Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ -
Несподіване завдання
- Поттере! Візлі! Ви будете нарешті слухати?
Роздратований голос професорки Макґонеґел ляснув, наче удар батогом. Гаррі та Рон аж підскочили й подивилися на неї.
Урок трансфігурації закінчувався. Учні практично завершили свою роботу. Всіх морських чайок, яких слід було перетворити на морських свинок, закрили у великій клітці на столі професорки Макґонеґел. Невілова свинка лишилася з пір'ям. Учні переписали з дошки домашнє завдання: «Опишіть та наведіть приклади змін трансформуючого закляття при виконанні міжвидових перетворень». От-от мав прозвучати дзвінок, і Гаррі та Рон у дальньому кутку класу влаштували з Фредом і Джорджем «битву на мечах», замість яких використовували несправжні чарівні палички. Після окрику професорки Макґонеґел Рон завмер з бляшаним папугою, а Гаррі - з гумовою рибою.
- Нарешті Поттер і Візлі поводяться відповідно до свого віку - вони люб'язно продемонстрували нам це, - мовила професорка, сердито зирячи на них обох. Голова Гарріної риби обвисла й беззвучно впала на підлогу. За мить перед тим дзьоб Ронового папуги теж від'єднався від тіла. - Я всім вам хочу щось сказати.
Наближається Різдвяний бал - традиційна частина Тричаклунського турніру і прекрасна нагода поспілкуватися з нашими іноземними гостями. На бал запрошуються учні від четвертого класу й старші. Хоч, якщо бажаєте, можете запрошувати й молодших...
Лаванда Браун різко хихикнула. Парваті Патіл штурхнула її ліктем під ребра, напружуючи обличчя, щоб теж не захихотіти. Обидві озирнулися на Гаррі. Професорка Макґонеґел не звернула на них уваги, і Гаррі подумав, що це несправедливо, адже йому та Ронові вона щойно зауваження зробила.
- Усім одягти святкові мантії, - продовжувала професорка. - Бал почнеться на Святвечір у Великій залі. Початок о восьмій годині, а завершення - опівночі. Ще одне...
Професорка Макґонеґел повільно обвела поглядом клас.
- Різдвяний бал - це можливість для нас усіх... е-е-е... розпустити волосся, - промовила вона несхвальним тоном.
Лаванда хихикнула ще голосніше, міцно затисла рота долонею, щоб не було так чути. Гаррі розумів, з чого вони сміються: волосся в професорки Макґонеґел було вічно стягнене в тугий вузол, і здавалося, що вона ніколи в житті не розпускала його за жодних обставин.
- Але це аж ніяк не означає, - вела далі професорка, - що учням буде дозволено порушувати всі інші правила поведінки Гоґвортсу. Мені було б страшенно прикро, якби ґрифіндорські школярі якимось чином осоромили школу.
Продзвенів дзвінок, і почалося звичне шарудіння: всі складали портфелі й закидали їх на плечі.
Професорка Макґонеґел гукнула, намагаючись перекричати гамір:
- Поттере, підійди до мене на пару слів...
Вирішивши, що йтиметься про безголову гумову рибу, Гаррі похмуро поплівся до вчительського столу. Професорка Макґонеґел дочекалася, поки всі вийдуть, і сказала:
- Поттере, чемпіони та їхні партнери...
- Які ще партнери? - здивувався Гаррі.
Професорка подивилася на нього з підозрою, мовби він прикидався дурником.
- Ваші партнери на Святковому балу, Поттере, - холодно сказала вона. - Ваші танцювальні партнери.
У Гаррі всередині все скрутилося і наїжачилось:
- Танцювальні партнери?
Він відчув, що червоніє.
- Я не танцюю, - промовив швидко.
- Ні, ти танцюєш, - роздратувалася професорка Макґонеґел. - Я тобі кажу, що танцюєш. За традицією бал відкривають чемпіони зі своїми партнерами.
Гаррі на мить уявив себе в циліндрі, у фраку, та ще й у супроводі якоїсь дівчини, вбраної в сукню з рюшами, як ті, що вдягала тітка Петунія на святкові вечори, що відбувалися на роботі в дядька Вернона.
- Я не танцюю, - повторив він.
- Це традиція, - твердо мовила професорка Макґонеґел. - Ти чемпіон Гоґвортсу і робитимеш те, чого від тебе очікують, як від представника школи. Тому обов'язково знайди собі партнерку, Поттере.
- Але я не...
- Поттере, ти чув, що я сказала, - своїм тоном професорка Макґонеґел дала зрозуміти, що розмову закінчено.
*
Тиждень тому Гаррі сказав би, що пошуки партнерки для танців можна порівняти хіба з двобоєм з угорською рогохвісткою. Але тепер, після двобою, коли йому світила перспектива запрошувати дівчину на бал, йому здавалося, що легше позмагатися з рогохвісткою ще раз.
Гаррі досі не бачив, щоб стільки учнів записувалися провести Різдво у Гоґвортсі. Сам він, звісно, завжди залишався, бо інакше довелося б повертатися на Прівіт-драйв. Але дотепер Гаррі був один з небагатьох. А от цього року залишалися всі, починаючи з четвертого класу. І всі страшенно переймалися майбутнім балом - принаймні, дівчата. Просто дивовижно, скільки дівчат, як раптом виявилося, навчається в Гоґвортсі. Раніше Гаррі цього не помічав. Дівчата хихотіли й перешіптувалися в коридорах, дівчата заливалися дзвінким сміхом, коли повз них проходили хлопці, дівчата схвильовано обмінювалися думками, хто що одягне на Святковий бал...
- Чому вони завжди ходять зграями? - спитав Гаррі в Рона, коли їх проминуло з десяток дівчат, пирскаючи сміхом і витріщаючись на Гаррі. - Як узагалі можливо порозмовляти з якоюсь однією, щоб запросити?
- Може, аркан накинути? - порадив Рон. - Ти вже знаєш, на котру?
Гаррі не відповів. Він прекрасно знав, кого хотів би запросити, але йому не вистачало сміливості... Чо була за нього старша на рік і дуже гарна. Крім того, вона добре грала у квідич і її всі любили.
Рон, здавалося, розумів, що діється у Гарріній душі.
- Слухай, які проблеми? Ти ж чемпіон. Ти недавно переміг угорську рогохвістку. Та вони в чергу ставатимуть, щоб піти з тобою на бал.
Віддаючи належне їхній недавно поновленій дружбі, Рон понизив гіркоту у власному голосі майже до мінімуму. На диво, Гаррі виявив, що Рон має рацію.
Уже на другий день кучерява третьокласниця з Гафелпафу з якою Гаррі ні разу навіть словом не перекинувся, запросила його піти з нею на бал. Гаррі був захоплений зненацька і тому відповів «ні», навіть не придумавши причини для відмови. Дівчинка ображено відійшла, а Гаррі весь урок історії магії довелося терпіти насмішки Діна, Шеймуса та Рона. Ще через день до Гаррі підійшли аж дві дівчинки: другокласниця і - просто жахливо - п'ятикласниця, яка, здавалося, могла Гаррі просто прибити, якби він їй відмовив.
- Вона ж була гарненька, - чемно сказав Рон, цього разу без реготу.
- Вища за мене на голову, - відповів Гаррі, все ще схвильований. - Уяви, на що б це було схоже, якби я з нею танцював.
Він постійно пригадував Герміонині слова про Крума: «Він їм подобається лиш тому, що знаменитий!» Гаррі дуже сумнівався,
