим мені щось не договорює, але я настільки була налякана Ємельяновим, що була згодна терпіти навіть таке гідке відношення, — проговорюю в голос, дивлячись кудись крізь підлогу. Бо і сама досі не могла повірити, що була такою дурепою і не бачила очевидного. – Але як ти дізнався, що я у Швейцарії? - нарешті підіймаю на чоловіка очі, який весь цей час терпляче чекає поки я нарешті відірвуся від своїх думок. 

– Коли Максим почав відновлювати твої документи, мені одразу про це доповіли. І як тільки все підтвердилося, я одразу притиснув його. Ось тоді він і розколовся, повідомивши мені що ти відлетіла в Женеву. А ще, що після повернення зі Швейцарії, ви одружитеся, тому… що ти чекаєш від нього дитину, — прибиває мене поглядом.

– Що? - зривається здивоване з губ. В мене ледь щелепа не відвалюється від такої заяви. - Ну раз все так, чому ти ще тут? - відійшовши від шоку, та взявши себе в руки холодно карбую. – Тобі ж ніби вже все пояснили, — схопившись на ноги, із викликом дивлюся коханому в очі. 

– Чому? - перепитує, та його погляд спалахує пітьмою що обпікає. Стас робить ще один крок до мене та опиняється занадто близько. – Забагато питань, кошеня, а ти сама нічого не хочеш мені розповісти? - питає нахиляючи голову набік.

– Про що саме? - поспішно відводжу, погляд від нього. 

– Про те, Ар-рино, що насправді ти вагітна не від Максима, а від мене, — говорячи ці слова чоловік багатозначно вказує на мій животик. 

– З чого ти це взяв? - злякано притискаю долоні до живота.

– З того, що я розмовляв із твоїм гінекологом і знаю приблизний час зачаття. І дівчинко моя, в цей час ти спала тільки зі мною, а твого Макса і близько не було поряд, — гарчить, ніжно беручи мої руки у свої та стискаючи мої долоні.

– Це тільки моя дитина! – випалюю, відчайдушно сіпаючись убік.

– Ні, — схопивши мене в оберемок Стас притягує мене до себе, не даючи можливості відвернутись, або втекти. Та зазирнувши мені в очі, хрипко промовляє: — Наша Арино, ця дитина наша…

Нахилившись ближче несподівано солодко та власницькі цілує мене в губи. 

Його палкий язик вривається між моїх губ, гарячі долоні відчайдушно хапають мою потилицю, притягуючи ближче. А я, закривши очі зі стогоном віддаюся у його владу. Не маючи сил опиратися його напору, та пристрасті з якою він зараз мене цілує.