Водяничок - Відфрід Пройслер

— Вйо! — горлав він. — Ворушіться, кляті! — безжально батожив коней.

— От поганець! — обурився Абраксас. — Лупить коней, мов якийсь катюга! Хіба можна спокійно на це дивитись?

— Нічого! — сказала мала Баба Яга. — Скоро він забуде цю погану звичку!

Вони летіли слідом за підводою, аж поки вона не спинилася у селі перед корчмою. Візник зняв дві бочки й покотив їх через подвір’я до підвалу. Потім сам зайшов до корчми й замовив собі обід. А знесилених коней і не подумав випрягти й дати їм хоч по жменьці сіна чи вівса.

Мала Баба Яга тим часом стояла за повіткою, і коли візник щез за дверима корчми, вона миттю підбігла до підводи й спитала в коней їхньою мовою:

— Ваш хазяїн завжди такий жорстокий?

— Завжди, — зітхнули коні, — якби ти ще його побачила, коли він добре вип’є або лють на нього нападе. Періщить нас уздовж і впоперек, та ще й пужалном. Поглянь на наші спини в рубцях, то сама пересвідчишся.

— Парубійка слід провчити! — вигукнула мала Баба Яга. — Просто сором, що він отак вас лупцює. Допоможіть мені розквитатися з ним.

— Охоче. А що нам робити?

— Не рушайте з місця, коли він вилізе на підводу й схоче їхати. Не рушайте й кроку!

— Ох, ні-ні! — злякались коні, — Він нас приб’є!

— Обіцяю, що вам нічого не буде, — заспокоїла їх мала Баба Яга.

Вона підійшла до підводи, взяла батіг і зав’язала на його кінці вузлика. Та й більш нічого! Тепер вона могла з спокійною душею повернутися за повітку й крадькома позирати звідти на подвір’я.

Невдовзі з корчми вийшов візник. Він добре пообідав і чимало випив. Голосно посвистуючи від задоволення, він попрямував до підводи. Виліз на передок, взяв у ліву руку віжки, а правою звично потягся до батога.

— Вйо! — гукнув він і прицмокнув.

Але коні не рушили з місця. Візник розсердився.

— Ну постривайте ж, ледацюги! Ось я вам додам охоти! — І він замахнувся батогом.

Але батіг, не зачепивши коней, свиснув у повітрі і вдарив по вухах візника.

— А, бодай вас! — вилаявся він і ще раз замахнувся… та знову влучив батогом себе самого.

Візника взяла страшенна лють. Він зірвався на ноги і несамовито замахав батогом, силкуючись поцілити коней. Але щоразу оперізував себе самого.

— От нечиста сила! — закричав візник. — Ні, так воно не буде! — Він ухопив батіг і, не тямлячись із люті, замахнувся на коней. Та й тільки ж то.

Батіг так ляснув його, що аж кров бризнула. Візник скрикнув од болю і випустив батіг. В очах йому потемніло, він ухопився за край бочки, щоб не впасти.

Коли він згодом трохи оговтався, то побачив біля підводи малу Бабу Ягу. Вона посварилася на нього пальцем.

— Якщо ти ще хоч раз візьмешся за батіг, то знов тобі те буде. Затям собі це! А тепер можеш їхати. Вйо!

Вона дала коням знак, і вони рушили. «Дякую», — заіржав один кінь. Другий вдячно покивав головою.

Візник на передку сидів ні живий, ні мертвий. І все бубонів під свій розпухлий ніс:

— Поки й житиму, не візьму в руки батога!

П’ятниця для чарівниць усе одно, що для звичайних людей неділя. Як люди не працюють у неділю, так і чарівниці не чаклують у п’ятницю. Якщо ж котрась усе-таки здумає ворожити і її застукають на гарячому, то вона за це платить штраф.

Ось чому мала Баба Яга так ревно пильнувала цього звичаю. Щоб не спокушати себе, вона ще звечора в четвер ховала мітлу якнайдалі, а чаклунську книгу замикала в шухляду. Навіщо ризикувати!

У п’ятницю мала Баба Яга спала майже до обіду. Бо що ж їй було робити, коли чаклувати заборонено? Пообідавши, вона здебільшого йшла на прогулянку або сиділа в холодочку біля печі й байдикувала.

— Як на мене, то досить було б і однієї п’ятниці на місяць, — бурчала вона іноді.

Якось у п’ятницю наприкінці літа мала Баба Яга звично сиділа на лаві біля печі й нудьгувала. Сьогодні, як ніколи, їй раптом скортіло поворожити.

Зненацька вона почула чиюсь ходу. Потім хтось постукав у двері хатки.

— Іду, йду! — крикнула мала Баба Яга.

З цікавості вона миттю схопилася і побігла глянути, хто там стукає.

Під дверима, тримаючись за руки, стояли двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Побачивши малу Бабу Ягу, вони сказали:

— Добрий день!

— Добрий день! — відповіла мала Баба Яга, — Що вам, дітки?

— Чи не покажеш ти нам дорогу до міста, — почав хлопчик. — Ми заблукали…

— …Збирали гриби, — додала дівчинка.

— Еге, еге, — закивала головою мала Баба Яга. — Збирали гриби й заблукали.

Вона завела дітей до хатки, посадовила за стіл, налила їм кави ще й дала по