Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані - Мартін Макдонах
ТОБІ: Не обов’язково було казати це тому підорові! Якраз як ми з ним добазарювались про руку!
МЕРІЛІН: І ти хотів покинути мене з ним саму?!
ТОБІ: Ну чого ти? Ти ідіотка? Це тоді був один з варіантів виходу в цій ситуації, коли він цілив пістолета межи очі й верещав, що йому підсунули руку ніґера...
МЕРІЛІН: І ти нічого йому на це не сказав....
ТОБІ: І я нічого йому не сказав? Так, я боюся щось казати білому расистському довбакові, який тицяє ствол мені й моїй дівчині в лице, який розмахує ніґерською рукою, наче довбаною куркою з Ка-Еф-Сі. Так, я боюся зачіпати такого кадра за те, що він вживає довбані расистські епітети! Я боюся!
МЕРІЛІН: Еге?
ТОБІ: На тій стадії ситуацію можна було розрядити тільки, якби я вирвався з цього номера, дістав у когось ствол, вернувся сюди й роздовбав його на фік! Мерілін, цей тип якийсь сексуальний збоченець, точно тобі кажу. Цей ампутований довбучий расист — довбаний руко-псих! Над тобою, на фік, нависала небезпека! Наді мною, на фік, нависала! А тепер над нами обома, на фік, нависає довбана небезпека!
МЕРІЛІН: Я теж могла дістати ствол, прийти й роздовбати.
ТОБІ: Кицю, ти з чотирьох кроків не попадеш кросівкою в каністру! А тепер ми можемо постаратися й погасити цю чортову свічку? Будь ласочка!
Вона хоче йому щось відповісти, але не знаходить що, тому лягає й пробує знову підтягти ногами валізу. Нарешті та починає помалу до неї підсуватися.
ТОБІ: Кицю, в тебе шикарно виходить...
МЕРІЛІН: Тобі, я не подужаю її кинути, він дуже важкий.
ТОБІ: То, може, ми її відкриємо й будемо кидати те, що в ній?
МЕРІЛІН (перестає тягти): Тобі, це що, іронія?
ТОБІ: Тягни, тягни скоріше, а то згоримо, як ті сектанти з Вейко.
МЕРІЛІН (знову старається): «Перед-мен-струальне бажання смерті». Твоє щастя, що я тобі за це не вмазала, дрочилка ти плаксива.
ТОБІ: Кицю, зосередься, тягни...
МЕРІЛІН: І чого ти мені не розказав про ту другу руку?
ТОБІ: Яку другу руку?
МЕРІЛІН: Ту, що на верхній полиці в морозильнику.
Пауза.
ТОБІ: Ти мене розігруєш?
МЕРІЛІН: Яка з наколками.
ТОБІ: Нема руки з наколками. Нема ніякої іншої довбаної руки.
МЕРІЛІН: О, то тепер нема ніякої іншої довбаної руки.
ТОБІ: Тягни валізу, Мерілін, прошу тебе.
МЕРІЛІН: Я не торкнуся цієї дурної валізи, поки ти мені не розкажеш, що за історія з наколотою довбаною рукою, чи яка там та рука.
Мерілін сідає. Тобі зітхає.
ТОБІ: У чувака на вцілілій руці є наклейки на пальцях. Бачила? Я вгадав, що під ними наколки. Бо що там угадувати? Той довбак увесь розтатуйований. Не треба великого розуму, щоб угадати, що в нього наколото на його довбаних руках: «love» і «hate», «любов» і «ненависть». Ці довбаки всі таке колють. У них такі поняття, в довбаків, такий розум. Вони не колотимуть якийсь там авангард, вони всі набивають однакове, тільки чогось думають, що самі таке мудре придумали. Ти можеш спитати, як я знав, що на відрубаній руці було «hate», а не «love»...
МЕРІЛІН: Ну, і як же ти знав?
ТОБІ: Просто на фік угадав. А тепер, кицю, давай, тягни. Прошу тебе.
МЕРІЛІН: Чекай, хочу розібратися. Він полетів до нас на хату по іншу руку... А там нема іншої руки. І це може його ще дужче розізлити.
ТОБІ: Золотко, ти не можеш прискоритись і підтягти валізу?
Мерілін лягає і пробує підтягти валізу. Валіза помалесеньку підсовується до них. Коли вона опиняється в межах, де може дістати Тобі, він устає і з великим зусиллям її піднімає.
ТОБІ (натужно): Господи, що в ній?!
МЕРІЛІН: Я ж тобі казала, що важке. Ой боже, смердить...
ТОБІ (намагаючись одкрити валізу): Що він тут, у чорта, держить..?
Валіза рвучко розкривається і з неї вивалюється не менше сотні людських кистей, ллється густа смердюча гниль. Деякі руки зотлілі, є зсохлі, є свіжі, сині, деякі криваві, з деяких тільки кістки, на яких ще пристебнуті годинники на зап’ястях, з деяких лишилося по два-три пальці, що тримаються купами стьожкою шкіри; деякі руки маленькі, дитячі.
МЕРІЛІН: О-о-о-о-о-о-о-о!
ТОБІ: Ісусе, в нього повний чемодан довбаних рук! Що це таке?!
МЕРІЛІН: Тобі, тут повно дитячих рук! Це не зсохлі руки! Це дитячі руки!
ТОБІ: Хто може роз’їжджати скрізь з купою дитячих рук, і з купою всяких рук у довбаній валізі, якщо він не довбаний виродок?
МЕРІЛІН: Що нам тепер робити?
Раптом починає дзвонити телефон. Вони дивляться одне на одного, потім Тобі тягнеться, хапає телефонний шнур і тягне до себе телефонний апарат. Апарат падає з тумбочки при ліжку на підлогу, слухавка відскакує, дзвінки припиняються. Тобі підтягує апарат ближче, насилу дістає й хапає слухавку.
ТОБІ: Алло.
Він секунд десять слухає голос на тому кінці проводу, киває, а тоді...
ТОБІ: Е, так, можете секунду зачекати? Тільки секунду. Дякую.
Пауза. Він притуляє слухавку до грудей, обертається до Мерілін.
ТОБІ: Е... Е, це його мати. (Пауза.) Вона істерично ридає. (Пауза.) Що я повинен їй сказати?
Вони дивляться на руки, розкидані по підлозі. Затемнення.
Сцена друга
Проекція великого плану свічки, що горить на каністрі з бензином. Мерілін оповідає, стоячи біля зображення.
МЕРВІН: Мені іноді хочеться мати мавпу. Вам хочеться? Бо мені хочеться. Не таку, як шимпанзе, скоріше гібона. Чи яку краще? От ви що казали б їй робити? Вилазити скрізь? Так. Мабуть, купували б їй банани. Мавпи люблять їсти банани чи це люди тільки кажуть, що люблять, а насправді мавпам банани до лампочки? З цими сучасними ЗМІ нічого не знаєш. Бо я нечасто ходжу в зоопарк, визнаю це. Як молодший був, то ходив, коли більше не було чого робити, але потім зоопарк почав мене пригнічувати. Тому я почав ходити в зоопарк п’яний, але це було неправильно, тому я почав ходити в зоопарк п’яний і при цьому думати, як бідних звірів урятувати, але так нікого й не врятував. То були просто бухі балачки. От що я іноді робив, то це встромляв пальця крізь ґрати, наприклад, до гібона, і давав йому чи їй смикати мене за пальця. Я не боявся за пальця. Це було так, наче гібон бачив, що я п’яний і хотів знати чому. А я наче думав гібонові: «Господи, що з тобою зробили. Посадили в клітку, в якій ти
