Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу

Кетбертсон. Це, справдi, дуже люб’язно з її боку. Менi аж сором...

Крейвен. Про це не варто й говорити, Джо, не варто. Вона чекає на мене внизу. (Виходячи). На добранiч. На добранiч, Чартерiсе.

Чартерiс. На добранiч!

Кетбертсон (виводячи Крейвена). На добранiч! Передайте од мене вiтання й подяку мiс Крейвен. Завтра, пiсля дванадцятої, не забудьте! (Вони виходять i Чартерiс з довгим зiтханням переходить через кiмнату до камiна, страшенно стомлений.)

Крейвен (за дверима). Добре.

Кетбертсон (теж). Обережно по сходах, вони досить крутенькi. На добранiч. (Вхiднi дверi зачиняються; Кетбертсон повертається. Але замiсть увiйти в кiмнату вiн стає на дверях, заклавши одну руку ва камiзельку i похмуро дивлячись на Чартерiса.)

Чартерiс. У чiм рiч?

Кетбертсон (похмуро). Чартерiсе, що тут таке вiдбулося? Я конче мушу знати. Ґрейс ще не лягала. Я її бачив i говорив iз нею. Що це все означає?

Чартерiс. Поспитайте у свого театрального досвiду, Кетбертсоне. Чоловiчого, звичайно.

Кетбертсон (пiдходячи й стаючи проти нього). Не клейте зi мною дурника, Чартерiсе; я надто старий, щоб тiшитись iз цього. Я серйозно вас питаю, в чому рiч.

Чартерiс. Я серйозно вам вiдповiдаю — рiч у менi. Джулiя хоче одружитись зi мною; я хочу одружитись iз Ґрейс. Сьогоднi ввечерi я прийшов сюди, щоб позалицятися до Ґрейс. Входить Джулiя. Сполох i так далi. Ґрейс виходить. Входите ви i Крейвен. Викрутаси й перепрошування. Крейвен i Джулiя виходять. А ми з вами лишаємось. Оце й уся iсторiя. Переспiть її. На добранiчi. (Виходить). Кетбертсон (дивлячись йому вслiд). Добре, постараюсь...

Дія друга

Опiвднi наступного дня у бiблiотецi Ібсенiвського клубу. Довга кiмната, з обох бокiв — до половини склянi дверi, однi — до коридору, що веде в їдальню, другi до чiльних сходiв. У глибинi кiмнати посерединi — камiн, прикрашений дуже гарним карнизом з погруддям Ібсена й декоративними написами заголовкiв його драм. Обабiч камiна — круглi нiшi з канапами вздовж стiн i вiкнами високо вгорi; стiни вiд канап до пiдвiконь геть заставленi книжками. Перед камiном довга козетка. Уздовж її спинки, щiльно до неї, стоїть зелений стiл з розкиданими по ньому часописами. Дверi до їдальнi мiстяться лiворуч од Ібсена, а по той бiк дверей, ближче до середини, стоїть шафа на книжки, що її можно повертати, i бiля неї вольтерiвський фотель. Праворуч, мiж дверима та нiшею, стоїть легка бiблiотечна драбина. Скрiзь на видних мiсцях плакати в написами «Додержуйте тишi!» Кербертсон сидить у вольтерiвському фотелi бiля рухомої шафи, читаючи «Дейлi Ґрафiк». Доктор Парамор, на канапi у нiшi праворуч од Ібсена, читає «Британський медичний журнал». Вiн ще молодий, як на його професiю — заледве сорок рокiв. Волосся понад лобом уже починає рiдшати; темнi, дугуватi брови, що майже сходяться докупи, надають йому сумлiннозловiсного вигляду. Вiн у сурдутi; в поводженнi з дрiб’язковою офiцiйнiстю дотримує «лiкарської уважности» модного лiкаря. Людина не з щасливих i не з щирих, але й не цiлковито нещасна або навмисне нещира; у всякому разi, надзвичайно самозадоволена. Сильвiя Крейвен сидить посерединi козетки, що перед камiном, читаючи Ібсена; видно тiльки її потилицю. Це вiсiмнадцятилiтня дiвчина, маленька, поставна, вдягнена у чепурне й добре пошите вбрання, досить коротке; з-пiд ньюмаркетської жакетки видно бiлу блузку з легким шовковим шарфом, чоловiчим комiрцем i годинниковим ланцюжком, упорядкованими так, щоб це все скидалося на чоловiчий сурдут i сорочку, але заразом по можливостi не втрачало чепурної привабности.

З-поза дверей, що праворуч, чути голос хлопця-служника, що наближається, одноманiтно вигукуючи їм’я доктора Парамора.

Служник (за дверима). Доктор Парамор, доктор Парамор, доктор Парамор. (Входить, несучи тацю з вiзитовою карткою). Доктор Пар...

Парамор (рiзко випростовуючись). Сюди, хлопче! (Хлопець пiдносить тацю. Парамор бере картку й дивиться на неї.) Добре, я зiйду до нього. (Хлопець виходить. Парамор пiдводиться i виходить з нiшi, кидаючи свого часописа на стiл.) Доброго ранку, пане Кетбертсоне! (Зупиняючись, щоб витягнути свої манжети й поправити сурдута). Сподiваюсь, панi Тренфiльд мається гаразд?

Сильвiя (обурено повертаючи голову). Ш-ш-ш! (Парамор здивовано повертається. Кетбертсон енергiйно пiдводиться й визирає з-поза книжкової полицi, щоб побачити, хто це такий зухвалий.)

Парамор (сухо до Сильвiї). Прошу пробачити, мiс Крейвен, я не хотiв потурбувати вас.

Сильвiя (пiднесено й самовпевнено). Ви можете говорити скiльки хочете, треба тiльки бути уважним до iнших i спершу спитати, чи не заперечує хто з них. Я протестую тiльки проти того, що ви не зважаєте на мою присутнiсть, бо я тiльки жiнка. Ось що. А тепер, будь ласка, продовжуйте, ви анi на крихту мене не турбуєте. (Повертається до вогню й знову заглиблюється в Ібсена.)

Кетбертсон (з пiдкресленою гiднiстю). Жодному джентльменовi не спало б на думку заперечувати проти того, що хтось обмiняється кiлькома словами, панi. (Вона не звертає на це уваги. Вiн сердито продовжує.) І я справдi саме збирався сказати докторовi, що як вiн бажає запросити вiдвiдувача сюди, то я нiчого не маю проти. Така безсоромнiсть! (Кидає свого часописа об фотель.)

Парамор. О, щиро дякую, але це тiльки майстер струменту.

Кетбертсон. Що, є якiсь новi медичнi винаходи, докторе?

Парамор. Та що ж, як ви питаєте, то мушу зiзнатися так, є. І, можливо, це винахiд великої ваги. Я винайшов дещо, досi не помiчуване; маленьку протоку в печiнцi ґвiнейської свинi. Хай пробачить менi мiс Крейвен, що я згадую це, але мушу зауважити, що це може прислужитися до значного висвiтлення хвороби її батька. Найперше, звичайно, це довiдатись тепер, для чого ця протока iснує.

Кетбертсон (побожно, вiдчуваючи, що вiн у присутностi Науки). Справдi! Як же ви про це довiдаєтесь?

Парамор. О, це досить легко; треба тiльки вирiзати цю протоку й простежити, що станеться тодi з ґвiнейською свинею. (Сiльвiя встає, вжахнувшись.) Для цього я замовлю спецiального ножа. Людина, що чекає на мене внизу, принесла кiлька держакiв на випробування, ранiш нiж приробити їх i надiслати до лабораторiї. І я гадаю, що не годиться приносити таку зброю сюди.

Сильвiя. Якщо ви спробуєте отаке, докторе Параморе, я поскаржуся до комiтету. Бiльшiсть членiв клубу — проти вiвiсекцiї. Сором вам! (Схвильовано вискакує крiзь дверi на сходи.)

Парамор (з терплячою зневагою). Ось якi речi нам, людям науки, доводиться зносити од сучасної молодi, пане Кетбертсоне. Неуцтво, забобоннiсть, сентиментальнiсть — всi вони отакi. Добробут ґвiнейської свинi ставиться вище од здоров’я й життя усiєї людськости.

Кетбертсон (палко). Це не неуцтво i не забобоннiсть, Параморе, це просто послiдовний iбсенiзм — ось що. Всенький ранок я мав охоту сiсти