Остановiсь, мгновеньє, ти прекрасно! - Олександр Сергійович Подерв'янський

Васіліса Єгоровна продовжує отдихати ліцом уніз.

Васіліса Єгоровна (томно). І об чьом же у нас будет разговор, Валєр'ян Валєр'яновіч?

Валєр'ян Валєр'яновіч (червоніє). Ну, как ето об чьом, Васіліса Єгоровна? Разні єсть інтересні для нас обоїх вєщі…

Васіліса Єгоровна. Мне оні уже давно не інтересні, еті вєщі!..

Валєр'ян Валєр'яновіч (червоніє, но робить хорошу міну при поганій грі). Ето што, надо понімать, як визов?

Васіліса Єгоровна. А понімай, як хочеш, лисий гандон! То, шо я тада по п'яному делу зробила, – била ошибка.

Валєр'ян Валєр'яновіч сидить долі, слухає ці неприємні для себе вєщі і шарить руками по брудному полу. Входить Умберто Васільєвіч, цинічний мужичок. На голові у Умберто Васільєвіча купа брудного волосся. Одягнут він неакуратно, з претензієй на хамство.

Умберто Васільєвіч. Шоти там іщеш, Валєр'ян Валєр'яновіч? Может, гайка от болта куда закатілась?

Валєр'ян Валєр'яновіч. Та нє, цея так, хтів посмотреть, чи скабку на цьом полу можна загнать, чи нє?

Умберто Васільєвіч кида бистрий і хтивий погляд на койку з Васілісою Егоровной, пальцями лівой руки робить бублік, а пальцями правої – ляскає по бубліку, при цьому він підмигує до Валєр'яна Валєр'яновіча. Валєр'ян Валєр'яновіч червоніє і розводить руками. Умберто Васільєвіч регоче.

Валєр'ян Валєр'яновіч. Я тільки хотєл спросіть, Умберто Васільєвіч, ти мнє нє даш оту кнігу почитать, гдє про разні астрали напісано, або давай обміняємося – ти мінє про астрали, а я тєбє – «Потєряний край» і «Зов мічти». Хороші книги, інтєрєсні!..

Умберто Васільєвіч. Ати хуй в бєлкі відєл?

Входять Бруно Адольфович і Адам Жоржевич з пляшками противного вина.

Бруно Адольфович. Ану тихо, блядь!

З цими словами Бруно Адольфович лунко виніма корок з пляшки і миттю розлива вино в стакани. Все, що робить Бруно Адольфович, це явна демонстрація його нахабства. Навіть циніку Умберто Васільєвічу це ясно. Всі випивають. Причом Адам Жоржевич здвига брови і дивиться на себе у дзеркало.

Умберто Васільєвіч. Адам Жоржевич, ти протри оченята, там у тебя гной скопився.

Адам Жоржевич протира оченята. В той же самий час Умберто Васільєвіч скручує дулю і тикає її Адаму Жоржевичу під ніс, всі регочуть.

Умберто Васільєвіч. Ну шо, як відімость?

Бруно Адольфович. Та то найобки єщьо хуйня! От я читав кнігу, «Дєтство Гєбєльса» називається, от заїбісь кніга! Ну, от оні как-то с Кальтенбрунером нашлі бомбу і от – пацани – нє іспугалісь, подложілі учітєльніце в кабінєт. Учітєльніца заходіт і говоріт: «Дєті, ауфвідерзейн». Гєбєльс нє іспугался, як хуйньот бомбой, так учітєльніцу увєзлі доктора і обнаружілі у нєйо нєнормальное сокращєніє влагаліща. Це «пизда» по-німецькі. от нєйо муж потом ушол…

Валєр’ян Валєр’яновіч. От мєня тоже жена ушла.

Умберто Васільєвіч. Ну все ж непонятно, почему Гебельс не взорвался?

Бруно Адольфович. Бомба була незаряжена, а то б, конечно, взорвался.

Валєр'ян Валєр'яновіч. Адам Жоржевич, а тебе когда-нібудь жена ізмєняла?

Адам Жоржевич. Ха! Інтересно! С кем же ето она могла б мне ізмєніть? Я такой мен, шо ето піздєц! Мне даже ізмєніть невозможно. Я совершенно за ето спокоен. Все будут з рогами, а я – нет. Она меня хавает от і до. Єй даже неінтересно з другімі. Єслі б она мне ізмєніла, я даже б кайфував…

Бруно Адольфович (раптово). Тьолок надо пиздить. (Пиздить кулаком по столу так, що підскакують стакани.) Но сначала зав'язать в мішок, мішок завєсіть на балку, а пиздить надо ломом.

Валєр'ян Валєр'яновіч. А тебе, Бруно Адольфович, жена ізмєняла?

Бруно Адольфович (скручує в руці кусок бринзи). Всі тьолки – суки і простітутки.

Адам Жоржевич. От я часто думаю, єсть тьолкі багатиє, єсть бєдниє, і тоже їбаться хотят. Я етого нє люблю. Я так щітаю: хочєш їбаться – повєді в ресторан, накормі, повєзі в таксі, от тада і їбайся. а бідні тьолкі – ето хуйня. я етого нє люблю!..

Валєр’ян Валєр’яновіч. А тєбє, Умберто васільєвіч, жена ізмєняла?

Умберто Васільєвіч. Та мінє ето до пизди. она думаєт, шо ето міня очень волнуєт. Но ето ошибка, оно міня нє їбьот ні грама!

Валєр’ян Валєр’яновіч. А от моя жена вродє і хуйовая, а я от нєйо торчу, як пацан!..

Адам Жоржевич. А мої предки були дворянє, а бабина тьотка була якась фрейліна. В нєйо даже своя пєчать була…

Умберто Васільєвіч. А мого дєда дядя їбав твою тьотку в сраку на столі для спірітіческого сеанса…

Входить Валерій Валєр'євіч, сильний і умний мужичок. Он відіт таку картину: на койці лежить Васіліса Егоровна, за столом сидять всі уже знайомі нам мужички і п'ють противне вино. На полу лежать потоптані шматки бринзи.

Умберто Васільєвіч. Шо, Валерій Валєр'євіч, рупь єсть?

Валерій Валєр'євіч. Конечно єсть.

Валерій Валєр'євіч пальцами лівої руки робить бублік і щьолкає по цьому бубліку пальцями правої. Обличчя його при етом подьоргівається в огидних грімасах, іскажая наше первое пріятноє от него впєчатлєніє. Бруно Адольфович, которий ожівілся при мислі, шо у Валерія Валєр'євіча єсть рубь, голосно кричить.

Бруно Адольфович. Ану цить! Всі виймай гроші і клади сюди!

Всі, крім Адама Жоржевича, який стоїть в своїй звичайній позиції перед дзеркалом і корчить рожі, кидають гроші перед Бруно Адольфовичем.

Бруно Адольфович. Адам Жоржевич, ти скіки кидаєш?

Адам Жоржевич (не повертайсь, пихато). Три палочкі.

Адам Жоржевич робить паузу і повертається перед дзеркалом в профіль, дико скосивши очі, як скажений кінь.

Адам Жоржевич. А профіль – ето вообще піздєц усьому!..

За віса

Гамлєт, або Феномен датського кацапізму