Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
Гаррі з Герміоною засміялися і з трохи легшим серцем пішли на обід.
Цього вечора Гаррі з подвійною насолодою узявся за пророцтва. Вони продовжували складати зоряні карти й передбачення, але тепер, знову удвох з Роном, усе це вкотре було страшенно смішно. Професорка Трелоні, спершу так приємно вражена їхніми пророцтвами власних жахливих смертей, дуже скоро стала дратуватися, бо Рон і Гаррі не могли стримати хихикання, коли вона пояснювала численні способи, якими Плутон може вплинути на людину.
- Мені здається, - прошепотіла вона містично, однак свого очевидного роздратування приховати не зуміла, - що деякі з нас, - професорка багатозначно подивилася на Гаррі, - не були б такі легковажні, якби побачили те, що вчора у своїй кришталевій кулі бачила я. Я сиділа тут, поглинута вишиванням, і раптом мене переповнила потреба порадитися з кулею. Я підвелася, сіла перед нею і задивилася в її кришталеві глибини... і як ви думаєте, що дивилося на мене звідти?
- Потворна стара кажаниха в завеликих окулярах? - ледве чутно прошепотів Рон.
Гаррі над силу зберіг серйозний вираз обличчя.
- Смерть, мої дорогі.
Перелякані Парваті й Лаванда одночасно затулили долонями роти.
- Так, - професорка Трелоні гаряче закивала головою, - вона наближається, вона все ближче й ближче, вона кружляє над нашими головами, мов стерв'ятник, дедалі нижче... дедалі нижче над замком...
Вона багатозначно глянула на Гаррі, котрий відверто позіхнув.
- Це було б трохи ефектніше, якби вона разів з вісімдесят не робила так раніше, - сказав Гаррі, коли вони нарешті знову вдихнули свіжого повітря на сходах під кабінетом професорки Трелоні. - Якби я вмирав щоразу, як вона мені це пророкує, то вже став би дивом медицини!
- Ти був би наче дуже концентрований привид, - Рон притлумив сміх, бо тієї миті, зловісно витріщаючи очі, з ними розминувся Кривавий Барон. - Зате нам не завдали домашнього завдання. От якби професорка Вектор добряче завантажила Герміону! Я так люблю бити байдики, коли вона працює...
Але Герміона на обід не прийшла. У бібліотеці хлопці теж її не знайшли. Там сидів лише Віктор Крум. Рон покрутився за книжковими полицями, спостерігаючи за Крумом і пошепки сперечаючись з Гаррі, чи не попросити в нього автограф. Але раптом помітив, що за дальшими стелажами ховається шестеро чи семеро дівчат, обговорюючи те ж саме, і втратив увесь свій запал.
- Цікаво, де вона поділася? - сказав Рон, коли вони з Гаррі поверталися до ґрифіндорської вежі.
- Не знаю... Бридня!
Гладка Пані саме почала повертатися, коли звук швидких кроків за спинами звістив їм, що йде Герміона.
- Гаррі! - засапавшись, вона різко зупинилася біля нього (Гладка Пані дивилася на неї згори вниз, здивовано звівши брови). - Гаррі, ти повинен прийти, ти обов'язково мусиш прийти - сталася така дивовижа!.. Будь ласочка...
Вона схопила Гаррі за руку й потягла коридором.
- Що сталося? - спитав Гаррі.
- Покажу, як прийдемо... ну давай, швидше...
Гаррі озирнувся на Рона. Той відповів заінтригованим поглядом.
- Гаразд, - сказав Гаррі, йдучи за Герміоною. Рон намагався не відставати.
- Ох, не звертайте на мене уваги! - роздратовано крикнула їм услід Гладка Пані. - Не просіть вибачення, що потурбували! Я собі висітиму отут, навстіж розчинена, аж доки ви повернетеся, добре?
- Дякуємо, - закричав Рон через плече.
- Герміоно, куди ми? - спитав Гаррі, коли вона провела їх на шість поверхів униз й потягла у вестибюль.
- Самі побачите! Ще хвильку! - схвильовано відповіла Герміона.
Зійшовши зі сходів, вона повернула ліворуч і поспішила до дверей, у яких зник Седрик Діґорі того вечора, коли Келих Вогню викинув їхні з Гаррі імена. Гаррі ще ніколи сюди не заходив. Хлопці збігли за Герміоною на ще один проліт кам'яних сходів, та, замість опинитися в похмурому підземному переході, такому, як той, що веде до підвалу Снейпа, перейшли в широкий кам'яний коридор, яскраво освітлений смолоскипами і прикрашений веселими картинами, на яких була зображена переважно їжа.
- Стривай... - проказав Гаррі посеред коридору. - Зупинися на хвильку, Герміоно...
- Що таке? - вона обернулася й глянула на нього з очікуванням.
- Я вже знаю, що й до чого, - сказав Гаррі.
Він штурхнув Рона ліктем і вказав на картину якраз за спиною в Герміони. На ній була намальована велетенська срібна ваза з фруктами.
- Герміоно! - вигукнув Рон, усе збагнувши. - Ти знову хочеш затягти нас у ту свою сечу!
- Ні, ні, не хочу! - поспіхом сказала вона. - І це не сеча, Роне...
- Ти змінила назву? - сказав Рон, несхвально глянувши на неї. - Як тепер називається наша організація - Фронт визволення ельфів-домовиків? Я не піду на ту кухню і не буду їх переконувати покинути працю. Нізащо! ...
- А я тебе й не прошу! - відрубала Герміона. - Я спустилася сюди, щоб просто з ними порозмовляти, і виявила... Гаррі, я хочу тобі показати!
Вона знову вхопила його за руку, підштовхнула до картини зі здоровенною вазою фруктів і вказівним пальцем полоскотала величезну зелену грушу. Груша захихотіла, почала корчитися, й раптом перетворилася на чималу зелену дверну ручку. Герміона взялася за неї, відчинила двері й сильно штовхнула Гаррі в спину, примушуючи зайти досередини.
Він окинув поглядом величезне, з високою стелею, приміщення, не менше за Велику залу, під якою й містилася кухня. Під кам'яними стінами височіли гори блискучих мідних горщиків та сковорід, а навпроти входу стояв великий цегляний камін. Тієї миті щось маленьке метнулося до нього з середини приміщення, пронизливо повискуючи: «Гаррі Поттер! Паничу Гаррі Поттере!»
Наступної секунди Гаррі забило дух - пискучий ельф щосили вгатив його в груди головою, кинувшись обіймати так міцно, що ледь не переламав усі ребра.
- Д-добі? - задихаючись, упізнав Гаррі.
- Так, паничу! Добі! - запищав голосочок десь у районі пупа. - Добі дуже сподівався побачити Гаррі Поттера, паничу, і нарешті Гаррі Поттер прийшов зустрітися з Добі!
Добі перестав обійматися й відступив на кілька кроків, сяючи усмішкою від вуха до вуха. Його зелені очі, завбільшки як тенісні м'ячики, наповнилися сльозами щастя. Був ельф майже такий самий, як Гаррі його запам'ятав: схожий на олівець ніс, кажанячі вуха, довгі пальці рук і довгі стопи - все лишилося таке саме, крім одягу, що був тепер зовсім інший.
Коли Добі працював у Мелфоїв, то завжди мав на собі
