Скляний слимак - Мілорад Павіч

Вулиця.

Вечір. Дівчина поспішає. Дівчина чекає на зелене світло. Нервово виймає з торбинки малесеньке дзеркальце. Цілує його, а на дзеркалі залишається слід губ, від помади. Біля неї — мати з дитиною.

Дівчина гладить дитину і своє малесеньке дзеркальце непомітно опускає до кишені дівчинки. Дівчина йде весела, зупиняється біля розкладки з книжками. Продавець розкладає книжки, помічає дівчину, вона йому посміхається й бере одну книжку.

ДІВЧИНА: Ви читали цю книжку?

ПРОДАВЕЦЬ: Яку?

ДІВЧИНА (читає продавцеві назву): «СКЛЯНИЙ СЛИМАК: Оповідання з Інтернету».

ПРОДАВЕЦЬ: Ще ні…

Дівчина шукає сторінку в книжці, читає продавцеві.

ДІВЧИНА: «Завжди так само. Одну річ вкрасти, іншу річ подарувати. І то різним особам. Не важливо ні що, ні кому. Подеколи, залежно від обставин, мусила міняти послідовність ходів і спершу дарувала, а вже тоді крала…» (Закриває книжку і йде).

ПРОДАВЕЦЬ: Дівчино, а книжка!

Дівчина, відходячи, повертає книжку продавцеві. Далі дорогою купує бублика. Їсть на ходу.

Крамниця білизни.

Дівчина входить до крамниці. Старша жінка показує Дівчині на годинник — у сенсі: чому запізнюється. Дівчина цілує старшу жінку, пропонує їй шматок бублика, жінка відмовляється, роззлощена виходить. Дівчина залишає плащ, а тоді, наче про щось згадала, нишпорить по кишенях.

Дівчина знаходить украдену запальничку, виймає її з жовтого чохла. На чохлі щось написано, вона читає вголос:

Здивована, Дівчина стрепенулася, бо до крамниці білизни зненацька увійшов покупець. Давид у джинсах, синій сорочці, темному пальтечку, в черевиках на довгошерстому хутрі. У руці тримає дощовика та малесеньку коробочку, загорнуту в червоний папір із бантиком. Молодик кладе дощовика та коробочку на столик біля фотеля. Говорить сором’язливо.

ДАВИД: Хотів би купити нічну сорочку. Різдвяний подарунок своїй дружині. Вона носить четвертий розмір.

ДІВЧИНА: Ті розміри нагорі, на полиці…

Дівчина підсуває драбину, піднімається, відчуває його погляд на собі, бере нічну сорочку, спускається, відсуває драбину, непомітно, але навмисно спихає його червоний пакуночок зі столу на фотель, так що тепер пакуночок відокремлений від Давидового дощовика. Давид і Дівчина зустрічаються поглядами.

ДАВИД: Можливо, вам моя забаганка видасться надмірною. Але я не вмію купувати жіночих нічних сорочок. Чи не могли б ви її вбрати на себе? Так я міг би взнати чи підходить вона, чи ні. Моя дружина майже такої ж статури, як ви.

Дівчина краєм ока бачить, що коробочка в надійному місці, на фотелі.

ДІВЧИНА: Не ви один про таке просите. Вибачте, лише спершу віднесу драбину…

Дівчина зачіпає Давида драбиною і користується цим, щоб непомітно вкинути до його кишені запальничку в жовтому чохлі. Входить до кабінки, вдягає нічну сорочку. У той час Давид краде одну нічну сорочку з прилавку. Дівчина з’являється перед молодиком. Дівчина бачить, як молодик заворожений її появою. Виглядає вона досконало, відчуває це й демонструє.

ДАВИД (сумним голосом): Знаєте, зараз я навіть попри найщиріше бажання не можу купити цю нічну сорочку. Вона так чудово вам пасує, що я по вечорах, коли б тільки вдягала її моя дружина, мусив би згадувати про вас. А так не можна. Ви й самі то розумієте, хіба ні? У кожному разі, дякую і добраніч…

Давид виходить, загортається в дощовик. Забуває червону коробочку на фотелі. Дівчина уважно слідкує за виходом Давида. Вона й далі в нічній сорочці, ховає похапцем червону коробочку до своєї торбинки, наче вкрадену річ. Перевдягається. Дивиться на годинник. Виходить із крамниці.

Церква. Літургія.

Дівчина в церкві. Роззирається, запалює свічку, помічає старшого пана — письменника, якого ми вже бачили в чоловічій версії, і колишню дружину Давида Сенмута. Дівчина краде в письменника оптичний прилад для визначення поляризації світла. Хреститься і випускає його в кишеню колишньої дружини Давида Сенмута.

Квартира Дівчини.

Вона розгортає пакуночок зі слимаком, оглядає його. Моторошна музична тема скляного слимака. Розглядає на просвіт сріблястий порошок всередині, не знаючи, що він смертоносний. Струшує його. Тоді знову слимака загортає, зав’язує бантик.

Дівчина роздягається, задоволена, вмикає музику по радіо. Підходить до вікна. Ніч над рікою.

Дівчина лягає, гасить лампу. Одразу, як у монтажі — сонце проникає в кімнату, телефон дзеленчить. Дівчина вискакує з ліжка, відхиляє фіранку — сонце вже зійшло високо. Дівчина піднімає слухавку.

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Гей, мала, це крамниця. Сьогодні Святвечір. Веселих свят. Нагадую, що твоя зміна від полудня. Після ввечері, можеш йти додому. Чао…

Дівчина швидко вдягається, виходить.