Республіка Шкід - Григорій Георгійович Білих

Пленум уже зібрався. Прийшло сім чоловік. Не було тільки Янкеля та Льоньки. По них послали, і за хвилину обидва, насупившись, увійшли в кімнату й сіли. Я пончик відкрив засідання і взяв слово.

— Сьогодні товариші, ми змушені були несподівано для всіх скликати нараду, приводом до якої послужив вихід газети «День» — газети, яку раптом, без погодження з нами, почали видавати наші ж товариші з Цека. Газету «День» випущено з явною метою підірвати авторитет Юнкому. Становище створюється дуже небезпечне. Ми говоритимем прямо. «День», якщо не зовсім, то наполовину, може розкласти нашу організацію, бо, я ще раз кажу, проти Юнкому виступають самі юнкомці — члени Цека. Ми, звичайно, знаємо, що за члени Цека Черних і Пантелєєв, ми пам'ятаємо їхні веселі оргії з Долгоруким, але маси цього не знають, і маси віритимуть їм, бо преса — найпереконливіший засіб боротьби, а Янкель і Пантелєєв, ми повинні визнати, найталановитіші шкідські журналісти.

Япончик на хвилину спинився, спостерігаючи, який вплив справили його слова, але одразу ж побачив безнадійність становища. Лестощі його не вплинули. Сламники, очевидно, навіть і не думали про каяття. Обидва сиділи, нахабно-зухвало оглядаючи противників.

Тоді Япончик перейшов до діла.

— Хлопці, треба ставити питання руба. Або Черних і Пантелєєв повинні негайно припинити видання своєї газети й випустити черговий помер «Юнкому», в якому публічно визнають свої помилки, або…

— Що — або? — із зловісною байдужістю запитав Янкель.

— Або ми будемо змушені обнародувати минуло членів Цека, зняти їх з постів і… якщо не зовсім… то хоч на місяці, виключити з Юнкому. Ми повинні підтримувати тверду дисципліну.

— Ну й підтримуйте собі, братики! — істерично викрикнув Янкель. — «День» ми не закриємо, навпаки, ми його зробимо щоденним. Прощайте.

Двері хряснули за сламниками. І Юнком негайно поставив питання про виключення Янкеля та Пантелєєва. Постанову провели, і сламників виключили. Одразу ж обрали нову редколегію, якій доручили екстрено випустити номер «Юнкому» із спростуванням. Горобця призначили видавцем, Пильникова — редактором. Тільки-но розійшовся пленум і Юнком опустів, нова редколегія взялася готувати номер, і на другий день з гріхом пополам «Юнком» вийшов.

Два тижні республіку Шкід лихоманило. Всі стежили за боротьбою двох течій. На стороні Юнкому був завойований раніше авторитет, на боці сламників— техніка, вміле спрямування газети й симпатії тих хлопців, яких Японець та його група не пускали в Юнком.

Янкель і Пантелєєв після виходу нового «Юнкому» розвинули шалені темпи. «День» став щоденного газетою, а згодом до нього додали ще й вечірній випуск.

Новий «Юнком» був занадто млявий і слабкий, щоб боротися з газетою, яка зразу стала така поширена і популярна. Справи в осередку йшли дедалі гірше. «День» повільно, але певно утовкмачував шкідцям, що лінія Юнкому неправильна, а сам Юнком міг тільки на мітингах відбивати удари опозиції, бо орган їх не міг встигнути за органом сламників. Маси відходили від Юнкому, стали недовірливі, і тільки читальня по вечорах допомагала Юнкомові боротися з Янкелем та Пантелєєвим, але й вона висіла на волосинці. Юикомці добре знали, що три чверті всіх книг у читальні належить опозиції і що рано чи пізно читальню розорять.

І це сталося. Раз увечері до Юнкому ввійшов Янкель та Пантелєєв. Читальний вечір був саме в розпалі.

Десятки шкідців сиділи за столами, читали або розглядали картинки в журналах та книгах. Янкель зупинився біля дверей, а Пантелєєв підійшов до Японця і з вишуканою коректністю сказав:

— Дозвольте мені наші книжки?

Японець зблід.

Він ждав цього давно, але тепер раптом злякався. Розгром читальні відбирав останню можливість залучити й утримати маси. Однак треба було віддати.

— Беріть, — байдуже кинув він, але Пильников, що стояв поруч, почув у голосі Єоніна незвичне для нього тремтіння.

— Беріть, — повторив Японець.

Під хихикання і глузування над збанкрутілим керівництвом сламники забирали свої книжки, але тепер їх уже не цікавило падіння та загибель Юнкому і брали вони своє тільки тому, що для поповнення свого «південного фонду» вирішили загнати книжки на барахолці.

Воювати сламникам набридло. Вони знову згадали свою ідею і відвели в газеті цілу полосу під відділ «Кіно», де вміщували рецензії на фільми, портрети відомих кіноартистів.

Юнком дістав перепочинок, і справи його почали поправлятися.

«ШКІДКІНО»

Мікроб німецького вченого. — Мікроб залітає в Шкіду. — Трест «Шкідкіно». — Перший сеанс. — Комерційний розрахунок. — Сумна ліквідація фірми.

Якийсь, учений, не знаємо, жартома чи серйозно, заявив, що він відкрив новий мікроб cino, який, потрапляючи в людський організм, примушує людину хворіти на манію кіноакторства.

Напевно, згаданий мікроб кіно залетів у Шкіду й заліз у піддатливі організми Янкеля та Пантелєєва. Манія кіно, яка відійшла було під час розладу в Цека, знову дала відчути себе.

Одного понеділка два старші класи школи ходили в кінематограф — в «Олімпію», що на Міжнародному проспекті. Дивилися якийсь нікчемний американський бойовик з традиційними ковбоями, бійками, погонями та поцілунками. Янкель і Пантелєєв повернулися з кіно збуджені.

— Ех, матінко моя, — зітхнув Янкель, — так би й поскакав через прерію з баден-паулькою на потилиці і з маузером у руках.

— Авжеж, — відповів Пантелєєв, який останнім часом змінив бажання бути режисером на рішення стати кіноартистом. — Авжеж. А я б зараз… знаєш… я б хотів у павільйонній нічній зйомці пришивати з-за рогу якого-небудь маркіза.

— Надто вже довго ми не можемо здійснити свою ідею, — знову зітхнув Черних, — та й забули про неї зовсім.

— Ех, Одеса-мама… А знаєш що? Чи не краще нам у Баку поїхати? Там Перестіаиі…

— Ні, він не в Баку. Віл у Тифлісі. А втім, з'їздимо і в Баку. І в Тифліс змотаємося. Почекай, ось зберемо два червінці…

— А зараз що? Я не можу чекати, Янкелю… Слово честі.

— Дурень. Нервовий який! Що ж робити — без гамзи далеко не заїдеш. Тут нам, чи що, ставити фільми?

Льонька Пантелєєв раптом засяяв.

— Ідея! — закричав він. — Чому б нам не влаштувати своє кіно?

— Ти що, збожеволів? — співчутливо поцікавився Янкель.

— Ніскілечки. І тобі раджу не божеволіти, а послухати.

— Слухаю, — сказав Янкель.

♦

В усіх класах висіли невеликі плакати, написані від руки акварельними фарбами:

Шкідці дивувалися. Ніхто не знав, чия це вигадка, що це за «Шкідкіно», всі, нічого не розуміючи, перепитували:

— «Шкідкіно»? Що за чорт? Ти не знаєш?

— Не знаю. Вітя, напевно, апарат десь викопав.

— Чарівний ліхтар, мабуть.

— Ні… Це юнкомці туманні картини — анатомію всяку — показуватимуть.

— Анатомію! Дурень! При чому ж Пупкін і анатомія?

— Пупкін?