Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу

Крейвен (м’яко). Мiж iншим, Параморе...

Парамор (з зусиллям отямлюючись). Га?

Крейвен. Ви несерйозно казали тодi про моє серце, правда ж?

Парамор. О, то пусте, пусте. Легенький шелест — може, мiтральнi хлипавки трохи спрацьованi. Але їх вистачить на ваш вiк, як ви будете обережнi. Не палiть забагато.

Крейвен. Як! Знову стриманiсть! Ну, знаєте, Параморе, це вже знаєте...

Парамор (божевiльно пiдводячись). Пробачте, я не можу зараз говорити про це. Я... я...

Джулiя. Не чiпляйся ти тепер до нього, тату.

Крейвен. Добре, добре, не буду. (Пiдходить до Парамора, що неспокiйно тиняється туди й сюди серед кiмнати). Ну ж, Параморе, я не егоїст, вiрте менi, — я здатний спiвчувати вашiй прикростi. Але ви повиннi зустрiти її як мужчина. І знаєте, кiнець кiнцем, хiба це справдi не доводить, що в новiтнiй медицинi сила гнилизни. Мiж нами кажучи, це, знаєте, страшенна жорстокiсть; ви мусите самi згодитись, що це чортiвськи погана штука — тельбушити й катувати верблюдiв i мавп. Ранiше чи пiзнiше це мусить згрубити всi високi почуття.

Парамор (повертаючись до нього). А скiльки верблюдiв, i мавп, i людей розтельбушено за тiєї Суданської кампанiї, за яку ви одержали вашого хреста Вiкторiї, полковнику?

Крейвен (спалахаючи гнiвом). То був чесний бiй — це зовсiм одмiнна рiч, Параморе.

Парамор. Так, так — рущницi Мартiнi й артилерiя проти голих людей iз списами.

Крейвен (запально). Я пiдлягав небезпецi нарiвнi з iншими, докторе. Я важив власним життям, не забувайте цього.

Парамор (так само). А я ризикував своїм, як кожен лiкар, i далеко частiше за вiйськову людину.

Крейвен. А й справдi. Я й не здумав про це. Пробачте менi. Параморе, нiколи бiльше не скажу й слова проти вашої професiї. Але ви, сподiваюсь, дозволите менi вдатися до цiлком старомодного способу ожвавлення й лiкування моєї печiнки — бучний виїзд по полях iз хортами!

Парамор (iз гiркою iронiєю). А це не видається вам жорстокiстю, коли зграя псiв загризає лисицю?

Джулiя (замирливо встряваючи мiж них). О, прошу, не заводьте ви наново суперечок. Іди ж до курильної, таточку. Пан Кетбертсон дивуватиметься, що з тобою трапилось.

Крейвен. Та добре, добре, я йду. Але ви сьогоднi справдi нерозсудливi, Параморе, що отак говорите про чудову розвагу...

Джулiя. Ш-ш... (пестливо тягне його до дверей).

Крейвен. Та добре, добре уже йду. (Добродушно виходить, гнаний пiдштовхуванням Джулiї).

Джулiя (якнайчарiвнiше обертаючись бiля дверей). Не берiть цього так до серця, докторе. Пiдбадьорiться! Ви так чудово ставились до нас i ви зробили татовi стiльки добра!

Парамор (захоплено кидаючись до неї). Як це прекрасно з вашого боку, що ви кажете менi це, мiс Крейвен!

Джулiя. Я не терплю бачити когось нещасливим. Я не можу зносити нещастя. (Вибiгає, кидаючи на нього погляд, насичений отруйнiстю парфянської стрiли. Парамор стоїть, захоплений, видивившись їй услiд крiзь склянi дверi. Поки вiн стоїть, заглиблений, з їдальнi виходить Чартерiс i торкає його за руку.)

Парамор (здригнувшись). Га? У чому рiч?

Чартерiс (багатозначно). Чарiвна жiнка, правда ж, Параморе? (Здивовано позираючи на нього). І як це вам пощастило причарувати її?

Парамор. Менi? Невже ви справдi хочете сказати... (Позирає на нього, потiм отямлюється й додає холодно.) Пробачте, але це тема, про яку я не припускаю жартiв. (Вiдходить вiд Чартерiса вздовж стiни й сiдає в фотель, читаючи свiй «Журнал», щоб показати, що вiн не хоче продовжувати розмови).

Чартерiс (iґноруючи натяк i спокiйно сiдаючи поруч iз ним). І чом ви не одружуєтесь, Параморе? Це ж, знаєте, скандальна рiч для людини вашої професiї — залишатись неодруженим.

Парамор (коротко, все ще удаючи, що читає). Це моя справа, а не ваша.

Чартерiс. Але ж зовсiм нi — це питання головним чином соцiальне. Адже ви збираєтесь одружитися, правда?

Парамор. Не знаю.

Чартерiс (стривожено). Нi? Що ви кажете! Чому?

Парамор (сердито пiдводячись i постукуючи по одному з плакатiв з написом «Додержуйте тишi»). Дозвольте менi звернути вашу увагу на оце. (Переходить до фотеля бiля рухливої шафи й кидається в нього з рiшучою неприязню).

Чартерiс (переслiдуючи його, надто глибоко вражений, щоб зважати на одсiч). Параморе, ви так занепокоїли мене, що я вам i сказати того не можу! Ви не вмiли взятися до справи i щось тут наплутали. Я чудово знаю, якi у вас були намiри; i я сподiвався, цiлком певний, що ви будете з радiстю принятi як бажаний кавалер.

Парамор (сердито). Так, ви стежили за мною, бо ви самi захоплюєтесь мiс Крейвен. Що ж, тепер ваш шлях до перемоги вiльний. Вам буде радiсно почути, що я — зруйнована людина.

Чартерiс. Ви? Зруйнованi? Як? На перегонах?

Парамор (презирливо). На перегонах! Звичайно, нi!

Чартерiс. Параморе, якщо все, що я маю, може допомогти вам у цiй скрутi, я з радiстю позичу вам.

Парамор (здивовано пiдводячись). Чартерiсе, я... (Пiдозрiло). Ви не жартуєте?

Чартерiс. І якого бiса ви завжди боїтесь, що я жартую! Нiколи в життi я не був такий серйозний.

Парамор (засоромлений з Чартерiсової великодушности). Ну, простiть менi. Я гадав, що ви радiєте з цього. (Потискують руки). А тепер я вже хiба скажу вам усе по правдi. Краще вже, щоб ви почули це од мене, анiж з клубних плiток. Виявилось, що мiй винахiд щодо печiнки... є... є... (Не може вимовити).

Чартерiс (допомагаючи йому). Пiдтвердився? (Сумно). Розумiю, бiдолашний полковник — остаточно засуджений.

Парамор. Нi, навпаки, — його... е-е... поставлено пiд сумнiв. Полковник вважає тепер, що його здоров’я в прекрасному станi, i мої дружнi стосунки з Крейвенами зовсiм зiпсутi.

Чартерiс. Хто ж йому це сказав?

Парамор. Я, звичайно, зразу ж як прочитав про це тут. (Показує на «Журнал» i потiм одкладає його на полицю).

Чартерiс. Але ж, чоловiче добрий, виходить, що ви були носiй щасливих звiсток. Ви повiншували його?

Парамор (скандалiзований). Вiншувати його! Вiншувати людину з найтяжчим ударом, якого зазнала патологiчна наука за останнi триста рокiв!

Чартерiс. Нi, нi, нi! Повiншувати його з тим, що його життя врятовано. Повiншувати Джулiю з тим, що їй повернено її батька. Заприсягтися, що ваш винахiд i ваша слава для вас нiщо проти приємности повернути щастя тiй родинi, де зосередились найлiпшi сподiванки вашого життя. Нi, чоловiче, клянусь вам, ви нiколи не одружитесь, якщо не зумiєте все повернути так, щоб воно прислужилося на карб жiнцi.

Парамор (поважно). Пробачте, але моя самоповага