Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу
Чартерiс. Історiя з печiнкою?
Сильвiя. Так. Ви вже знаєте, це саме те, що зробило Параморовi репутацiю. Татовi iнодi бувало кепсько; але ми завжди гадали, що це частково наслiдки його служби в Індiї, а частково тому, що вiн забагато їв i пив. За тих часiв вiн по-вовчому їв, силу-силенну, наш татко. Лiкар нiколи не мiг з’ясувати, що йому бракує, аж поки Парамор не винайшов цього жахливого маленького мiкроба в його печiнцi. На кожен квадратовий дюйм печiнки їх припадає сорок мiльйонiв. Парамор перший вiдкрив їх; i тепер вiн обстоює,що кожнiй людинi конче треба робити щеплення проти них, як проти вiспи. Але бiдному татовi вже запiзно було робити щеплення. Все, що можна було для нього зробити, це продовжити йому життя ще на два роки, посадивши його на сувору дiєту. Бiдненький старенький, вони позбавили його спиртних напоїв i не дозволяють їсти м’яса!
Чартерiс. Як на мене, то ваш батько має прекрасний вигляд.
Сильвiя. Так, здається, наче йому значно краще. Але мiкроби роблять своє дiло, поволi, але непоправно. І за рiк всьому кiнець. бiдолашненький старенький таточко! І як це можна говорити про його хворiсть у такiй позi, — треба сiсти пристойнiше. (Злiзає з козетки й сiдає на стiлець близько драбини.) Я б хотiла, щоб тато довiку був живий, саме щоб позбавити Парамора його самовпевнености. Здається менi, що вiн закоханий в Джулiю.
Чартерiс (схвильовано пiдводячися). Закоханий в Джулiю! Промiнь надiї на обрiї! Це ви серйозно?
Сильвiя. Гадаю, що так. Чого б йому тинятись сьогоднi по клубi у чудовому новому сурдутi, у краватцi, замiсть щоб приймати своїх пацiєнтiв, — як вам здається? Цей снiданок з Джулiєю зовсiм доконає його. Вiн проситиме в тата згоди ще ранiш, нiж вони вернуться сюди... Ставлю три проти одного, що це так i буде, — на все, що хочете.
Чартерiс. На рукавички?
Сильвiя. Нi, на цигарки!
Чартерiс. Згода! Але що вона гадає з приводу цього? Чи подає йому якусь надiю?
Сильвiя. О, як звичайно. Настiльки, щоб його не одбила якась iнша.
Чартерiс. Так, так. Розумiю. Тепер слухайте — я говоритиму як фiлософ. Джулiя ревнує всiх — усiх чисто. Якби вона помiтила, що ви флiртуєте з Парамором, вона зразу почала б цiнувати його вище. Чи не пограли б ви з ним трошки, Крейвен, га, — заради мене?
Сильвiя (пiдводячись). Але ж ви жахлива людина, Леонарде! Сором вам! Проте для товариша iбсенiста — все, щохочете. Я подбаю про вашу справу. Тiльки, на мою думку, далеко бiльший був би ефект, якби ви намовили до цього Ґрейс.
Чартерiс. Ви гадаєте? Гм! Може, ви й маєте рацiю.
Служник (за дверима). Доктор Парамор, доктор Парамор, доктор Парамор...
Сильвiя. Слiд би комусь подбати про те, щоб зробити голос цього хлопця трохи доладнiшим, — це просто сором для клубу. (Іде в нiшу лiворуч од Ібсена. Хлопець входить, несучи «Британський Медичннй Журнал».)
Чартерiс (до служника). Доктор Парамор у їдальнi.
Служник. Дякую, пане. (Хоче ввiйти до їдальнi, ко ли на нього наскакує Сильвiя.) Стiйте, а куди ж ви понесли отой часопис? Вiн мусить бути в цiй кiмнатi.
Служник. Це з особливого наказу доктора Парамора, мiс, «Британського Медичного Журналу» щоб завжди односити до них, тiльки-но вiн прибуде.
Сильвiя. Яке зухвальство! Чартерiсе, чи не слiд нам принципово це припинити?
Чартерiс. Звичайно, нi. Нiколи не варто чiплятись до когось з такого мiзерного приводу, як принциповiсть.
Сильвiя. Нiсенiтниця! А Ібсен?
Чартерiс (до служника). Ідiть швидше, хлопче, доктор Парамор чекає, аж неживий з нетерплячки.
Служник (серйозно). Справдi, пане? (Вибiгає).
Чартерiс. Цей хлопчина не пропаде в цiй країнi. Вiн зовсiм позбавлений чуття гумору. (Входить Ґрейс. Її вбрання, дуже зручне й дiлового вигляду, пошито в такий спосiб, щоб бути їй до лиця i заразом не бути для неї обтяжливим; зовсiм не модне, але не без особистої елеґантности. Входить вона жваво, як жiнка, що завжди має справи.)
Сильвiя (пiдбiгаючи до неї). Нарештi ви прийшли, Тренфiлд, старий друже! Я вже цiлу годину вас чекаю. Конаю з голоду!
Ґрейс. Ну, нiчого, любко. (До Чартерiса). Ви одержали мого листа?
Чартерiс. Так. Я б волiв, щоб ви не писали на отих проклятих блакитних листiвках.
Сильвiя (до Ґрейс). Чи не пiти менi попереду вниз i замовити стiл?
Чартерiс (вiдповiдаючи замiсть Ґрейс). Пiдiть, старий друзяко!
Сильвiя. Тiльки ви тут не барiться (iде до їдальнi).
Ґрейс. Ну?
Чартерiс. Боюсь i глянути на вас пiсля вчорашнього вечора! Чи можна уявити огиднiшу сцену? Ви, мабуть, зовсiм зневажаєте мене пiсля цього?
Ґрейс. О, нi.
Чартерiс. Ну, це було б цiлком по заслузi. У-у, це було мерзотно... Зневага... образа. Гарненька кiнцiвка до всiх моїх планiв зробити вас щасливою — зробити з вас виняток спомiж усiх жiнок, якi клянуть мене за те, що я зробив їх нещасними!
Ґрейс (спокiйно сiдаючи). Я зовсiм не нещасна. Менi дуже прикро, але я не збираюсь розбивати собi серце.
Чартерiс. О, нi, у вас свiдоме, горде серце; ви не стогнете й не плачете на кожну уразку. Ось чому ви — єдина можлива для мене жiнка.
Ґрейс (хитаючи головою). Тепер нi. І вже нiколи.
Чартерiс. Нiколи! Що ви хочете сказати?
Ґрейс. Те, що кажу, Леонарде.
Чартерiс. Знов поразка! Мiнливiсть жiнок, яких я кохаю, можна порiвняти лише з пекельною постiйнiстю жiнок, що кохають мене. Так, так! Я все бачу, Ґрейс; ви не можете забути оту огидну сцену вчора ввечерi. Здумати тiльки, вона запевняла, що я цiлував її два днi тому.
Ґрейс (рвучко пiдводячись). А хiба це не правда?
Чартерiс. Правда? О, нi — нахабна брехня!
Ґрейс. О, яка я рада! Це було єдине, що справдi прикро вразило мене.
Чартерiс. Вона ж тому й сказала. Як любо, що вас це турбує! Кохана! (Схоплює її руки й притискає їх до грудей.)
Ґрейс. Опам’ятайтесь, — адже мiж нами все розбито.
Чартерiс. О, так, ось моє серце — у ваших руках. Розбийте його. Викиньте моє щастя за вiкно!
Ґрейс. О, Леонарде, хiба ваше щастя справдi залежить вiд мене?
Чартерiс (нiжно). Абсолютно. (Вона спалахує захватом. На знак цього його почуття рiзко змiнюється; вiн здригається, пускає її руки й скрикує.) О, нi, навiщо брехати — вам! (Схрещує руки й додає твердо.) Моє щастя не залежить нi вiд кого, опрiч мене самого. Я можу обiйтись i без вас.
Ґрейс (дужим зусиллям волi себе опановуючи).
